Політологія для політика і громадянина: Монографія

7.3. Правова соціальна держава

Для того щоб створити уявлення про вже напрацьовані люд­ством моделі побудови держави, розглянемо основні принципи правової держави демократичного режиму, які можуть стати в пригоді у процесі державотворення.

Як зазначалося, витоки ідеї правової держави можна знайти ще в працях давньогрецьких мислителів Платона [162] й Аріс- тотеля [15]. Ідейно-теоретичні підвалини концепції правової держави заклали ПІ. Монтеск’е (концепція розподілу влади) [136], Ж. Ж. Руссо (ідея народного суверенітету) [192] та І. Кант (кон­цепція держави як об’єднання людей, які підкоряються право­вим законам) [95].

Основна проблема концепції правової держави полягає у співвідношенні держави та права: що має переважати — право над діяльністю законодавця (парламенту та інших державних органів) чи супервлада парламенту?

У першому випадку розуміють встановлення міри свободи й відповідальності державних органів та особистості залежно від волі громадян (права), у другому — відповідно до рішень власне парламенту. Однак останній шлях призводить до заміни права законом, абсолютизації волі законодавця. У такий спосіб можна оголосити правовою будь-яку державу, де діє принцип формаль­ної ієрархії юридичних норм (конституція — закони — підза- конні акти).

Світова політологічна думка виокремлює такі принципи пра­вової держави:

• загальність правління правових законів;

• розподіл влади;

• пріоритет прав і свобод людини;

• юридична взаємовідповідальність держави та особистості.

Загальність правління правових законів полягає в тому, що

і громадянин, і держава (законодавчі, виконавчі та судові ор­гани) керуються у своїй діяльності виключно законом. Тільки законодавчий орган може їх ухвалювати, змінювати або скасову­вати (знову-таки згідно з відповідними законодавчими про­цедурами).

Основою всього життя є правління Конституції країни.

На відміну від громадян, які повинні діяти за принципом: дозволено все, що не заборонено законом, державним органам, які пов’язані з адміністративним управлінням, заборонено все, що не дозволено законом.

У правовій державі правлять не окремі особи, а закони, що є основними регуляторами суспільного життя. Порушення зако­нів має каратися знову-таки в межах законів.

Розподіл влади передбачав оптимальне співвідношення ком- петенцій між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, узгодження суперечностей між ними, а також між особис­тістю, державою й суспільством.

Обрана демократичним шляхом законодавча влада реалізує народний суверенітет, формулює норми суспільного й державно­го життя, що є обов’язковими для виконання всіма громадянами та суспільними інститутами.

Своєрідний правовий контроль у державі здійснює Конститу­ційний суд, а виконавча влада реалізує закони, ухвалені парла­ментом, формується ним і звітує перед ним.

Якщо вища посадова особа держави (президент) обрана без­посередньо населенням, вона в межах законодавства також під­звітна парламенту. Проте й сама вона має юридичні важелі впливу на законодавчий орган. Наприклад, може розпустити парламент і призначити згідно з конституційними нормами до­строкові, позачергові вибори.

Судова влада є арбітром і покликана вирішувати спірні пи­тання між законодавчою та виконавчою гілками влади, а також між ними й громадянами. Вона має бути незалежною й діяти ви­ключно на основі чинних у державі законів.

Пріоритет прав і свобод людини означає гарантію законодав­чого забезпечення прав людини та її основних свобод, їх захист виконавчою владою.

Згідно з Паризькою хартією для нової Європи кожна людина має право на свободу думки, совісті, поглядів, переконань, релігії, зборів, пересувань і т. ін. Кожен має право брати участь у віль­них і справедливих виборах, володіти власністю, працювати і т. ін. Ніхто не повинен затримуватися правоохоронними та ін­шими органами без юридичних підстав, надання захисту, спра­ведливого судового розгляду в разі офіційно висунутих йому звинувачень і т. ін.

Під юридичною взаемовідповідальністю держави та особис­тості розуміють одночасне забезпечення виконання прав і сво­бод громадян з відповідальністю останніх перед державою й сус­пільством.

Основними методами забезпечення відповідальної поведінки громадян є стимулювання, переконання, підвищення рівня пра­вової та політичної культури.

Водночас правова держава має застосовувати згідно із законо­давством певні санкції за невиконання загальноприйнятих юридичних норм поведінки.

Формами відповідальності держави перед особистістю є звіти виконавчих органів перед законодавчими, достовірна інформа­ція для громадян (за винятком тієї, що становить державну таєм­ницю), судове оскарження дій посадових осіб за ущемлення прав громадян і т. ін.

Звичайно, кожна держава має певні відмінності у внутрішній побудові, однак загальні принципи у тій чи іншій модифікації людство вже сформулювало, і це є надбанням загальносвітової політологічної та правової думки.

Політичний аспект проблеми правової держави полягає в то­му, що її формування є кордоном, який розділяє перехід від тота­літаризму до демократії.

Є й суто правовий аспект цієї проблеми. Він полягає в тому, що держава як джерело формування права на певному етапі сус­пільного прогресу й сама потрапляє під “п’яту” права та стає правовим явищем.

Проте правова держава не є вінцем суспільного розвитку. Найрозвиненіший ступінь суспільства — не просто правова дер­жава, а правове соціальне суспільство, в якому встановлюється безумовне верховенство права, абсолютне й непорушне пану­вання його принципів і цінностей. У такому суспільстві окрім досягнення правосуддям статусу вищої влади в державі та ут­вердження культури права значно розширюються права лю­дини, які набувають безпосередньо юридичного та соціального значення.

Підсумовуючи, зазначимо такі засадничі принципи правової держави:

• громадяни можуть робити все, що не заборонено законом;

• держава може робити лише те, що визначено законом;

• правосуддя має бути незалежним і ґрунтуватися на пре­зумпції невинності.

Але недостатньо досліджувати лише правові норми регуляції суспільного життя. Інтереси розбудови розвиненого громадянсь­кого суспільства потребують урахування соціальних регуля­торів. Це дає підстави говорити не лише про правову, а й про соціальну державу, основними принципами якої є такі:

• забезпечення гідних умов для життя людини;

• соціальна, екологічна, морально-психологічна відповідаль­ність власника, держави за наслідки своєї діяльності.

Отже, проблема державотворення є ключовою під час розбудо­ви системи управління суспільством і соціальними процесами, що відбуваються в ньому. І за оптимального вибору моделі з урахуванням політичної, правової, психологічної культури (про що поговоримо пізніше) можна побудувати суспільство без со­ціальних катаклізмів і катастроф, забезпечити його еволюцій­ний розвиток.