Політологія для політика і громадянина: Монографія

10.1. Поняття і структура політичної культури

Надзвичайно важливим чинником і необхідною умовою функціонування політичної сфери суспільства е політична куль­тура як складова загальної, зокрема психологічної, культури сус­пільства, соціальних груп та індивідів.

Термін “політична культура” з’явився вперше у XVIII ст. у працях німецького філософа І. Гердера.

Теорія сформувалася у другій половині XX ст. завдяки пра­цям американців Г. Алмонда, С. Верби, Р. Бенедикта, JI. Пара, Дж. Kepi, К. Джовіта, У. Розенбаума, англійців Р. Роуза і Д. Ко- ваноха, німця К. фон Бойме, французів М. Дюверже, P.-Ж. Швар- ценберга, голландця І. Інглхарта та ін. [6; 98; 248; 261; 310].

Теорія політичної культури дала змогу (на відміну від інсти- туціонального аналізу) пояснити, чому однакові за формою орга­ни державної влади в різних країнах функціонують абсолютно по-різному. Заглибившись у мотиваційне коріння політичної поведінки, вона змогла пояснити деякі речі, що лише чекали на ґрунтовне роз’яснення.

Узагалі політика могла б вважатися доволі простою сферою людської діяльності, якби суб’єкти політичної діяльності (інди­віди, соціальні групи, інституції та ін.), маючи специфічні інте­реси, потреби, мету, не намагалися вплинути один на одного, змінити свідомість та поведінку інших суб’єктів у процесі цієї діяльності.

Характер і рівень політичної культури суспільства значною мірою визначають його політичне життя. Як засіб політичної соціалізації людини, спосіб організації та розвитку політичного життя суспільства політична культура завжди формується на певному рівні політичної ідеології та соціальної психології. Вона містить ідеї, переконання та погляди, способи діяльності, індиві­дуальний та суспільний досвід, традиції, звички, почуття.

Інакше кажучи, політична культура поєднує в собі об’єктивні соціально-нормативні компоненти свідомості та поведінки й су- б’ективні стани, що відбивають відчуття відповідності цих нор­мативів реальному життю.

У науці сформувалися два основних підходи до тлумачення політичної культури.

1.Суб’єктивний зміст політики:

• сукупність духовних явищ (Г. Алмонд, С. Верба, Д. Дивайн, Ю. Краснов);

• символів (JI. Дітмер);

2.Суб’єктивний ракурс політики:

• прояв нормативних вимог (С. Вайт);

• сукупність типових зразків поведінки (Дж. Плейно);

• спосіб політичної діяльності (У. Розенбаум) тощо.

Для того щоб краще уявити структуру політичної культури, звернемося до рис. 11.

Крім того, у структурі політичної культури можна виокре­мити, по-перше, рівень розвитку та співвідношення усталених правових, соціальних, моральних і психологічних норм — ре­гуляторів суспільних відносин; по-друге, когнітивні (інформа­ційні), емоційно-комунікативні та практичні (поведінкові) ком­поненти формування суспільної свідомості й засвоєння їх окре­мою особистістю та соціальними групами.

Автор пропонує під поняттям “політична культура” ро­зуміти якісний параметр політичного життя суспільства, що характеризує ступінь розвитку і співвідношення між право­вими, соціальними та психологічними регуляторами функціо­нування політичної сфери суспільства. Останні сприяють по­літичній соціалізації особистості, конституйовані в соціально- політичних інститутах, суспільній свідомості та політичній практиці.

Розрізняють поняттяполітичної культури суспільства, суспільної групитаокремої особистості.

Якщо розглядати політичну культуру великої суспільної групи, слід зазначити, що соціальні та психологічні регулятори її діяльності мають певну специфіку. Скажімо, члени суспільно- політичної організації, партії і т. ін., об’єднуючись у свою спіль­ноту, добровільно регламентують її діяльність, створюють внут­рішні “правила гри”. Наприклад, соціальні та психологічні ре­гулятори діяльності нації мають дещо інше походження. До

нації, на відміну від партії, неможливо вступити. А відтак зрозу­міло, що тут діють здебільшого соціопсихологічні (етнічні) чин­ники, які є доволі консервативними.

Індивідуальна політична культура характеризується ступе­нем знання, емоційного сприйняття та практичного опанування нормами політичної соціалізації, загальнокультурним рівнем, компетентністю в політиці, адекватністю оцінок, рівнем свідо­мості, розумінням своєї соціальної ролі, ступенем включення до суспільно-політичної системи і т. ін.

Оцінюючи явище політичної культури, слід сказати про ваго­му роль в її функціонуванні загальної, національної культури, культури суспільних станів, регіонів та ін. Ці кола культури впливають на той результативний чинник, який визначає органі­зацію та культуру політичного життя суспільства.