Політологія для політика і громадянина: Монографія

14.4. Глобальні пронеси розвитку сучасної цивілізації

Сучасна геополітична структура світу почала формуватися майже п’ятсот років тому.

Історія дипломатії фіксує перший розподіл світу 1494 року (Тордесильяський договір) між Іспанією і Португалією.

Неєвропейський світ за сприяння папи римського Александ- ра VI був тоді поділений таким чином: території, які знаходи­лися на заході від 46° з. д., дісталися Іспанії, а на сході цієї лінії — Португалії.

Але 1581 р. іспанський король Філіп II приєднав португаль­ську імперію до іспанської, проте з кінця XVI ст. розпочався за­непад й іспанської могутності.

Європейська глобальна експансія була фундаментом асимет­ричної центропериферічної побудови світу, яка свого апогею до­сягла в період імперіалізму.

Згодом, протягом 1600-1800 pp. на авансцену виходять окрім Іспанії і Португалії (остання 1640 р. знову стала самостійною) Нідерланди, Великобританія, Франція і менш вагомо — Данія, Швеція і Пруссія.

Кінець XVIII-XIX ст. проходять під домінуванням Великоб­ританії і Франції. Скажімо Великобританія 1876 р. мала площу колоній 22,5 млн кв. км, а населення — понад 250 млн [102, с. 181]. Наприкінці XIX ст. Британська імперія захопила 70 % усіх колоній світу. Проте з’явилися серед когорти імперіалістів і країни, які дещо “запізнилися” до розподілу світу: Бельгія, Ні­меччина, Італія, Японія і СІЛА.

Але поряд із заснуванням нових колоній паралельно йшов процес деколонізації. 1800 року в Америці (окрім США) з’яви­лося ще 18 республік і один домініон (Канада). В цей же час в Африці кількість держав скоротилася 1900 року з 42 до 6.

Наступний етап геополітичного перерозподілу відбувся після світової війни 1914-1918 pp., ще один вилився у світову війну 1939-1945 pp. А останній — пов’язують з розпадом Радянсько­го Союзу та соціалістичної системи (1991 р.) і переходом до но­вої стадії міжнародного перерозподілу сил.

Взагалі вчені підрахували, що Перша світова війна породила ЗО нових держав, Друга світова війна — 25, деколонізація — 90, так звана перебудова — 27 нових незалежних держав.

Протягом XX ст. склався єдиний світовий ринок, який конт­ролюється потужними транснаціональними корпораціями. Якщо раніше монополістичні групи були підпорядковані націо­нальним керівним групам, в яких об’єднувалися державні та приватновласницькі структури, то наприкінці XX ст. сформу­валася могутня наднаціональна адміністративна система регу­лювання світового ринку.

Ця система спрямовується такими потужними фінансово- економічними та адміністративно-політичними структурами, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк рекон­струкції і розвитку (МБРР), Світовий банк (СБ), Генеральне аген­тство по тарифах і торгівлі (ГАТТ), Організація Об’єднаних На­цій (ООН) та ін.

За цих умов традиційні механізми державного регулювання національними сегментами світової економіки почали втрачати ефективність. І чим більша держава, чим строкатіше її терито­ріальне, економічне, етнополітичне розмаїття, тим менше в неї можливостей реалізувати свою мобілізаційну функцію політико- адміністративними заходами.

У зв’язку з вищезгаданими змінами функцій держави (зрос­тання тенденцій до створення єдиного світового економічного, екологічного, інформаційного простору) зросло значення мен­тальних, соціокультурних, психологічних чинників.

Особливого драматизму набула боротьба націй, які й досі не мають своєї державної оформленості, за утворення власних держав. У цьому контексті варто навести приклади боротьби за самовизначення курдів (Туреччина, Ірак), басків (Іспанія), ір­ландців (Великобританія), чеченців (Росія), палестинців (Ізраїль) та ін.

ЦІ та інші приклади свідчать про необхідність уважного вивчення проблем геополітики та етнополітики в руслі за­гальної глобалізації сучасної постіндустріальної цивілізації (рис. 13).

Криза техногенної цивілізації та побудова інформаційного суспільства диктують необхідність створення парадигми нового світового порядку.

Її можна реалізувати на основі таких принципів:

• розуміння цілісності та взаемопов’язаності сучасного світу;

• визнання миру вищою цінністю буття;

• визнання ступеня розвитку людини мірилом прогресу;

• відмови від використання сили шляхом створення систе­ми всезагальної міжнародної безпеки;

• безумовного й повного визнання свободи соціального та політичного вибору народу тієї чи іншої країни;

• поглиблення співпраці країн і регіонів у вирішенні зав­дань збереження цивілізації;

• відмови від ідеологізації міждержавних відносин і готов­ності до діалогу та компромісів.

Процес деколонізації наприкінці XX ст. дав поштовх вису­ванню нових проблем, насамперед так званих малих народів.

За свідченням прихильників теорії Четвертого світу на пла­неті існує близько 200 держав і більше 5000 народів. Ці держави є певною сукупністю імперій, що окупували більшість народів і намагаються зменшити рівень біологічного і культурного різно­маніття світу. В реальності 95 % сучасних держав є багатонаціо­нальними. Наприклад, в Нігерії проживає 450 народів, в Індії — 380, в Індонезії — 250 народів. Зрозуміло, що народи, які праг­нуть незалежності, кваліфікуються титульними етносами як “терористичні”. На думку прихильників теорії Четвертого світу, держави, які знищують “малі” народи, формують фундамент сво­го майбутнього розпаду.

Взагалі невід’ємним елементом світового геополітичного простору стали нині невизнані держави.

За підрахунками політичних географів у 90-х роках XX ст. 27 держав не контролювали повністю свою територію: Ліберія, Сомалі, Судан, М’янма, Афганістан, Азербайджан, Грузія, Молдо­ва, Кіпр, Колумбія тощо [102].

У 1945-1990 pp. в 41 країні світу були розв’язані громадян­ські війни, в 15 країнах частина території була окупована іно­земними військовими формуваннями.

Розпад СРСР і геополітичне зростання американської “су- перімперії”, яка відверто ігнорує міжнародне право, призвело до військової інтервенції НАТО в Югославії, Афганістані, Іраці вже на рубежі XXI сторіччя.

Всі ці дії кардинально міняють не тільки геополітичну кон­фігурацію міжнародних відносин, а й створюють нову політико- психологічну ситуацію в сучасному світі.

Зрозуміло, що зазначені проблеми сучасності не вичерпують повного переліку проблем людства. Але факт, що початку фор­мування переліку проблем планети та її мислячих мешканців дає певні надії на майбутнє...