Політологія для політика і громадянина: Монографія

8.3. Суспільно-політичні організації та рухи

Специфічною формою політичної активності громадян е суспільно-політичні організації та рухи, які відрізняються метою, способами її реалізації, ідейними та доктринальними засадами.

Суспільні організації виникають тоді, коли кілька осіб об’єд­нуються і між ними встановлюються певні зв’язки. Слід зазна­чити, що такі організації громадян формуються передусім як інструмент реалізації потреб та інтересів цих громадян. Отже, природна потреба людей в об’єднаннях є наслідком спільності їхніх соціальних статусів (станів) і т. ін.

Політологія виявляє свій особливий інтерес до недержавних або неурядових суспільних організацій, які мають постійні (ста­більні) риси та характеристики й певну самостійність у діях. Діяльність таких організацій тісно пов’язана із впливом на центри прийняття політичних рішень.

Людина, яка є членом суспільної організації, має дотримува­ти прийнятих у ній правил поведінки. Кожному членові органі­зації належить відігравати відповідну соціальну роль.

Отже, у разі потреби організація може вимагати від свого члена:

• підпорядкування власних інтересів суспільним, навіть якщо він особисто голосував проти прийняття певного рішення;

• провадження діяльності, в необхідності якої він не переко­наний;

• пристосування до звичаїв і традицій організації (уніфор­ми, зразків поведінки, специфічної мови тощо).

Виконання цих вимог сприяє вихованню почуття єдності, зміцненню зв’язків, безперервності функціонування певної спіль­ноти.

Суспільні організації є вагомими чинниками суспільних пе­ретворень, упорядковують суспільне життя. Застій в їх діяль­ності позначається на функціонуванні всього суспільства, зни­жує ефективність його функціонування.

Організація як форма суспільних зв’язків є певною системою відносин, інститутів, засобів громадського контролю, об’єднує індивідів, групи, колективи завдяки існуванню системи цілей, сприяє зміцненню, розвитку й виявленню потреб та інтересів своїх членів.

Класифікуючи суспільні організації, бажано враховувати такі критерії:

• особливості організацій, які мають певні стосунки з цент­рами прийняття політичних рішень;

• функції, які вони виконують стосовно інтересів своїх членів;

• функції, які вони виконують щодо системи влади в дер­жаві.

За видами діяльності суспільні організації поділяються на такі групи:

• професійні;

• економічні (спілки підприємців, кооператорів, селян, това­ровиробників, обдурених вкладників та ін.);

• конфесійні (католицькі, православні, мусульманські, іудейські, масонські таін.);

• культурологічні та освітянські (товариства “Просвіта”, любителів української, російської, єврейської мов та ін.);

• спортивні, туристичні, тверезості й здоров’я та ін.;

• наукові, науково-технічні (спілки викладачів, науковців, інженерів, енергетиків та ін.);

• оборонні (ДТСААФ, аероклуби, мотоклуби);

• національні (товариства російської, єврейської, польської культур та ін.);

• екологічні (“Зелений світ”, “Грінпіс” та ін.).

Суспільно-політичні рухи відрізняються від суспільних ор­ганізацій, як правило, відсутністю фіксованого членства, хоча це й не є провідною характерологічною ознакою. Як приклади можна навести такі об’єднання, як Комуністичний, Соціалістич­ний, Християнсько-демократичний Інтернаціонали. А скажімо, під національно-визвольним рухом можуть розглядатися по­літичні сили глобального рівня.

Згадані рухи властиві індустріальному суспільству, мають зовнішній характер. Проте існують рухи, які є складовою полі­тичної системи держави. Йдеться про суспільно-політичні рухи постіндустріальних і посттоталітарних суспільств.

В останньому випадку суспільно-політичні рухи постають як перехідні форми об’єднання громадян, які протидіють тоталіта­ризмові в особі монопольно правлячої партії (по суті — еліти). Надалі вони мають тенденцію до дезінтеграції, втрачають свій вплив, водночас створюючи умови для формування багатопар- тійної системи. Саме такий шлях пройшли “Солідарність” (Польща), Демократичний форум (Угорщина), “Саюдіс” (Литва), Союз демократичних сил (Болгарія), “Демократична Росія” (РФ), Народний рух України (Україна) та ін.

Суспільні рухи, які об’єднують на основі однієї-двох ідей пол­ітичні сили, що стоять на різних політичних та ідеологічних платформах, не можуть існувати впродовж тривалого часу.

З досвіду знаємо, що здебільшого вони перетворюються на партії, оскільки нові завдання потребують чіткішої організації діяльності. Зважаючи на це, бажано вивчати суспільно-політич­ні рухи з погляду теорії мобілізації ресурсів, тобто як організа­цію, яка має певні внутрішні та зовнішні ресурси розвитку.

З позиції соціальної психології суспільно-політичні рухи до­сліджуються через вивчення психологічної мотивації участі громадян у їхній діяльності, прагнення певних груп людей до­сягти вищого соціального статусу.

Теорія колективної поведінки аналізує суспільно-політичні рухи як форми колективної діяльності в умовах правової дер­жави. Остання мусить забезпечити розв’язання соціальних кон­фліктів, не руйнуючи наявного суспільного ладу.

Оскільки суспільно-політичні рухи, на відміну від партій, важко класифікувати відповідно до політичної ідеології (кон­серватизму, лібералізму, соціал-демократії, марксизму-ленінізму таін.), наприклад, Е. Гідденс запропонував таку типологію:

• трансформативні рухи, спрямовані на радикальні зміни в суспільстві;

• реформаторські рухи, пов’язані з модифікацією теперіш­ніх порядків;

• рухи порятунків, наприклад релігійні, які прагнуть спасін­ня людини від гріха і т. ін.;

• альтернативні рухи, які зосереджуються на усуненні не­гативних рис, звичок, наприклад рух за здоровий спосіб життя, проти наркоманії.

Суспільно-політичні рухи, на думку Є. Вятра, проходять такі стадії розвитку.

1. Постає суспільна потреба в соціальних змінах, яка веде до контактів найактивніших індивідів і формування ініціативної групи.

2. На основі об’єднання індивідуальних прагнень формують­ся програмні засади, платформи, доктрини.

3. До політичної діяльності залучаються широкі кола при­хильників, покликані реалізувати завдання суспільно-політич­ного руху.

4. Спадає активність руху, коли цілі досягнено або виявило­ся, що їх неможливо реалізувати; рух припиняє свою діяльність або трансформується в партію.

Суспільно-політичні рухи відіграють велику роль у фор­муванні партійно-політичних структур суспільства, а в пост- тоталітарних суспільствах вони взагалі їх заміняють у певні періоди розвитку. Хоча це не означає, що в умовах розвинених партійно-політичних структур рухи не мають права на життя. Навпаки, досвід існування в 70-80-ті роки XX ст. досить впли­вових екологічних, антивоєнних, жіночих та інших рухів у багатьох країнах світу свідчить про те, що за будь-яких умов, будь-якої партійної системи є соціальна ніша для рухів. Ос­танні виконують тоді функції індикаторів невдоволення гро­мадян, е компонентом системи груп тиску на центри прийнят­тя політичних рішень, інституціоналізованим каналом залу­чення громадян до політики, а отже, засобом сприяння прий­няттю оптимальніших рішень щодо соціального управління державою й суспільством.