Політологія для політика і громадянина: Монографія

3.1. Поняття і структура політики

Будь-яка наука як така е систематизованим знанням, що спрямоване на пізнання справжніх властивостей та зв’язків певних речей, величин, суб’єктів один з одним. У такий спосіб політологія, або політична наука (фахівці-суспільствознавці ще й досі не дійшли згоди стосовно того, який термін найбільше відповідає суті та змісту цієї науки), передбачає знання та аналіз властивостей (характеристик) і відносин (зв’язків) між певними суб’єктами у сфері політики.

Основним предметом наук, що досліджують політичну сфе­ру суспільства, є політична влада, форма та методи її організації, розподілу й функціонування в суспільстві, розглядувані у зв’яз­ку з вивченням реальної політичної свідомості, мотивів і соці­альних настанов, а також поведінки окремих індивідів, соціаль­них груп і спільнот та їх організацій.

Слово “політика” вживається на практиці у надзвичайно широкому розумінні, і це спонукає перш ніж розглядати основні категорії політології звернутися до етимології зазначеного тер­міна, історія використання якого сягає віків.

Узагалі існують два основні підходи до тлумачення терміна “політика”: з одного боку, це заняття малодостойне й цинічне, з другого — високоморальне й творче, притаманне “справжнім аристократам духу” (змістовна характеристика поняття).

З функціонального погляду виокремлюються також два під­ходи: спосіб досягнення власних егоїстичних цілей і мистецтво управління, спрямоване на досягнення загального блага та спра­ведливості.

Аналіз поглядів мислителів минулого та сучасних дослідни­ків, який подається далі, засвідчує, що перше розмежування по­глядів на термін “політика” сталося водночас з його появою. До речі, античне розуміння полягало в тлумаченні біологічної при­роди політики. Розбіжності почалися з неоднакової оцінки можливості інтегрування егоїстичних за натурою окремих інди­відів задля інтересів більшості.

На перший погляд, маючи на меті дослідити сучасні пробле­ми політології у вивченні особливостей аналізу політичної сфе­ри суспільства, не варто починати з давніх-давен. Але це лише на перший погляд. Насправді ж, забігаючи наперед, ми зі здиву­ванням зможемо констатувати: майже все, що було сформульо­вано й витлумачено древніми, у тій чи іншій формі повторюва­тиметься якимось магічним рефреном упродовж тисячоліть аж до наших днів.

Сучасні традиції вживання терміна “політика” започатко­вані античним (давньогрецьким) розумінням політики як над­то благородної справи — мистецтва державного управління, по­кликаного об’єднати суспільство навколо вищої його мети.

Виокремлюютьдва основні підходи до застосування термі­на “політика” (рис.1).

Перший характеризує її як царину (сферу) людської діяль­ності, другий — як спрямування або спосіб діяльності.

За першого підходу політика визначається як вид практич­ної діяльності (дії парламенту, уряду, інших владних структур), що виявляється через участь у державному управлінні. Ця ді­яльність може бути спрямована на досягнення чи розширення масштабів цієї участі, здійснення впливу на державне управлін­ня чи державну владу і т. ін.

Коли йдеться про другий підхід, політика визначається як спрямування діяльності окремих інститутів або осіб, котрі реа­лізують певні пріоритетні цілі чи засоби їх досягнення. Тому го­ворячи, наприклад, про політику певної президентської адміні­страції в галузі екології чи підтримки власного товаровиробника, мають на думці саме останнє тлумачення терміна “полі­тика”.

Грецькою слово “політика” означає мистецтво управління державою, тобто спосіб реалізації цілей держави всередині та за межами її території. Звідси, до речі, і традиційний нині поділ політики на внутрішню та зовнішню.

Таке тлумачення політики висуває категорію держави в центр науки про політику.

Розгляд політики як царини людської діяльності узгоджу­ється з марксистською та формально-інституціональною докт­ринами.

Перша інтерпретує політику як сферу діяльності, що пов’яза­на з відносинами між станами, націями та іншими великими суспільними групами. Ядро цих відносин — виборювання, утри­мання та використання державної влади.

Друга інтерпретує державу в категоріях діяльності уряду, урядових установ та осіб, котрі виконують урядові функції. Отже, у цьому разі під політикою розуміють характер, принципи організації роботи та функції держави, її урядових структур, які реалізують через державу свою владу.

Розглядаючи політику як сферу людської діяльності, можна тлумачити її трьома способами.

1.Політика як діяльність на етичних засадах.

Ця традиція започаткована Арістотелем, який вважав, що кожна спільнота створюється з певною метою. Означена мета мусить перевершувати всі індивідуальні блага окремих людей. Цією метою є справедливість або найвище благо для всіх. Вихо­дячи з такого розуміння домінантною рисою політики має бути мудрість, яка полягає в умінні вибирати засоби для реалізації моральної мети.

2.Політика як засіб досягнення егоїстичних цілей.

Характеризується як цинічне розуміння політики, що налічує

чимало варіантів: від “мистецтва можливого”, “після нас хоч по­топ” аж до виправдання збройної боротьби за “життєвий про­стір” і т. ін.

Таке розуміння політики, в якому мета виправдовує будь-які засоби її досягнення, все-таки не належить до визначальних тра­дицій західної політичної культури, започаткованої антич­ністю.

3. Ціннісно-нейтральне розуміння політики.

Полягає в раціональному, аналітичному тлумаченні політики як сфери діяльності. Проте в ній немає вочевидь заданої регла­ментації, жорстких “правил гри”. Ця сфера діяльності регу­люється правовими, соціальними та психічними нормами, які можуть суттєво відрізнятися одна від одної в різних суспіль­ствах.

У сучасному світі роль правових норм і загальнолюдських морально-етичних цінностей (традицій, звичок, соціальних на­станов) зростає. За таких умов узгодження цілей та інтересів окремих осіб, соціальних груп і т. ін. через досягнення комп­ромісів на ґрунті поваги до базових демократичних цінностей сприяє перетворенню переговорів (а також вироблення відпо­відних домовленостей) на головний засіб політичної діяль­ності.

Отже, у ціннісно-нейтральному розумінні політика є сферою діяльності, яка обмежена певними умовами, й намагається досяг­ти бажаної мети в державному управлінні чи міждержавних відносинах.

Інакше кажучи, політика — це участь суб’єктів політики у справах держави і громадянського суспільства у формі політич­ної діяльності та реалізація цієї участі через конкретні полі­тичні технології, механізми, форми і методи здійснення політич­ної влади.