Політологія для політика і громадянина: Монографія

ПОЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Психологія аналізує внутрішній духовний світ людини, а отже, є дуже важливою для аналізу ролі суб’єктивного чинника в полі- тичних процесах і політичній діяльності, для дослідження політичної культури та ментальності людей, со­ціальних груп, етносів, націй і т. ін., які беруть участь у політич­ному житті суспільства.

Особливе місце належить соціальній психології, яка вивчає закономірності поведінки та діяльності людей, що зумовлені їхнім перебуванням у складі соціальних груп зі специфічни­ми психологічними характеристиками [1; 23; 107; 108; 174; 182; 216].

У західній соціальній психології, що розвивається здебіль­шого в межах експериментальної концепції, поглиблено дослід­жуються структура й динаміка малих груп, форми взаємодії людей, типи міжособистісних відносин, вплив груп на індивіда, формування соціальних настанов особистості, способи прийнят­тя групових рішень, особливості комунікації і т. ін.

Марксистська традиція передбачає дослідження закономір­ностей спілкування та взаємодії людей, соціальної психології груп, особистості і т. ін.

Найближчою до політики є галузь психології, що дістала назву політичної [58; 88; 110; 146; 181; 182; 183; 188; 189; 198; 224; 241].

Політична психологія досліджує соціально-психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості націй, станів, соціальних груп, урядів, окремих особистостей. Особливого значення набувають ці до­слідження під час вивчення громадської думки, політичної со­ціалізації, конфліктів, електоральної поведінки і т. ін. [58].

Виокремлюють два основних напрями розвитку політичної психології: внутрішньо- та зовнішньополітичний, але особливе місце посідають дослідження психологічних аспектів політич­ного лідерства. Засновником політичної психології вважають Г. Лассуела, який 1930 р. видав книгу “Психопатологія і полі­тика” [315], а 1950 р. у співавторстві з А. Капланом — працю “Влада і суспільство”.

У сучасній політичній психології сформувалися такі напря­ми дослідження: вивчення громадської думки, психобіографії та психоісторії, мас-медіа та комунікацій, організаційної та гру­пової динаміки, масового вибору; етнокультурні досліди; полі­тична соціалізація; ухвалення політичних рішень; політичне лідерство; політичний когнітивізм; аналіз конфліктів; біополі- тика та ін.