Основи політології: Навчальний посібник

13.2. СТРУКТУРА ТЕХНОЛОГІЙ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, СПОСОБИ ЇХ СТВОРЕННЯ

У структуру політичних технологій входять три найбільш значні компоненти:

1. Технологічні знання.
2. Конкретні прийоми, процедури, методики дії.
3. Техніко-ресурсні компоненти.

Специфічна особливість технологічного знання полягає в тому, що в ролі його суб'єкта можуть виступати технолог-аналітик, замовник або виконавець. Зміст технологічного знання полягає в накопиченні свідчень про реальні об'єктивні умови – розміщення сил, актуальні проблеми, інтереси домінуючих соціальних груп.

На основі зібраної інформації та накопичення необхідного масиву знання складається план політичної діяльності. Схемастадій створення плану включає в себе такі елементи:

1. Залучення людей, що володіють практичним досвідом чи спеціальними знаннями (5-10 чоловік). Обрання лідера, що буде керувати діяльністю команди.

2. Складання переліку цілей, які треба відробити.

3. Проведення “мозкового штурму” з метою аналізу результатів дослідження ситуації і поставлених цілей. Створення групи аналітиків, що проаналізують результати мозкового штурму і сформулюють конкретні тези рішення.

4. Вироблення твердого порядку процедури прийняття рішень і написання плану.

5. Критичний перегляд написаного першого варіанта плану.

Для виконання останньої вимоги необхідно керуватися чіткими критеріями оцінки плану. До таких критеріїв відносяться:

1. Повнота (чи охоплює план усі питання і проблеми).
2. Об'єктивність (чи всі розділи плану базуються на об'єктивних фактах і здоровому глузді).
3. Можливість контролювати виконання плану (чи сформульовані чіткі часові рамки виконання розділів плану, чи закріплені завдання за конкретними людьми, хто відповідає за контроль реалізації плану).
4. Реалізм плану ( чи всіх цілей плану можна досягти).
5. Обґрунтованість плану (чи досить ресурсів для його виконання).
6. Динамізм плану (чи можна буде швидко модифікувати план у випадку зміни політичної ситуації).
7. Орієнтація на перемогу (чи відзначені в плані реальні дії по досягненню перемоги, чи беруться до уваги дії суперників, чи існує запасний план).
8. Функціональність (чи можна використовувати план як посібник у повсякденній діяльності, наскільки доступний він у розумінні, чи ефективно в ньому використані ресурси).
9. Унікальність і своєрідність плану (чи враховуються конкретна ситуація, специфічні інтереси людей, що проживають у цьому регіоні).

На основі плану розробляється програма (платформа) суб'єктів політики. Початок розробки програми полягає в знаходженні екстраординарної мети, котра була б актуальною для даного суспільства, відповідала б інтересам більшості і мала б оригінальне звучання. Це досягається за допомогою наступних принципів:

1. Акумуляційного.
2. Інноваційного.
3. Мобілізаційного.
4. Принципу конкретності і ясності.
5. Зв'язку з національними традиціями і менталітетом народу.

Акумуляційний принцип полягає в формулюванні таких положень у програмі, що могли б кваліфіковано акумулювати й адекватно відбивати інтереси різних соціальних груп. Інноваційний принцип потребує висування нових ідей і концепцій, що забезпечують оригінальність і свіжість програми. Мобілізаційний принцип вимагає, щоб закладені в зміст програми положення мобілізували соціальні групи на реалізацію визначених цілей. Принцип конкретності і ясності передбачає, щоб у програмі були відбиті механізми і шляхи реалізації поставлених цілей.

Наступним елементом політичної технології є тактика діяльності як сукупність способів і методів досягнення локальних, тимчасових результатів. Складові тактики – політичний маркетинг і менеджмент, виборча інженерія, політична конфліктологія.

Для створення політичних технологій використовуються різноманітні способи. Один з них – суб'єктивний спосіб, при використанні якого перевага надається суб'єктивним оцінкам й інтуїції, практичному досвіду, культурно-національним стереотипам та іншим індивідуальним особливостям людей, що створюють технологію.

Аналітичний спосіб базується на використанні спеціальних аналітичних методів і процедур. Зміст аналітичного методу формування включає в себе характеристику конкретних учасників, функціонально-рольових і міжособистісних відносин; діючі норми і регламент діяльності, розміщення політичних сил в просторові і тимчасові параметри політичної діяльності, специфіку навколишнього середовища, ресурси і потенціали діючих осіб.

Як свідчить практичний досвід, найбільш ефективним способом формування політичних технологій є синтез суб'єктивного та аналітичного способів, використання творчого потенціалу особистості на ґрунті наукового аналізу політичної ситуації.