4. Основні напрямки розвитку ідей демократії в ХХ та на початку ХХІ століть

Критика не демократії в цілому, а окремої її форми набуває все більшого поширення в наш час. Суперечки дослідників стосуються не факту існування демократичного правління, а конкретних способів його реалізації.

Негативне ставлення до ідеї народу як суверена політичної влади знаходимо і в книзі англійського філософа К.Поппера “Відкрите суспільство та його вороги”. “Насправді народ ніде не править. Ним вибираються партії. Безконтрольність суверенітету народу на владу веде до тиранії. Демократія, – продовжує К.Поппер, – означає, що громадяни повинні мати можливість впливати на політику тоді, коли вони цього захочуть, що політики повинні розглядати себе як слуг народу, що закони уряду повинні відображати цінності, побажання більшості”.

Карл Поппер зазначав, що “демократію не можна розглядати як закон більшості. Адже більшість може правити тиранічними методами. При демократії влада тих, хто править, має бути обмежена”.

Таож важливим є правовий захист меншості. “Демократія – це влада більшості, що поважає права меншості”, – підкреслює М.Дюверже. Отже, принцип більшості як в теорії демократії, так і в політичній практиці не можна розглядати абстрактно. Він реалізується у рамках конкретної системи політичних відносин. Більшістю вважається лише та частина, яка є громадянами цієї країни, більшість має право брати участь у політичному житті, у виборах влади.

На думку італійського філософа Норберто Боббіо, “народ” і “суверенітет”, залишаючись важливими в понятійному апараті теорії демократії, все ж не відповідають повністю сучасній політичній мові. Не можна, вважає Н.Боббіо, категорично говорити про народ як суб’єкт демократії, оскільки “дійсний суб’єкт демократії – це індивіди або громадяни, про що також свідчить незначна кількість громадян, яка бере участь у виборах чи референдумах. Певним чином це стосується і поняття “суверенітет”, з яким завжди асоціювалася держава. Як зазначає Н.Боббіо, загальною тенденцією сучасного світу є те, що держава все менше виглядає як суверен і все більше як посередник, арбітр. “Ми звикли розглядати політику винятково з позиції держави. Тепер ми щораз більше розглядаємо політику з погляду суспільства”.

Падіння комунізму в Східній Європі і на території колишнього Радянського Союзу негайно спричинило переосмислення теорії демократії. Першою значною спробою подібного переосмислення були роздуми Ф.Фукуями про "кінець історії", викладені в його роботі, що вийшла у світ влітку 1989 року. Основна ідея Фуку ями зводилася до того, що розпад комунізму залишив ідеї ліберальної демократії без реальної противаги, коли неможливо було визначити яку-небудь ідеології-конкурента.

Іншими словами, наступила постісторична стадія розвитку людства, що більше не містить у собі ніякої ідеологічної погрози для ліберальної демократії.

Схема Фукуями досить точна. Індустріальний розвиток і вільне підприємництво - це необхідні умови створення стабільних і збалансованих демократій. Але у більшості випадків демократія поширювалася ірраціональним способом. Після встановлення в окремих країнах, вона поступово починала ставати все більш привабливою для інших народів

Проте, існують і менш оптимістичні оцінки перспектив демократичного розвитку. Так, професор Бауман впевнений, що сучасне суспільство радикально відрізняється від усіх попередніх форм людського існування: втрачена колишня збалансованість між суспільним і частковим, за рахунок якої підтримувалася стійкість соціального порядку; сучасне суспільство в принципі не визнає потреби в діалозі між суспільним та індивідуальним. Як відзначає автор, індивідуальне вторглось на територію суспільного, але аж ніяк не для того, щоб взаємодіяти з ним; суспільне колонізується приватним; публічний інтерес деградує до цікавості до приватного життя суспільних діячів. Суспільні проблеми, що не можуть бути піддані редукції індивідуального, і зовсім перестають бути зрозумілими. Як наслідок, Бауман робить висновок про кризу демократичного розвитку, що в майбутньому буде поглиблюватись.

Основні терміни:

Софізм – філософська течія античності, що розглядає демократію як раціональне правління кращих у суспільстві.

Концепція “філософа на троні” – теорія Платона, що визначає правління мудреців та найрозумніших як передумову справедливого устрою.

Охлократія – це політичний устрій, заснований на владі натовпу, що на думку античних філософів є наслідком демократії.

Політія – це правління середнього класу, справедливий устій, позбавлений, за Арістотелем, недоліків демократії.