Політологія для політика і громадянина: Монографія

4.1. Поняття, об’єкт, предмет і функції політології

Політологія (говорять ще політична наука, або наука про політику) являє собою царину наукових знань, що вивчає по­літику, закономірності функціонування й розвитку політичної сфери суспільства та політичного життя в контексті виборюван­ня, утримання контролю, реалізації та функціонування політич­ної влади в суспільстві.

Згідно з таким розумінням, основним об’єктом дослідження політології єполітична сфера, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування й розвитку та зв’язками з економічною й духовною сферами суспільства.

Конкретизуючи провідні об’єкти дослідження політології, на­самперед слід назвати державу, владу та владні відносини. Вод­ночас цілком логічним виглядає таке міркування. Інші сус­пільні науки (право, філософія, соціологія тощо) мають той са­мий предмет дослідження, що й політологія. У чому ж тоді різ­ниця між ними? Передусім у тому, що політологія досліджує їх як соціальні феномени й інститути політичної організації сус­пільства, котрі основною метою мають реалізацію загального інтересу. Аналогічним за підходом є ставлення політології до проблем громадянського суспільства і т. ін. Останнє, як відомо, складається із соціальної та духовної сфер суспільства і є пред­метом соціології.

Однак без знання основних чинників та історичних етапів формування й еволюції громадянського суспільства, його базо­вих характеристик, інститутів, цінностей і відносин неможливо здійснити ґрунтовний політологічний аналіз.

А як обійтися без знання сутності й базових характеристик правової держави, що досліджується юридичною наукою? Усе це природно підводить нас до думки про міждисциплінарний характер політології, яка поєднує вивчення та аналіз основних своїх об’єктів дослідження з комплексним, системним підходом до вивчення й аналізу економічних, соціокультурних, соціально- психологічних та інших аспектів життя суспільства.

Предметом політології є такі феномени, як політична систе­ма, держава, державний устрій, влада, владні відносини, політич­ні партії та громадсько-політичні організації й рухи, політична діяльність, політична свідомість, політична культура, ідеологія та ін.

Загалом сукупність проблем, досліджуваних політологією, можна поділити на три великих розділи.

1. Соціально-філософське та ідейно-теоретичне підґрунтя політики, системоорганізуючі ознаки й характеристики полі­тичної системи, політичні парадигми, що відповідають конкрет­но-історичному періоду.

2. Політичні системи та політичні культури, політичні режи­ми, їх порівняльні характеристики, еволюція і т. ін.

3. Політичні інститути, політичні процеси, політична діяль­ність і політична поведінка.

Упродовж XX ст. політологія безперервно розширювала діа­пазон досліджень. До кола інтересів цієї складної, цікавої та надзвичайно динамічної науки увійшли:

• зацікавлені групи та політичні рухи;

• політичні системи, політичні інститути та процеси;

• політична діяльність, політична поведінка та політична культура;

• громадська думка й засоби масової інформації в політич­ному процесі;

• політичне лідерство та еліти;

• корпоративізм і неокорпоративізм;

• політичні ідеології, історія політичних учень, політична філософія;

• конфліктологія;

• етнодержавознавство та ін.

На сучасному етапі в політології виокремлюють розглянуті далі основні розділи.

1.Теорія політики, яка здійснює філософсько-методологіч­ний аналіз сутнісних засад політики та політичної діяльності, теоретичних засад політики і політичних відносин [25; 48; 75; 124; 127; 129; 231].

2.Теорія політичних систем та їх елементів, що досліджує проблеми утворення й функціонування держав, партій, суспіль­но-політичних організацій, політичних режимів і т. ін. шляхом вивчення конституційних та адміністративних питань, еконо­мічних та соціальних функцій управління, аналізу політичних інститутів, відносин між суб’єктами політики, політичної куль­тури та комунікації і т. ін. [22; 28; 147; 157; 164; 171; 176; 193; 310; 311].

3.Теорія соціального управління, що вивчає форми й методи управління соціально-політичними, соціально-економічними, ад- міністративно-правовими та соціально-психологічними проце­сами, досліджує проблеми участі в політиці [109; 163; 207; 239; 244].

4.Політична ідеологія та історія політичних учень, що до­сліджує роль і функції ідеології в системі політичної влади, істо­рію й генезис політичних теорій, концепцій і доктрин, особли­вості їх реалізації та існування в різних суспільствах [16; 21; 22; 90; 96; 113].

