Політологія для політика і громадянина: Монографія

14.2. Зовнішня та внутрішня політика держави: зв’язок і механізми формування й реалізації

Ще у XVI ст. Н. Макіавеллі помітив вплив на устрій держа­ви та на політичне життя загалом як внутрішніх, так і зов­нішніх факторів.

Міжнародний фактор завжди відігравав важливу роль у внутрішньополітичних процесах. Особливо це стало помітним наприкінці XX ст., коли людство зіткнулося з рядом глобаль­них проблем, які можна розв’язати лише загалом. Проте і пере­оцінювати вплив міжнародного фактору не варто. Непоодино­кими е факти, коли тиск міжнародного співтовариства на окре­му країну призводив до протилежних наслідків.

Вплив суб’єктів міжнародних відносин на внутрішньополі­тичний розвиток може бути різним.

Наприклад, американські політологи JI. Уайтхед і Ф. Шміттер виокремили чотири способи такого впливу:

• контроль — встановлення демократії силою через зовніш­ній тиск та відкрите застосування санкцій;

• дифузія — вплив однієї держави на іншу через “нейтраль­ні” та міжнародні канали;

• злагода — сукупність взаємодій груп країн, які породжу­ють нові демократичні норми шляхом приєднання до ре­гіонального блоку (наприклад, до ЄС — Греції, Іспанії, Пор­тугалії чи до НАТО — Польщі, Угорщини, Чехії) або до економічної й політичної системи іншої держави (на­приклад, возз’єднання НДР і ФРН в межах єдиної дер­жави або утворення союзу Росії й Білорусі);

• пов’язування умовами — свідоме примушування з боку міжнародних організацій через встановлення певних умов розподілу фінансових або інших ресурсів.

На наш погляд, цей перелік варто було б доповнити ще й та­ким засобом впливу, як використання методів спецслужб (зви­чайно, нелегальних) для зміни політики певного уряду. Спектр цих неправових методів може бути дуже широким — від тис­ку на діючих політиків аж до зміни або знищення ключових постатей, від яких залежить напрям дій правлячої еліти сус­пільства.

Сучасна політична думка [127; 142; 161; 165; 281; 313; 351; 358] продемонструвала наявність принаймні трьох точок зору на проблему співвідношення внутрішньої та зовнішньої полі­тики:

· сутність внутрішньої політики ідентична політиці зовніш­ній (Т. Моргенау). І внутрішня, і зовнішня політика е бо­ротьбою за панування, верховенство, яка залежить лише від різних умов внутрішньо- і зовнішньополітичного життя;

· зовнішня політика визначає внутрішню (JI. Гумплович, 1833-1909). Боротьба за існування — найважливіший чинник соціального життя. Це визначає основні закони міжнародної політики:

· закон постійної боротьби між сусідніми державами за прикордонну лінію;

· закон необхідності перешкоджати посиленню могутно­сті сусіда та турбуватися про політичну рівновагу;

· внутрішня політика визначає зовнішню (К. Маркс, Ф. Ен­гельс, В. Ленін).

Це зумовлено панівними в суспільстві економічними відно­синами та інтересами правлячих класів [109].

Порівнюючи ці підходи, варто зауважити, що реальне спів­відношення зовнішньої та внутрішньої політики, напевно, біль­шою мірою залежить від конкретних обставин, хоча кожна з цих концепцій має право на існування.

По-різному науковці тлумачать і природу міжнародної по­літики:

• психологічний (“силовий”) підхід полягає в розгляданні політики в контексті боротьби за панування, владу, що ор­ганічно випливає із внутрішньої природи людини (Т. Мор­генау);

• біологічний підхід характеризує “неминучість” політичної агресивності держав генетичною агресивністю людини, яка має “природний інстинкт” вбивати (Г. Бутуль);

• суспільний підхід зумовлений розумінням природи між­народної політики, яка залежить від ряду економічних, со­ціальних, культурних та інших чинників.

Якщо у внутрішній політиці переважно реалізуються загаль- нозначущі та групові інтереси, то в міжнародній політиці на перший план виходять переважно національні інтереси.

Національний інтерес полягає в усвідомленні політичною та правлячою елітою корінних потреб національної держави.

Ці потреби реалізуються через забезпечення національної без­пеки та умов для самозбереження й розвитку суспільства.

Національна безпека означає стан захищеності життєво важ­ливих інтересів особистості, суспільства й держави від внутріш­ніх і зовнішніх загроз, здатність держави зберігати внутрішню стабільність, незалежність, територіальну цілісність і сувере­нітет.

У цьому плані національна безпека може розглядатися з еко­номічної, військової, політичної, інформаційної, соціокультурної, етнічної та інших точок зору.

Відповідно до концепції національної безпеки реалізується і зовнішня політика держави. Про механізм формування й реалі­зації зовнішньої політики держави можна довідатися з рис. 12.

Наприклад, у нашій країні згідно з Конституцією України (ухвалена 28 червня 1996 р.) засади зовнішньої політики ви­значає парламент — Верховна Рада, яка дає згоду на обов’язко­вість міжнародних договорів або денонсує їх (ст. 85).

Представництво нашої держави в міжнародних відносинах, керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, проведен­ня переговорів, укладення міжнародних договорів здійснює Пре­зидент України (ст. 106). Забезпечення здійснення зовнішньої політики держави, зокрема зовнішньоекономічної діяльності, по­кладено на уряд — Кабінет Міністрів України (ст. 116).