Політологія для політика і громадянина: Монографія

7.1. Поняття, ознаки і функції держави

Найважливішим компонентом будь-якої політичної систе­ми е держава, під якою розуміють основне знаряддя або спосіб організації публічної політичної влади у суспільстві.

Держава е похідною від громадянського суспільства, його соціально-економічних, політичних і психологічних відносин. Вона має забезпечувати реалізацію законів, гарантувати функ­ціонування суспільних процесів, що саморегулюються, права і свободи громадян та їх об’єднань.

Узагалі термін “держава” можна тлумачити згідно з трьома поглядами.

1. У буденній свідомості під нею розуміють організацію ве­ликої суспільної групи й використовують як синонім понять “країна”, “народ”, “батьківщина”.

2. Кваліфікують її і як відносини політичної влади або су­купність зв’язків між громадянами та органами держави, з од­ного боку, і між ними й політичними партіями та суспільними організаціями — з другого.

3. У вузькому розумінні держава ідентифікується з адміні­стративно-розпорядчими органами та системою правових норм, які визначають їх функціонування.

Основними ознаками держави є наявність державного апара­ту, права, своєї території, населення та суверенітету.

Розглянемо ці поняття докладніше.

1. Державний апарат

Державний апарат — це особлива система органів і установ, котрі здійснюють функції державної влади (управління, регу­лювання й контролю), які по суті є спеціалізованими органами насильства, що використовуються згідно із законодавством цієї держави.

Сучасні держави, як правило, мають п’ять основних елемен­тів організаційної структури державного апарату.

1. Представницькі органи (парламент, органи місцевого самоуправління та самоврядування).

2. Виконавчо-розпорядчі органи, або державна адміністрація (президент, уряд та його регіональні органи).

3. Судові органи.

4. Прокуратура.

5. Органи державного контролю.

Законодавча, виконавча та судова гілки влади мають допов­нювати й контролювати одна одну і не перебирати на себе не властиві їй обсяги компетенції. Крім того, слід зазначити, що органи прокуратури й державного контролю часто входять до системи виконавчої влади, а формуються за участю представ­ницької гілки влади.

2. Право

Держава функціонує в межах встановленого нею правопоряд­ку, який відбиває основні цілі й принципи державного устрою. Отже, право має політичний вимір, що є не лише технікою діяль­ності держави та регулювання відносин співіснування громадян у суспільній сфері. Воно закріплює систему санкціонованих дер­жавою нормативних регуляторів суспільного життя, якій повин­ні підкорятися всі суб’єкти та об’єкти політики.

У буденній свідомості право часто ототожнюється з різними юридичними нормативними актами. Однак останні є лише фор­мою реалізації права, що може вважатися такою лише за існу­вання демократичної правової організації держави та її ор­ганів.

Така організація передбачає вільне волевиявлення громадян на виборах, референдумах, усенародних опитуваннях, через функціонування представницьких органів влади. Воля народу, узгоджена в межах демократичних процедур, завдяки реалі­зації свободи особистості, держави та суспільства загалом і є правом.

Основним засадничим принципом права є принцип загаль­ної рівності, тобто спільний і однаковий ступінь свободи для держави та її органів, суспільних груп і окремих особистостей.

У суспільному житті право постає у формі законів та інших нор­мативних актів (постанов, розпоряджень, указів, інструкцій).

3. Територія

Держава існує на певній території, на яку поширюється її юрисдикція, а влада й закони мають характер обов’язкових для виконання всіма громадянами та інституціями. Отже, територі­альна ознака є невід’ємним атрибутом держави. Її територію визначають кордони окремих країн, що встановлюються на ос­нові дво- і багатосторонніх договорів.

4.Населення

Держава охоплює своїм впливом усіх людей, які перебувають на її території (включаючи й осіб без громадянства та громадян інших держав). Жодна особистість не може існувати за межами держави і не підкорятися їй, оскільки приналежність до держа­ви є суспільною необхідністю й регулюється державним правом.

5.Суверенітет

Суверенітет держави означає, що найвищу та необмежену владу стосовно внутрішніх суб’єктів має держава. Цей сувере­нітет мусять поважати інші держави. Він є формально-правовою конструкцією, оскільки слід ураховувати міжнародні та внут­рішні зв’язки, що можуть обмежувати державну владу.

Отже, суверенітет будь-якої держави обмежують міжнародні, економічні, політичні, військові та інші види залежності, і на це треба зважати, аналізуючи проблеми державотворення та спів­існування держав.