ВИДИ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Виходячи з аналізу суспільних відносин можна виокремити такі види політичної

культури.

1. Культура депутатської, у тому числі

парламентської, діяльності, предметом якої є професійна, напівпрофесійна та громадська депутатська діяльність, що має розглядатися разом з вивченням діяльності апаратів відповідних державних органів.

2. Культура діяльності суспільно-політичних організацій, партій, рухів, інших соціальних об’єднань, груп і громадян.

Типологія політичної культури суспільства

Параметр оцінки	Тип політичної культури
Геополітичний	Західна Східна Маргінальна
Рівень відкритості—закритості	Інтровертивна Екстравертивна
Ідеологічний	Буржуазна Соціалістична Етнічна Конфесійна Змішана
Ступінь інтегрованості індивіда	Індивідуалістична Колективістська
Характер політичної соціалізації	Провінційна Діяльнісна Маргінальна
Ступінь демократизму	Тоталітарна Авторитарна Демократична
Форма суспільного управління	Президентська Парламентська Монархічна Диктаторська
За розвиненістю політичних структур	Допартійна Монопартійна Багатопартійна Перехідна
За типом поведінки в конфліктних ситуаціях	Конфронтаційна Консенсусна Компромісна
За рівнем інтересу громадян до політичного життя	Патріархальна Підданська Активістська

3. Культура електоральної політичної діяльності або діяльності громадян у процесі проведення виборів, референдумів, плебісцитів, опитувань населення тощо.

Структурно-функціональний аналіз поняття політичної культури уможливлює виокремити матеріальні (політичні інститути, нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини) та духовні компоненти (політичну свідомість, морально-етичні норми, соціальні настанови, політичні знання, волю, досвід тощо) політичної культури суспільства. Ці компоненти реалізуються у процесі політичної діяльності окремих особистостей, соціальних груп, органів влади і т. ін.

Підсумовуючи, зазначимо, що аналіз політичної культури потребує інтегрального підходу з позицій:

• характеру, рівня розвитку та співвідношення сталих правових, соціальних і психічних норм, що регулюють суспільні відносини;

• когнітивних (інформаційних, емоційно-комунікативних і практичних, тобто діяльнісних) компонентів формування суспільної свідомості та засвоєння їх окремими особистостями.

Виокремимо функції політичної культури:

1) ідентифікації, яка полягає в тлумаченні потреб людини з огляду на її групову (соціальну, етнічну, конфесійну) приналежність та участь в обстоюванні інтересів цієї спільноти;

2) орієнтації, що характеризує прагнення людини до змістовного відображення політичних подій і явищ при реалізації прав і свобод у конкретній системі;

3) адаптації, яка допомагає людині пристосуватися до умов політичного середовища, — здійснення її прав і владних повноважень;

4) соціалізації, що сприяє засвоєнню норм-регуляторів суспільно-політичного (правових, соціальних, психічних) життя;

5) інтеграції (дезінтеграції), яка забезпечує можливість співіснування різних груп у межах політичної системи, збереження цілісності держави та відносин останньої з громадянським суспільством;

6) комунікації, що створює інформаційні умови для взаємодії всіх суб’єктів та об’єктів політики.

Формування політичних культур — справа не одного покоління і тисячоліття. Навіть кардинальна перебудова політичних структур не може часто-густо радикально змінити цінності попередньої культури.

Скажімо, в Індії, яка успадкувала з колоніального минулого досить розвинену партійну систему та парламентські інститути, і нині домінують архетипи східної ментальності.

Водночас підвищений інтерес на Заході до релігій та способу життя Сходу не здатний змінити параметри політичної культури СІЛА чи Європи.

Проте технологічний прорив Японії до елітної групи світових лідерів сприяв укоріненню ліберальних цінностей і зразків політичної поведінки. Отже, все дуже індивідуально.