Політологія для політика і громадянина: Монографія

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОБОТИ ПРАВЛЯЧОЇ КОМАНДИ

Під час організації роботи будь- якої урядової структури вини­кає безліч проблем, пов’язаних з побудовою інформаційних пото­ків, які потрібно “замкнути” на

згаданий центр ухвалення рішень. При цьому бажано врахува­ти, що інформування, скажімо, президента має бути таким, щоб він отримував справді найважливішу інформацію в необхідних для роботи обсягах. Але водночас не можна допустити, щоб він “захлинувся” в потоках несуттєвої інформації.

Збирання, оброблення та інтерпретація інформації — най­важливіші етапи, оскільки від вірогідності інформації залежить характер ухвалених рішень, а відтак — і ефективність управлін­ня будь-яким об’єктом.

Будуючи інформаційну мережу системи управління, насампе­ред треба потурбуватися про джерела соціальної інформації, які адекватно висвітлюватимуть процеси, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя. Наприклад, у масштабах держави ба­жано налагодити систему інформування уряду з боку органів державної статистики, економіки, праці та соціальних питань, промисловості й сільського господарства, так званих силових структур, науково-дослідних установ, які фінансуються з бюдже­ту, і т. ін.

Окрім згаданих (офіційних) джерел інформації, також бажа­но використовувати соціологічні та соціопсихологічні дослід­ження, аналіз публікацій преси, повідомлень радіо й телебачен­ня, листів і звернень до урядових структур громадян, їх спільнот і груп, суспільних і політичних організацій та ін.

Щоб підвищити вірогідність інформації, яка надходить до центру ухвалення рішень (наприклад, президента, уряду, парла­менту, губернатора, мера), бажано мати якомога більше незалеж­них джерел інформації (не менше трьох). Це дозволяє розши­рити банк інформації з питань, що розглядаються, сприяє фор­мулюванню більшої кількості представлених альтернативних проектів рішень, а отже, підвищує вірогідність прийняття адек­ватних ситуації ухвал.

Інформаційна система має реалізовувати три цілі:

• попереджувальну (відстежувати події, що виходять за ме­жі звичайного “сигналу тривоги”);

• освітню (подавати необхідні факти разом з відвертою та компетентною оцінкою фахівців, яким можна довіряти);

• прогнозну (довідуватися про можливі дії та час їх появи, прогнозний вплив цих дій на зміну ситуації).

Кожен посадовець, який наділений правом ухвалювати уря­дові рішення, висуває різні вимоги до кількості та якості інфор­мації, що має до неї надходити. Скажімо, президент США JI. Джонсон вимагав, щоб йому повідомляли всі деталі проблеми, яка розглядалася, а Р. Рейган такими дрібницями не цікавився. І розібратися тут можуть лише співробітники апарату адмініст­рації з безпосереднього оточення, визначивши своєрідну точку рівноваги під час комутації та селекції інформації для людини, яка ухвалює відповідальні рішення.

А обсяги інформації можуть бути фантастичними. Наприк­лад, інформаційна мережа структур національної безпеки США щоденно опрацьовує близько 500 тис. повідомлень. У цьому оке­ані інформації справді можна дуже легко “втопитися”. Вихід один — шифрування під час попередньої обробки інформації. У такий спосіб, читаючи телеграми з грифами “блискавка”, “тер­міново”, “поточна”, вже на попередньому етапі можна робити ви­сновки про інформацію, що надходить. Наприклад, позначка на повідомленні “загроза” приводить у стан бойової готовності всю систему національної безпеки США.

Через “фільтри” Білого дому щодня проходять приблизно З тис. послань, які аналізують працівники так званої ситуацій­ної кімнати адміністрації президента за допомогою комп’юте­рів, програмне забезпечення яких дає змогу приймати або знахо­дити повідомлення за ключовими ознаками (назва країни, пріз­вище політика, важлива тема тощо).

Це — стосовно інформації, що надходить закритими, службо­вими каналами. Але не слід забувати про такі джерела, як за­соби масової інформації. Недарма ж фахівці з розвідувальної служби стверджують, що 90 % інформації стратегічного харак­теру можна взяти з відкритих джерел: газет, журналів, телеба­чення, радіо, комп’ютерів.

Про приблизну структурно-функціональну схему побудови інформаційно-дослідної служби, скажімо адміністрації прези­дента або уряду, можна довідатися з рис. 14.Ця служба має щод­

ня готувати стандартний пакет інформаційних повідомлень за­собів масової інформації для свого керівника. Це зведення но­вин має бути без купюр вищих рангом чиновників адміністрації, бо запровадження внутрішньої цензури може зіграти не на ко­ристь і “підставити” керівника, уповноваженого ухвалювати від­повідальні рішення.

Наприклад, “Зведення новин Білого дому” для президента США (починаючи з Р. Ніксона і донині) обсягом 18-20 сторінок готується на основі повідомлень 7 телеграфних служб, усіх те­левізійних програм США, 7 газет східного узбережжя, 500 про­вінційних газет (щотижня), 350 зарубіжних видань і 75 основ­них закордонних теле- і радіостанцій під рубрикою “Реакція за­рубіжних засобів масової інформації”. Ці зведення новин го­туються чотири рази на день: о 7.00, 11.30, 15.00 і 17.30 (три останніх є доповненнями до основного зведення, яке вночі го­тують для президента працівники інформаційної служби адмі­ністрації).

Якщо президент перебуває у поїздці, зведення новин виходить під назвою “Вісник президентського літака”.

Оперативність підготовки цих матеріалів така, що журна­ліст, який супроводжує президента, може прочитати резюме своєї статті, яку він передав у свою газету і яка щойно поба­чила світ (цей дайджест передається і на борт президентського літака).

Насамкінець зауважимо, що інформація має передаватися без спотворень. Якщо новину аж ніяк не можна назвати позитив­ною, її все одно треба включати до дайджеста. Упродовж остан­нього року президентства Р. Ніксона, якого “пішов” з посади так званий “Уотергейт” (кримінальна справа, порушена у зв’язку з антиконституційними діями працівників його адміністрації), за свідченням одного з працівників Білого дому, зведення нагаду­вало щоденний некролог. Редактор дайджеста запропонував припинити його випуск, однак президент і глава його адмініст­рації О. Хейг заперечували й наполягали на продовженні цієї роботи. Р. Рейган пішов ще далі. До його “Ревю по п’ятницях” щотижня включали шістдесят і більше карикатур, деякі з них були досить злими та дошкульними.

Отже, можна ще раз підтвердити важливість отримання ке­рівництвом правдивої інформації, яка є основою для прийняття адекватних урядових рішень.