Політологія для політика і громадянина: Монографія

"КОМУНІЗМ" ПЛАТОНА. АКАДЕМІЯ

Платон (427-347 pp. до н. е.) був афінянином. Після смерті свого вчителя Сократа, якого “демократично” примусили випити от­руту, покинув батьківщину і намагався переконати правителів Сіракуз провести реформи в дусі своїх уявлень про ідеальну дер­жаву.

У 387 р. до н. е. він купив невелику ділянку землі в афін- ському передмісті, названому на честь грецького героя Академа, і заснував там свою філософську школу — Академію, яку очо­лював рівно 40 років. Академія проіснувала набагато більше — аж до 529 р. н. е. (усього 916 років), коли була закрита за розпо­рядженням візантійського імператора Юстиніана.

Платон небезпідставно вважається автором філософської системи об’єктивного ідеалізму. Він одним із перших окреслив предметне коло політики, створив картину ідеального суспіль­ства, що знайшло відображення в його праці-діалогах “Держа­ва”, “Політик”, “Закони” [162].

Платон — прихильник жорсткої соціальної ієрархії. На його думку, все суспільство має поділятися на правителів (філософів), воїнів і виробників (ремісників і землеробів).

Як і в індійських варнах, приналежність до станів визнача­ється не особистими якостями, а походженням людей. Як виня­ток, він “дозволяв” переходити з першого стану до другого, і нав­паки. Але простолюдинам — зась, мовляв, це може призвести до загибелі держави.

Отже, зводився нездоланний бар’єр перед “кухарками”, які не повинні керувати суспільством.

У чому ж тоді полягає “комунізм” Платона? Він усерйоз вважав, що треба ліквідувати приватну власність серед правителів і стражів. Останнім заборонялося мати сім’ю. Жінки й діти, на його думку, мають бути спільними, а останніх мусить виховувати держава.

Ці обмеження не поширювалися на виробників. Проте за певну свободу приватного життя й економічної діяльності вони мали платити громадянським безправ’ям — не брати участі в управлінні державою.

Платон регламентує всі сторони людського життя: економіч­ні та соціальні відносини, матеріальні умови, дітонародження, виховання, культуру, думки людей.

Йому замало, що філософи правлять. Він пропонує знищува­ти всіх, хто претендуватиме не лише на владу, а й на філософію, виступає за заборону творів мистецтва, які піддають сумніву до­цільність його політичної моделі.

Привертає увагу й типологія форм держави, яку він запози­чив у Геродота (табл. 1).

Таблиця 1

Серед законних форм держави Платон найгіршою вважає де­мократію. Проте вона, на його думку, все-таки краща за олігар­хію та тиранію.

Під кінець життя Платон відступає від свого станово-кому­ністичного проекту (незакінчена книга “Закони”). Усім грома­дянам його ідеальної держави вже дозволяється мати сім’ї, бу­динки та земельні наділи. Земля та нерухомість розподіляються жеребкуванням, а наділ є загальнонародною власністю, що успад­ковується лише одним із дітей[1]. Станів-каст уже немає. Є лише чотири класи залежно від матеріального стану. Перехід з класу до класу дозволяється в разі зміни майнового статусу людини. А ось із політичними правами та обов’язками справи дещо інші. На народні збори перші два класи ходити зобов’язані, а грома­дяни третього та четвертого класів можуть робити це добро­вільно.

Політичне безправ’я рабів та іноземців компенсується їхнім рівним майновим становищем з громадянами полісу.

Форма правління характеризується поєднанням принципів монархії та демократії. На чолі держави — 37 правителів віком від 50 до 70 років. Вони обираються не більш як на 20 ро­ків шляхом багатоступеневих виборів. З їхнього числа виок­ремлюється “нічна рада”, до якої входять 10 наймудріших осіб. Формується й виборна рада з 360 членів (по 90 від кожного кла­су). Усі посадові особи обираються після попередньої перевірки, а право голосу на виборах мають ті, хто носить зброю або вже брав участь у війнах.

Як і в “Державі”, у “Законах” зберігається жорстка регламен­тація приватного життя, виховується почуття єдності й колек­тивізму, суворе покарання за порушення законів та інакомис­лення. Останнє, до речі, дало підстави для звинувачень Платона як ідейної предтечі тоталітаризму.

Підсумовуючи творчу спадщину Платона, слід наголосити на таких цінних політичних думках:

• ідеї загального блага та спільного інтересу як основи полі­тичного об’єднання;

• приватній власності як основи соціальних суперечностей та конфліктів;

• чіткому визначенні форм держави й закономірностей їх змінювання;

• визначенні законності як найважливішого атрибута полі­тичної організації.

Однак не варто забувати й про негативи:

• ідеалізацію кастовості та аристократичного правління;

• зневагу до прав особистості;

• виправдання соціальної нерівності;

• жорсткий контроль і регламентацію всього життя.