Політологія для політика і громадянина: Монографія

ГУМАНІТАРНА ПОЛІТИКА

Якщо соціальна політика опікується забезпеченням прав людей, насамперед через соціальні групи, до яких вони належать, то гуманітарна політика має розглядатися як система цілей і засобів їх досягнення політич­ними і державними інститутами з управління та регулювання духовною сферою суспільства.

Тут мова йде про культурну, етнонаціональну, освітню, нау­кову, інформаційну та інші види політики, спрямовані на все­бічний розвиток людини як особистості, забезпечення її консти­туційних прав і свобод.

Зрозуміло, що гуманітарна політика тісно пов’язана з право­вою, економічною та соціальною політикою держави.

Скажімо, якщо ми говоримо про забезпечення культурних та освітніх потреб окремих особистостей, соціальних, етнічних, де­мографічних та інших груп, ми повинні розуміти, що ця діяль­ність мусить регулюватися відповідними законами, мати мате­ріальне та інформаційне забезпечення тощо.

Гуманітарна політика розрізняється за цілями, змістом, спря­мованістю, формами і методами здійснення, результатами.

Цілями гуманітарної політики можуть бути консолідація ти­тульної нації та національних меншин, усіх соціальних груп на

засадах гуманізму, всебічного розвитку людини та забезпечення її культурних, національних, освітніх потреб. Це в демократич­ній, правовій державі.

У тоталітарному суспільстві, навпаки, гуманітарна політика спрямована на атомізацію суспільства, підкорення особистості панівній ідеологічній доктрині (комуністичній, фашистській, націонал-соціалістичній, сіоністській, фундаменталістській то­що).

За змістом можна виокремити гуманітарну політику гуман­ну і антигуманну, за спрямованістю відповідно — демократичну і тоталітарну.

Якщо розглядати форми і методи реалізації гуманітарної по­літики, то вона може здійснюватися шляхом ненасильства, толе­рантності або через насильство та репресії.

Аналогічно до цього можуть розглядатися й результати: зла­года, співпраця, єдність або напруга, конфронтація, конфлікт­ність.

Вищою ціллю гуманітарної політики, зокрема української держави, має бути створення умов для повноцінного культур­ного, національного, соціального розвитку особистостей, соціаль­них груп та суспільства в цілому на основі реалізації прав лю­дини, усіх народів і етносів у складі єдиної багатонаціональної держави.

І в цьому контексті потрібно захищати національні інтереси українського суспільства від культурно-інформаційної експан­сії, і так званого глобального уряду, контрольованого масонсько- сіоністськими колами, і шовіністських кіл в сусідніх державах, які мають територіальні претензії до України.

Отже, чужого — навчайтесь, але свого не цурайтесь, оскільки формування та збереження духовної єдності нації є запорукою високого рівня гуманітарного, соціального та економічного роз­витку суспільства, його просування до побудови дійсно демокра­тичної, правової, соціальної держави.