Політологія для політика і громадянина: Монографія

5.2. Поняття та структура політичної сфери суспільства. Політичне життя

Суспільство е багатошаровою та багаторівневою системою, яка виявляється через певні, відносно автономні сфери. Але во­ни настільки взаємопов’язані та підпорядковані одна одній, що говорити про їх самостійність можна лише в контексті систем­ного аналізу. (Нагадаємо, що згідно з його методологією систему спочатку умовно “розбивають” на підсистеми, аби розібратися з їх внутрішньою структурою та функціями, а потім знову “зби­рають” докупи з метою встановлення системних зв’язків між зазначеними підсистемами.)

Оскільки суспільство, або суспільна сфера, є дуже складною системою, цілком зрозуміло, що різні дослідники виокремлюють ці підсфери по-різному.

Автор запропонував би зробити дослідницький наголос на соціально-економічній, політичній та духовній сферах.

Соціально-економічну сферу можна було б розглянути як матеріально-виробничий базис суспільства, що “прошитий” соці- ально-економічними відносинами (через відносини власності та обміну матеріальними ресурсами).

Духовну сферу, напевно, можна було б розглянути в контек­сті функціонування суспільної свідомості, морально-етичних норм, традицій, вірувань, політичної культури, суспільної психо­логії, а політичну сферу — як підсистему суспільного життя, що пов’язана з політичною організацією суспільства в контексті відносин влади та суспільного управління.

Це коротко. Якщо ж говорити про поняття детальніше, то під політичною сферою суспільства розумітимемо інтегральну, мат­ричну сукупність політичних структур, відносин, діяльності та свідомості, що впливають на напрями розвитку суспільства, про­цеси управління й реалізуються під час виборювання, володіння та утримування контролю над владою.

Останнє (функціональне) тлумачення стосується поняття по­літичних відносин. А під політичними інститутами розумітиме­

мо сукупність їх державних (законодавчих, виконавчих, судових органів, армії, поліції тощо) і територіально-самоврядних та гро­мадських компонентів (партій, рухів, суспільно-політичних організацій, об’єднань тощо).

Задля кращого розуміння структурно-функціональної побу­дови політичної сфери суспільства розглянемо рис. 7.

Зрозуміло, що всі компоненти та складові політичної сфери суспільства тісно взаємопов’язані й взаємно детермінують їх функціонування. Наприклад, політичні відносини громадяни­на з державою багато в чому залежать від правового поля та

реальної практики функціонування державних інститутів, які реалізують функції державної влади. А скажімо, політична ді­яльність, її характер і спрямованість тісно пов’язані з рівнем політичної свідомості.

Політична сфера акумулює в собі все, що стосується політики: політичні структури, політичні відносини, політичну діяльність, політичну свідомість і т. ін.

Динаміка функціонування політичної сфери найповніше характеризується через політичне життя суспільства.

Політичне життя — частина суспільного життя, пов’язана з конкретно-історичною, свідомою, предметною та цілеспрямо­ваною політичною діяльністю людей щодо виявлення, узгод­ження та реалізації їхніх соціально-політичних інтересів у процесі формування та реалізації політичної влади в суспіль­стві.

Надто складно? Спробуємо дещо спростити, використавши по­няття змісту політичного життя, пов’язавши його з процесами встановлення та функціонування влади, реалізації притаманних їй функцій, відносин між різними суб’єктами політики.

Під останніми, нагадаємо, ми домовилися розуміти політичні структури, зокрема суспільно-політичні об’єднання, партії, ліде­рів, пересічних громадян та ін.

Політичне життя — річ різноманітна й різновекторна, бо ко­жен із компонентів політичної сфери суспільства (див. рис. 7) у різні моменти розвитку може мати й має неоднакову динаміку змін.

Проте, намагаючись раціоналізувати та структурувати навіть такі складні об’єкти дослідження, спробуємо класифікувати по­літичне життя за різними принципами.

Політичне життя детермінується (визначається) насамперед економічними та соціальними чинниками (табл. 3).

Скажімо, у XX ст. чітко виявлялися два види організації еко­номічної сфери: ринкова та командна економіка. Відповідно до економічного базису будувалося й політичне життя, хоча абсо­лютизувати тезу ортодоксального марксиста В. Леніна “Полі­тика — концентрована економіка” та ідеї прихильників теорії економічного детермінізму Д. Лернера, У. Ростоу, М. Ліпсета, Р. Дала навряд чи доцільно.

Типологія політичного життя

Причина? Динамічний економічний розвиток цілого ряду країн, де існували авторитарні режими (Бразилія, Іран, Ірак, Іспа­нія, Корея, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія, Чилі).

Звідси — поява прихильників теорії, що підтверджує тезу про сприяння авторитаризму стійкому економічному розвитку. До них належать С. Хантінгтон, Р. Гастіл, Г. О’Доннел, X. Лінц та ін.

Отже, рівень економічного розвитку не завжди і не зовсім визначає політичний розвиток, зокрема рівень демократизації суспільства.

Постає цілком логічне запитання, що спонукає до пошуків інших чинників впливу на політичне життя.

Хто шукає, той завжди знаходить. Але де саме?

Насамперед у соціокультурній сфері, що визначається діяль­ністю соціальних спільнот — етносів, класів, соціальних груп, ок­ремих індивідів.

Політологія є наукою, що орієнтується насамперед на практи­ку. Отже, говоритимемо не про політичне життя взагалі, а спро- буемо виокремити особливості політичного життя XX cm.на відміну від попередніх століть.

1. Стало можливим державно-політичними засобами регу­лювати динаміку економічного життя.

2. Широкого розвитку набула демократія, що сприяє приходу до влади політичних партій, які відбивають інтереси більшості громадян.

3. Розмиваються міжкласові та соціальні кордони, посилю­ються тенденції глобалізації суспільного життя в розвинених країнах та етнічно-державної консолідації в нових незалежних державах.

4. Поширюються масові рухи, що сприяють задоволенню за­гальнолюдських екологічних, етнічних, конфесійних, групових та інших інтересів мас.

5. Зростає інтенсивність комунікативних зв’язків між людь­ми різних країн, що сприяє розвитку світового політичного жит­тя, і т. ін.

Що ж до конкретної країни, то метою її політичного життя можна було б назвати стабілізацію суспільного життя, цілісність, єдність, соціальну структуризацію, плюралізм, відбиття специфі­ки політичного часу, простору, політичну активність та ін.