Політологія для політика і громадянина: Монографія

9.2. Політична ідеологія

Що не кажіть, а при всій неоднозначності та строкатості ці­лей та інтересів суб’єктів політики, які беруть участь у політич­ному процесі, дії останніх вирізняються певною логікою.

Політична діяльність завжди конкретно орієнтована, чи то йдеться про голосування на виборах, участь у політичних ак­ціях або про роботу у складі представницьких чи виконавчих органів влади.

Що ж забезпечує інтеграцію різнорідних і різновекторних, часом діаметрально протилежних інтересів соціальних груп?

Науковці переконані — це відбувається завдяки політичним ідеологіям, що здатні сприяти досягненню консенсусу та просу­ванню суспільства шляхом прогресу.

Термін “ідеологія” (від грецьк. idea — поняття і logos — наука, значення) запровадив французький дослідник А. Дестют де Трасі (1754-1836), який розумів під нею вчення про ідеї або систему ідеологічних уявлень про світ [46].

У ті часи “наука про ідеї” означала дослідження орієнтацій певних соціальних груп у конкретно-історичних умовах.

Епоха Просвітництва, що породила ідеології, відкрила їх мо­гутній мобілізаційний потенціал, підготувавши й забезпечивши буржуазні революції.

Згодом поняття “ідеологія” — твердження щодо цінності й фактів, актуальних для певного суб’єкта політики (соціальної групи, партії, індивіда), — набуло соціальної ваги, протиставив­ши себе релігійній вірі. Що далі, то більше це поняття пов’язу­валося з мобілізацією політичної поведінки людей.

І в сучасному розумінні можна стверджувати, що політичні ідеології становлять світосприймальну основу політики, ос­кільки постають у формі раціонально-ціннісної мотивації по­літичної поведінки.

Зауважимо, що популярність використання терміна “ідеоло­гія” мала злети й падіння.

На перших етапах розвитку ідеології були створені для від­ображення та захисту інтересів певних соціальних груп і класів, що претендували на владу або захищали привілеї правлячої еліти, яка взяла на озброєння маніпулювання масовою свідо­містю.

Згодом, коли рівень інформованості населення значно підви­щився, потреби в ідеологіях начебто зменшилися.

У середині XX ст. чимало фахівців почали пророкувати “кінець ідеології” (Д. Белл).

У чому ж проблема?

Політичні ідеології, як зазначалося, виникли в епоху Про­світництва, що висунула ідею прогресу і можливості створення раціонального суспільного порядку на основі сформульованих людьми цілей.

Задля забезпечення можливості такої цілеспрямованої діяль­ності людей потрібна була наука про ідеї, яка б відбивала уяв­лення про ідеальне суспільство. Але оскільки розуміння цього ідеального суспільства було різним, неоднозначність тлумачення природи ідеальних уявлень про світ сприяла появі різних під­ходів до розшифрування терміна “ідеологія”.

Т. Парсонс розглядав його в контексті функціонального під­ходу (розширювальне тлумачення ідеології), наголошуючи не на природі та специфіці, а на межі функціонування. Він вважав, що ідеологія е системою цінностей конкретного суспільства, що орієнтує соціальну діяльність у певному напрямі [333].

Марксисти намагалися відокремити ідеологію від інших форм політичної свідомості (директивне тлумачення ідеології), розглядаючи ідеологію як різновид наукового знання, до того ж, звичайно, у контексті претензій певного соціального класу (про­летаріату) на політичну гегемонію [20; 63; 89].

Відповідно ідеологія в класичному марксизмі розглядалась як система уявлень, що відбиває корінні інтереси класу.

Сучасні марксисти (К. Ленк) тлумачать ідеологію як систему цінностей, що легітимізує заведений у цьому суспільстві порядок панування. Проте це розуміння звужує інтегративні можливості ідеології, оскільки не сприяє діалогу влади й суспільства.

Культурологічне тлумачення ідеології використовували у своїх працях М. Вебер [361], К. Мангейм [321], Е. Дюркгейм [80], які досліджували природу і зміст ідеології як сфери суб’єк­тивних цінностей, актуалізованих групою чи індивідом і таких, що є мотивами їхньої діяльності.

Наприклад, М. Вебер [361] особливе значення надавав відпо­відності політичних ідеалів релігійним нормам. Ці норми та цінності, на його думку, є своєрідним культурним кодом, що дає змогу зрозуміти специфіку політичних форм життя в конкрет­ному суспільстві.

Цей самий підхід розвивають сучасні дослідники Е. Шилз, У. Мату та ін., вивчаючи роль ідеологій у соціальному прогресі.

Наприклад, Е. Шилз вважає таке:

1. Ідеологія як система цінностей виходить на політичну арену під час серйозних суспільних криз.

2. Ідеологія має силу віри, а відтак їй притаманний значний орієнтаційний потенціал.

3. Цей потенціал настільки великий, що може сприяти вихо­ду з кризи [339; 353].

Схоже на правду? Напевно, якщо згадати, як змінювали одна одну найвпливовіші ідеологи—лібералізм, соціалізм, кому­нізм, націонал-соціалізм, фашизм, що пропонували актуальні для конкретних суспільств у певних історичних умовах ідео­логічні альтернативи.

Отже, кожна нова ідеологія з’являлася як наслідок невідпо­відності між зростаючими потребами певних соціальних груп і існуючими цінностями й нормами, що регулювали в той час сус­пільні відносини.

Роль ідеологій у суспільному житті визначається їх функ­ціями:

1)орієнтаційною— спрямовує людську діяльність;

2)мобілізаційною — пропонуючи нові ідеали, мобілізує сус­пільство на їх реалізацію;

3)інтегративною — пов’язана з узгодженням інтересів на загальному рівні;

4)амортизаційною — сприяє послабленню соціального на­пруження;

5)соціально-представницькою — відбиває й захищає інте­реси певних соціальних груп населення;

6)пропагандистською— створює позитивний імідж полі­тичній лінії певної держави, нації, класу.

Як зазначалося, ідеології почали зароджуватися в XIV ст. в епоху Відродження, коли виникла перша суспільна криза [16; 21; 62].

Розвиток суспільного розподілу праці та пов’язаний з ним процес становлення Особистості та зародження основ громадян­ського суспільства сприяли вивільненню політичної та культур­ної систем від залежності релігійного світосприйняття.

Отже, перш ніж звернутися ДО ТИПОЛОГІЇ політико-ідеологіч- них течій (табл. 6), варто повернутися до розд. 2, аби структуру- вати свої знання щодо провідних ідеологій, створених світовою політичною думкою.

На завершення наведемоформи прояву ідеології, що е яд­ром політичної свідомості:політичні теорії, концепції, ідеї, ідеали, принципи, гасла, погляди.

Вони можуть реалізовуватися на таких рівнях:

• теоретико-концептуальному, що розкриває основні поло­ження ідеології;

• програмно-політичному, який впроваджується на рівні програм, маніфестів, гасел;

• актуалізованому, що визначається ступенем засвоєння ба­зових засад ідеології громадянами.

Останнє, зрозуміло, і визначає популярність певної ідеології.