Політологія для політика і громадянина: Монографія

ФАШИЗМ

Назва цієї ідейно-політичної течії походить від лат. слова fascio — пучок, в’язка, об’єд-

нання.

Сформувалася вона 1919 р. на базі злиття концепту нації, як вищої і одвічної реальності і догматичного принципу справед­ливості.

Цей екстремістський політичний рух базується на єдності нації, заснованої на спільності крові, раси, і об’єднаної в одну державу.

Ідеологія фашизму спрямована проти ідеалізму і лібераліз­му, абстрактних демократичних цінностей, асоціативних про­явів.

На відміну від націоналізму, расизму або шовінізму фашизм (наприклад, в італійській версії) на перших етапах свого існу­вання намагався поєднати піднесення національної величі (від­родження історичного значення Риму) з політичною демагогією псевдосоціалістичного типу.

Певний час концепція виключної ролі держави стосовно нації і соціальної спільноти визначала в середині XX ст. роз­виток суспільно-політичного життя в багатьох європейських країнах (Італії, Німеччині, Іспанії, Угорщині, Румунії, Словаччині та ін.), Японії та ін.

За методами політична доктрина націонал-соціалізму (А. Гіт- лер, А. Розенберг) і фашизму (Д. Джентіле, А. Рокко, Б. Муссо- ліні) була близька до більшовизму. Спільні характерні риси цих доктрин такі: 1) встановлення однопартійної системи, єдино­владдя однієї партії; 2) будівництво тоталітарної держави (по­літична диктатура, зрощення партапарату з держапаратом, при­мусова регламентована праця, безальтернативність прийняття політичних рішень); 3) уніфікація всього громадського життя, єдність усіх громадських об’єднань; 4) авторитарний спосіб мис­лення, панування ідеології, ідеологізація всього суспільного жит­тя, крайня його політизація [81; 109; 185; 249; 310].

Аналогічні підходи можна побачити і у японських націонал- соціалістів, лідером яких вважають Іккі Кіта, який написав “План реконструкції Японії” (1919), згідно з яким експансія Японії в регіоні тлумачилася як визволення Азії від “білого імперіаліз­му”. Так само, як у Німеччині та Італії, японська версія націо­нал-соціалізму містифікувала японські духовні традиції, зокре­ма ідею шанування імператорської влади, яка походить від по- томка богині Сонця Аматерасу — великого Дзимму.

Змістовний аналіз концептуальних засад націонал-соціаліз­му та фашизму дає підстави характеризувати його як відкриту терористичну диктатуру реакційних шовіністичних, імперіаліс­тичних елементів фінансово-промислового капіталу [81].

Водночас слід визначити, що фашизм серед різновидів тота­літаризму був не найсильнішою формою суспільно-політичної організації.

Зосередження на суто національному та етнокультурному аспектах, етатизації (одержавленні) суспільного життя не дало змоги остаточно атомізувати громадське суспільство, внаслідок чого після військового або політичного краху фашизму перехід до демократизації суспільного життя відбувався швидше, ніж в країнах, що пережили єврейсько-більшовицькі політичні експе­рименти.

У сучасних умовах фашизм здебільшого має форму неофа­шизму. В основі неофашизму — ідеї “патріотизму”, “народного ґрунту” — лежить “природна держава” з “нещадним урядом”.

Виокремлюють такі сучасні ідейні різновиди фашизму:

• неонацизм (ґрунтується на принципі расової чистоти та ідеї надлюдини);

• націонал-лібералізм (ті ж ідеї боговибраності та етнічного гегемонізму, але з певною “толерантністю” до ряду бур­жуазних цінностей);

• неофашизм (відсутнє етнічне месіанство, але культивуєть­ся крайня нетерпимість до інакодумців).

Неофашистські організації, що об’єднані у Всесвітній союз нацистів (резиденція — у США), діють у 80 країнах світу (най­більше їх в Європі, Америці та країнах Азії).