Політологія для політика і громадянина: Монографія

4.5. Методи політологічних досліджень

Ознайомившись з методологічними принципами політоло­гії (див. підрозд. 4.1.), перш ніж перейти до питань методики політологічного дослідження, маємо з’ясувати, чим же відрізня­ються поняття “методика” й “методологія”.

І хоча нерідко принципової різниці між ними не помічають, вона все ж таки є, і досить істотна. А спільного між ними при­близно стільки ж, скільки між поняттями “техніка” та “техно­логія”.

Отже, під методикою політологічного дослідження розуміти­мемо арсенал аналітичних методів вивчення й аналізу певних аспектів функціонування політичної сфери суспільства. А під методологією — сукупність пізнавальних принципів дослід­ження, що е фактично технологією використання цих методів. Ця технологія має бути концептуально та ідеологічно вибудо­ваною, об’єднувати методи політологічних досліджень з мето­дами, процедурами й процесами, технічними прийомами та за­собами дослідження, аналізу, перевірки й оцінювання здобутих даних.

Отже, методологія політичної науки є, по суті, певним спосо­бом організації дослідження на базі використання конкретно визначеної політологічної техніки [73; 126; 206].

Методика й методологія політологічних досліджень визнача­ються, з одного боку, складністю об’єкта і предмета дослідження (політичної сфери та її компонентів), з другого — міждисциплі­нарним характером самої політичної науки.

З огляду на складність об’єкта та предмета політології, “ро­динних” зв’язків науки про політику із суміжними суспільни­ми дисциплінами (правом, політичними філософією, соціоло­гією, психологією, економією, географією, історією, герменевти­кою, етнографією, екологією, антропологією, демографією та ін.), достатньо логічним виглядає висновок щодо використання по­літологією майже всіх методів з широкого арсеналу суспіль­них наук [49].

Умовно методи політології можна поділити на такі групи.

І.         Загально логічні: аналіз, синтез, абстрагування, узагаль­нення, індукція, дедукція, моделювання [137; 150].

II. Теоретичні: мислений (у думці) експеримент, математич­на формалізація, аксіоматичний метод, гіпотетичний пе­рехід від абстракції до конкретності та ін. [26; 46; 138; 150; 339].

III. Соціологічні: соціально-політичний експеримент, вивчен­ня документів (контент-аналіз), анкетування (очне і заоч­не — поштове, пресове, аудіовізуальне, електронне), інтер­в’ю, експертне опитування, спостереження (польове, лабо­раторне, випадкове), вивчення соціальних настанов [43; 130; 131; 160; 329].

IV. Соціально-психологічні: соціально-психологічний експе­римент, спостереження, вивчення документів (контент- аналіз), соціометричне опитування, тестування, шкаліру- вання [88; 109; 146; 241; 316].

V. Порівняльно-історичні: історичного опису, конкретного аналізу, порівняльний, періодизації, хронологічний, ретро­спективний, прогностичний та ін. [60; 246; 279; 317; 343].

VI. Емпіричні (біхевіористичні): практичний експеримент, аналіз статистичного матеріалу, конкретне моделювання [41; 126; 321; 329; 356].

VII. Системно-функціональні: декомпозиція, композиція, інс- титуціональний та функціональний методи, структурно- функціональний аналіз [ЗО; 73; 150; 157; 333; 334].

VIII. Діяльнісні (теорії політичних рішень): раціональний, по­слідовних порівнянь, змішано-скануючий, теорії груп [285; 293; 296; 304; 306; 307; 356].

Зрозуміло, що загальнологічні та теоретичні методи викорис­товуються на рівнях насамперед політико-філософського та конкретно-теоретичного аналізу, решта — переважно на емпі­ричному й певною мірою — на конкретно-теоретичному рівні політологічних досліджень.

Розглянемо особливості використання деяких із цих методів у сучасних політологічних дослідженнях.