Політологія для політика і громадянина: Монографія

11.1. Особистість як суб’єкт політики

Ступінь політичної активності окремих особистостей, їхній вплив і форми участі в політичній діяльності суттєво відрізня­ються. Залежно від соціальних ролей, що їх відіграють у полі­тиці особистості, виокремлюють таку їх типологію.

1. Пересічний громадянин, який має статус предмета політи­ки, тобто не виявляє активності, не цікавиться політикою і не впливає на неї.

2. Громадянин, який е членом суспільно-політичної орга­нізації, руху, опосередковано залучений до сфери політичної практики саме завдяки членству в згаданих організаціях.

3. Громадянин — член політичної організації (партії), який бере безпосередню участь у діяльності останньої. При цьому сту­пінь його участі в зазначеній діяльності залежить від його праг­нень, інтересів і можливостей, зумовлених суспільною вагою цієї організації та соціальною роллю в ній громадянина.

4. Громадський, особливо політичний, діяч.

5. Професійний політик, для якого політична діяльність є джерелом існування й змістом життя.

6. Політичний лідер— інституйований, духовний, інтелекту­альний, формальний або неформальний, який має певний автори­тет у суспільстві та своїй спільноті.

Безумовно, перебування на найвищих щаблях цієї ієрархії не виключає для особистості можливості відігравати соціальні ролі, які є типовими для нижчих ступенів. Скажімо, політичний лідер водночас є громадянином держави, може бути членом громадсь­кої організації, професійним політиком і т. ін.

Розглянемо основні об’єктивні чинники, від яких залежить ступінь участі особистості в політиці.

1. Приналежність до певного соціального стану, суспільного статусу останнього, його місця у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання. (Заможні стани, зрозуміло, мають набага­то більше можливостей впливати на політику.)

2. Місце особистості в управлінні виробництвом, розподілом, обміном, споживанням, духовним життям суспільства. (Пред­ставники суспільно-професійних груп, які обслуговують ідео­логічну та адміністративно-політичну надбудову суспільства, також мають суттєві переваги: утримують у своїх руках засоби влади, інформації, мають набагато більший доступ до культур­них надбань.)

3. Соціальний статус суспільної групи, до якої належить осо­бистість, і співвідношення політичних сил у суспільстві, домі­нуючі форми організації групових суб’єктів, їх програми, соці­альна база, сфера й стиль діяльності.

4. Соціально-політична ситуація на певних етапах розвитку суспільства, суспільної групи, індивіда. (У кризових ситуаціях, у разі масштабних змін у структурі політичних сил, формах організації та політичного представництва великих суспільних груп і суспільства загалом процеси зміни політичної суб’єкт- ності індивіда прискорюються.)

5. Вплив держави на особистість виявляється через встанов­лення конституційно-правової регламентації становища й ді­яльності громадянина, соціалізації особистості через участь у функціонуванні суспільно-політичних інститутів держави, фор­муванні політичної свідомості (у вигляді державної приналеж­ності та державної свідомості).

Кожна особистість об’єктивно зацікавлена у способі органі­зації та функціонування держави, оскільки остання завжди мо­же захистити її, гарантувати, розширити чи обмежити її права. Отже, особистість багато в чому залежить від держави, яка ви­значає умови й способи реалізації інтересів особистості: як чле­на стану, суспільної групи, сім’ї та ін.

Держава, по суті, виступає основним носієм процесу соціалі­зації особистості через ідеологічне виховання, політичну індок- тринацію, добір політичних кадрів. Вона сприяє формуванню державної свідомості особистості. (Остання характеризується знанням своїх основних обов’язків громадянина, прав і потен­ційних можливостей участі в політичному житті суспільства за допомогою представницьких органів, інститутів вивчення гро­мадської думки і т. ін.)

Рівень державної свідомості залежить від багатьох чинни­ків: ступеня демократизму суспільства, його політичної культу­ри й ментальності, статусу суспільної групи, до якої належить особистість, і т. ін.

Підсумовуючи, зазначимо, що особистість, якщо вона бажає жити у правовій демократичній державі, мусить займати актив­ну життєву позицію й намагатися бути не лише об’єктом, а й суб’єктом політики.