5.Теорія міжнародних відносин, предметом якої є система міжнародних відносин, природа воєн, проблеми національної та світової політики, мирного співіснування держав з різним со­ціальним устроєм. Тут можна виокремити такі напрями дослі­джень, як геополітика, зовнішня політика, міжнародне право, діяльність міжнародних та міждержавних організацій [4; 24; 47; 93; 102].

6.Політична праксеологія або практична політологія, яка

здійснює прикладні та порівняльні дослідження в контексті конкретних політичних технологій, специфіку політичного мар­кетингу та менеджменту в різних суспільно-історичних умовах, проблеми ухвалення оптимальних управлінських рішень (зако­нодавчих, урядових, судових), підвищення ефективності їх реалі­зації [42; 59; 61; 75; 127; 155; 184].

Отже, політологія є не тільки і не стільки рафінованою науко­вою дисципліною, скільки прикладною. Адже її народження зу­мовлене суспільними потребами в розробленні технологій управ­ління і методик впливу на суспільну свідомість, у теоретичному обґрунтуванні цілей внутрішньої та зовнішньої політики, в опти- мізації управлінських рішень за умов розширення обсягів діяль­ності та владних повноважень держави.

Поділ політології на теоретичну та практичну (або приклад­ну), який набув останнім часом широкого вжитку, е доволі штучним, оскільки, власне, політична наука має яскравий прак­тичний характер, що, зрештою, і визначає її провідні позиції се­ред суспільних наук.

Для того щоб переконатися, зокрема, не лише в теоретичному, а й у прикладному характері науки про політику, слід звернути увагу на основні функції політології в суспільстві:

• Описова (дескриптивна), яка полягає в дослідженні полі­тичної реальності зіставленням її з уже існуючими соціально- політичними стандартами і є, по суті, своєрідною фотографією дійсності.

• Виховна (освітня), при реалізації якої найважливіші над­бання політичної теорії й практики стають доступними широ­кому загалу, роблять участь народних мас у політиці свідомою і ефективною.

• Тлумачна (оціночна), що має давати відповіді на запитан­ня стосовно причинової природи тих чи інших подій, явищ, тен­денцій, напрямів розвитку, виявляти відповідність і міру їх адек­ватності функціонуванню даного цілого.

• Передбачувальна (прогностична), яка на основі реалізації функцій опису та тлумачення дає можливість виходу на спроби політичного прогнозу розвитку подій.

• Інструментальна (технологічна), пов’язана з пошуками відповідей на запитання щодо вибору форм і видів практичних політичних дій з метою досягнення бажаного результату.

• Ідеологічна (програмова), спрямована на розробку стра­тегії та напрямів розвитку суспільства, його політичних інсти­тутів, суспільних структур і політичних процесів.

Зазначена стратегія пов’язана з оцінюванням методів і ре­зультатів дослідження в суспільних науках загалом.

За умов тоталітарних режимів зазначена функція реалізу­ється панівними ідеологіями (комунізм, нацизм, конфесіоналізм тощо). У демократичному суспільстві ідеологічна функція полі­тології полягає в оптимізації використання різних ідеологічних доктрин з метою пошуку консенсусних політичних рішень.

Аналізуючи змістовні характеристики кожної з основних функцій політології, можна дійти висновку щодо їх безпосеред­нього практичного значення.

У чому ж тоді полягає відмінність теоретичної та практич­ної політології? Відсутність чітких критеріїв порівняння та “розмитість” об’єктів методологічної оцінки унеможливлюють більш-менш рельєфне їх розмежування. Проте відмінність усе ж існує і полягає насамперед у рівнях політологічних дослід­жень. На підтвердження назвемо ці рівні.

1. Політико-філософський аналіз, що має за предмет дослід­ження загальні методологічні засади, гіпотези, узагальнення, прогнози тощо.

2. Конкретно-теоретичний аналіз, який дає змогу сформулю­вати основні положення теорії політики, політичної ідеології, соціального управління політичними системами та міжнарод­ними (міждержавними, міжблоковими) відносинами і т. ін., аби створити науковий образ політичної діяльності загалом.

3. Емпіричний аналіз, який ґрунтується на конкретних ре­зультатах дослідження політичної дійсності на базі понятійно- категоріального й методологічного апарату політології шляхом реалізації описової, інтерпретаційної, прогностичної, інструмен­тальної та ідеологічної функцій цієї науки.