Політологія для політика і громадянина: Монографія

8.1. Поняття, ознаки і функції громадянського суспільства

Поняття “громадянське суспільство” своїм корінням зобо­в’язане ідеї “полісу” Арістотеля, “societas civilis” (громадянсь­ке суспільство) Цицерона та природному праву.

Проте слід пам’ятати, що мислителі того часу по суті розу­міли під поняттям громадянського суспільства політичну дер­жаву, яка поєднувала найважливіші сфери суспільства: сім’ю, релігію, освіту, культуру, мистецтво тощо. Ці сфери були тісно пов’язані з державою, з якою вони становили єдине ціле.

Інакше кажучи, в античності, а особливо за феодалізму, усі найважливіші інститути суспільного життя — власність, сім’я, стани, корпорації — набули статусу елементів державного життя.

Такий підхід залишався незмінним аж до XVIII ст. Навіть відомі мислителі Нового часу Дж. Локк [119], Ж. Ж. Руссо [192],

І.  Кант [95] користувалися словами “громадянське суспільство” і “держава” як синонімами.

Водночас перехід від Середньовіччя до Нового часу ознамену­вався визріванням громадянського суспільства та відокремлен­ням його від держави. Поступово формувалося переконання в тому, що надмірно розширена держава стримує розвиток особис­тості та заважає її вільному волевиявленню. Тема протистояння громадянського суспільства й держави найширше висвітлюва­лася в працях Т. Спенса, X. Ходжскіна, Ж. Сійєса [10] й особли­во в програмному документі Великої Французької революції — Декларації прав людини і громадянина [17; 92].

Найрадикальнішу концепцію запропонував Т. Пейн у памф­леті “Права людини”. Цей мислитель вважав державу необхід­ним злом: що воно менше, то краще для суспільства.

Більш помірковано висловлювалися з цього приводу А. де Ток- віль [210], Дж. Мілль [195] та ін., які вважали розмежування між державою і громадянським суспільством постійною характерис­тикою демократичної соціальної й політичної системи.

Проте існувала й інша течія політичної думки в особі І. Бен- тама, Ж. Сісмонді, П. Пфіцера, ідеї яких набрали закінченої фор­ми у працях JI. фон Штейна і Г. Гегеля. Ці дослідники вважали надмірну свободу громадянського суспільства джерелом інтен­сифікації конфліктів і обґрунтовували необхідність жорсткішо­го державного регулювання й контролю [90].

Основна заслуга в розробці концепції громадянського сус­пільства, безумовно, належить Г. Гегелю, який систематизував суспільно-політичну спадщину французької, англосаксонської й німецької думки. Він вважав, що громадянське суспільство е особливою стадією в діалектичному русі від сім’ї до держави в складному процесі історичної трансформації від Середньовіч­чя до Нового часу.

За Гегелем, ідеальна держава, визначаючи громадянське сус­пільство та утримуючи його під своїм контролем (при забезпе­ченні його свободи), спрямовує його на побудову високорозвине- ного суспільства, яке зорганізоване політично [51].

Особливий підхід до громадянського суспільства був у марк­систів. У цій доктрині політична держава віддзеркалює полі­тичний інтерес, а громадянське суспільство — приватний [20]. По суті К. Маркс та його послідовники спростили структуру ге­гелівської моделі громадянського суспільства до сфери праці, виробництва й обміну. Що ж стосується відносин між держа­вою й громадянським суспільством, то їх марксизм практично не досліджував, бо декларував побудову комуністичного суспіль­ства, де не буде держави. Відтак у царстві свободи немає сенсу говорити про свободи.

Чим це закінчилося в тоталітарній комуністичній держа­ві — ми вже знаємо.

За Марксом, у комуністичному суспільстві не буде пануван­ня влади як такої. А раз немає влади — немає й потреби у владі народу, себто демократії. Тому й не дивно, що громадянське сус­пільство як таке в марксистській доктрині не досліджувалося. Це ми бачимо і у В. Леніна, який взагалі не користувався понят­тями “правова держава” й “громадянське суспільство”. Як на­слідок, в умовах так званого реального соціалізму держава прак­тично повністю поглинула громадянське суспільство, що призве­ло до застою, а потім і краху соціалістичної системи.

Щоправда, і в західному суспільствознавстві цей термін не вживали практично до 70-х років XX ст. По суті, досліджу­ючи громадянське суспільство, вчені користувалися терміном просто “суспільство”.

У сучасному розумінні громадянське суспільство — це су­купність усіх громадян, їх вільних об’єднань та асоціацій, пов’я­заних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які пере­бувають за межами держави, її директивного регулювання й регламентації, але гарантуються та охороняються державою.

Інакше кажучи, громадянське суспільство є системою забезпе­чення життєдіяльності соціальної, соціокультурної й духовної сфер, їх самовідновлення та передавання від покоління до поко­ління, системою незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що мають створити умови для самореалізації окре­мих індивідів і груп. У цьому, власне кажучи, і полягають функ­ції громадянського суспільства.

Узагальнюючи, назвемо ознаки громадянського суспільства:

• відокремлена від держави структура суспільства, яка складається з громадян, їх добровільних асоціацій і об’єд­нань;

• вільні відносини між суб’єктами громадянського суспіль­ства;

• цінування громадянських прав вище за державні закони;

• забезпечення прав і свобод особистості, можливостей реа­лізації її інтересів і прагнень, політичного, ідеологічного плюралізму;

• наявність приватної власності, вільної конкуренції, віль­них відносин обміну діяльністю та її продуктами між не­залежними власниками, тобто ринку;

• саморегуляція відносин між людьми, їх асоціаціями та до­бровільними об’єднаннями на основі соціальних і психіч­них норм регуляторів суспільного життя;

• багатство соціальних ініціатив;

• збереження відповідних традицій, культури тощо.

У розвиненому громадянському суспільстві, яке характери­зується високим рівнем політичної організованості, активно функціонують суспільні організації. До останніх належать політичні партії, громадські організації, об’єднання й рухи, кон­фесії і т. ін., які разом з окремими громадянами становлять структуру громадянського суспільства.