Політологія для політика і громадянина: Монографія

БЛИЗЬКИЙ СХІД

"Схід - справа делікатна”. Це твердження з популярного колись кіно-

фільму не таке вже й далеке від істи­ни. Адже всі провідні світові релігії зародились на Сході, і ця частина Земної кулі справедливо може вважатись осередком духовності нашої цивілізації [112; 195].

Скептики можуть зауважити: мовляв, що ж спільного у полі­тики й релігії? Здавалося б, небагато. Проте на початковому ета­пі становлення інституту держави, коли знання про витоки дер­жави та влади ще не були узагальнені, їх основною формою були міфи, в яких виникнення влади пов’язувалося з богами. Напри­клад, в одному з “Текстів пірамід” (2700-2400 pp. до н. е.) йде­ться про те, що єгипетський фараон Пепі народився від шлюбу бога Сонця та смертної жінки, а отже, за версією авторів зазна­чених текстів, фараон є цілком правомірним “політичним спад­коємцем” бога.

Зауважимо, що аналогічно побудований міф про божествен­не походження Христа, причому є чимало підстав стверджувати, що ці базові політичні міфи взаємопов’язані. Справді, ізраїль­ський народ довго перебував у складі Давньоєгипетської дер­жави і його ідеологи, безперечно, були ознайомлені із системою релігійно-політичних поглядів єгиптян.

Але й до християнства євреї сповідували релігію — іудаїзм. Виникнення та розвиток цієї релігійно-філософської системи висвітлено в Старому Завіті, що як складова увійшов до тек­сту священної книги християн — Біблії. Перші п’ять її книг — П’ятикнижжя Мойсея (Тора) — являють собою основний свя­щенний текст іудеїв, який докладно регламентує їхнє життя.

Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народом Ізраїлю нібито поставлені високі моральні вимоги, оскільки, мовляв, через нього

Бог Старого Завіту благословить усі народи світу. Месія з коліна Давидова, за версією послідовників іудаїзму, прийде спокутува­ти гріхи людства й правити як Цар усіма народами.

Характерно, що протягом століть цей міф певними іудей­ськими колами, і не тільки ними, тлумачився насамперед не з морально-етичного, а з політико-ідеологічного погляду глобаль­ного панування євреїв у світі. Хоча природно було б зосередити увагу на спокутуванні гріхів людства, розглядаючи так зване Царство Боже не як державно-політичне утворення, а як духов­ний імператив.

Римляни вигнали іудеїв із Палестини 135 р. н. е., але іудаїзм не зник тільки тому, що єврейські громади існували тоді в ба­гатьох країнах. Іудеї зазнавали певних переслідувань і утисків, довго не мали своєї держави, і логіка їхнього виживання по­требувала відокремлення й внутрішньої самоорганізації щодо культури та релігії.

Іудаїзм — локальна релігія, що набула водночас світового значення як одна з основ християнства, а згодом стала основою сучасної політичної концепції глобалізму, що по суті спрямова­на на реалізацію ідеї домінування єврейського народу над усіма іншими народами світу.

З нагромадженням знань про політичне життя суспільства міфологічне тлумачення сутності останнього поступово раціона­лізується. Цей процес знайшов відображення у формі зороаст­ризму, який у VII ст. до н. е. був дуже поширений у Стародавній Персії. У Біблії згадуються царі-зороастрійці, які правили Пер­ською імперією, зокрема Кір, Ахашверош, Дарій. Згідно з цим ученням виправдовувалася практика східного деспотизму, одно­осібної влади правителя.

Проте не без підстав можна стверджувати, що засновник цієї релігії Спітама Зороастр, або Заратуштра (660-583 pp. до н. е.), запозичив ідеї іудаїзму. (Визнання єдиного Бога, пришестя Спа- сителя, воскресіння мертвих, Суд Божий та вічне життя.)

Після арабського завоювання зороастрійці зазнали жорсто­ких переслідувань і 717 р. н. е. переселилися до Західної Індії, переважно до Бомбея, де частково асимілювалися з місцевим населенням.