Політологія для політика і громадянина: Монографія

1.2. Політична лумка Старолавнього Захолу

У розвиток політичної думки Заходу найвизначніший вне­сок зробила Стародавня Греція. Мислителі античної Еллади до­сить швидко подолали шлях від міфу до теорії [18; 197].

Та це й не дивно, оскільки форми правління тут швидко змі­нювалися: монархія — аристократизм — рабовласницька де­мократія. Бурхливе й мінливе політичне життя сприяло розвит­ку теоретичної думки та постійним пошукам досконалішої політичної системи.

Для мислителів Сходу постановка цього питання виглядала крамольною, оскільки вони виходили з раз і назавжди заведе­ного устрою життя. І “крок вправо — крок вліво” від усталеної схеми політичної поведінки сприймався, говорячи сучасною мо­вою, як неприпустимий ревізіонізм.

Немае жодного сумніву, що такий розвиток політичної думки не міг не бути пов’язаний з формами політичної організації сус­пільства. На Сході — це величезні й могутні імперії (деспотії), на Заході (читай — у Греції) — невеличкі держави-міста, які мали спільну мову, релігію та культуру, проте постійно воювали між собою, так само як із зовнішніми ворогами.

Політична географія пояснює давньогрецьку нездатність до міцного єднання здебільшого природними умовами Еллади, де невеличкі долини перерізаються горами, що перешкоджають по­літичним та економічним зв’язкам.

Зауважимо, що словосполучення “місто-держава” давньогре­цькою звучить як “поліс”, звідки й походить поширений нині термін “політика”.

Але про це — пізніше. Тепер лише зауважимо, що розміри полісів були невеликими. За найкращих часів навіть Афіни ма­ли не більш як 35-40 тисяч жителів. (До речі міста Трипіль­ської цивілізації, що стала колискою української державності, мали приблизно таку ж чисельність населення і систему соц­іальної організації).

Невисока населеність полісів не сприяла формуванню бюро­кратії та регулярної армії, а це, зрештою, спричинювало полі­тичну нестабільність і постійні зміни політичних форм.

У сучасному розумінні поліс є політично організованим сус­пільством, і це поняття, безперечно, є ширшим за поняття дер­жави.

Життя людини в полісі жорстко регламентувалося правом або звичаєм, і в цьому контексті поліс був тоталітарним від­носно особистості.

Аналізуючи політичне життя Еллади, слід також зазначити, що антична цивілізація була заснована на рабстві, яке давало змогу заможним громадянам віддаватись роздумам про життя- буття, політику чи мистецтво.

Пік розвитку давньогрецької цивілізації припадає на VI- V ст. до н. е., коли афінська демократія перемогла у війні з Пер­ською імперією.

Але минуло не більш як 50 років, і Греція знов поринула у внутрішні війни. Поступово занепадали Афіни — оплот демо­- кратії, яка не змогла виробити дієвих механізмів контролю за діяльністю влади. Чого варте, скажімо, жеребкування під час розподілу урядових посад або роздача грошей бідним, що поро­джувало безвідповідальність і утриманство!

Крах політичної системи Еллади мав і позитивні аспекти. Цей масштабний експеримент дав надзвичайно цінний емпірич­ний матеріал для політичного аналізу, який здійснили грецькі мислителі, насамперед Платон і Арістотель.

Отже, ознайомимося з політико-філософськими системами цих мислителів докладніше.