Політологія для політика і громадянина: Монографія

ПОРІВНЯДЬНО-ІСТОРИЧНІ МЕТОДИ

Порівняльно-історичні методи дають змогу вивчати політичні події

 та явища, пов’язуючи їх з історичними умовами, а також якісними змінами на різних етапах розвитку. Ці методи потрібні для ана­лізу подій і явищ, що періодично повторюються в історії, для по­рівняння генетично споріднених політичних процесів, які відбу­ваються в певній історичній ситуації, але за походженням пря­мо не пов’язані.

Користуючись цими методами, можна узагальнювати сучас­ний та історичний досвід політики, виявляти об’єктивні законо­мірності розвитку порівнянням окремих етапів і періодів полі­тичного процесу.

Наприклад, проблемно-хронологічний метод передбачає поділ певної доволі широкої теми на окремі вузькі проблеми, що роз­глядаються в хронологічному порядку. А метод ретроспектив­ного аналізу політичних явищ сприяє розвитку прогностичного потенціалу політології, оскільки ця функція тісно пов’язана з умінням робити об’єктивні висновки з попереднього та сучасно­го розвитку, краще усвідомлювати його закономірності.

Порівняльні методи мають найдавнішу історію використан­ня з усіх методів науки про політику. Порівняльними методами користуються тоді, коли не вдається провести експеримент чи опитування або необхідно безпосередньо спостерігати за полі­тичними явищами та процесами [59].

Особливістю цих методів є зіставлення двох чи більше по­літичних об’єктів (або їх частин), що мають схожі характерис­тики.

Використання порівняльних методів дає змогу знайти ознаки, за якими відрізняються (або не відрізняються) політичні об’єкти. Вони є ефективними під час використання в межах однорідних політичних структур. Але об’єктами зіставлення можуть бути політичні структури, локалізовані в різних політичних системах (скажімо, Північно-Атлантичний блок (НАТО) і Організація Вар­шавського Договору — тепер колишнього).

Порівняльні методи характеризуються двома підходами: інституціональним і функціональним.

Інституціональний підхід полягає у виборі для зіставлення аналогічних політичних інститутів, їх нормативного опису і від­повідних характеристик.

Функціональний підхід дає змогу знайти два чи більше об’єк­тів, які мають істотні розбіжності в характеристиках, але обслу­говують ті самі інтереси та потреби (скажімо, виконавчий комі­тет міської Ради народних депутатів і мерія).

У будь-якому разі використання порівняльних методів дає змогу знайти закони, що керують політичними явищами та про­цесами і сприяють формуванню свідомості й політичної культу­ри громадян.