2. Аспекти і різновиди демократії

Демократія є настільки багатоманітним явищем, що її доцільно класифікувати за різними підставами.

За формою здійснення політичної влади розрізняють пряму та представницьку демократії. У прямих формах народовладдя громадяни самі безпосередньо беруть участь у підготовці, обговоренні й прийнятті рішень. Така форма участі домінувала в античних демократіях. Практично вона можлива в порівняно невеликих колективах (на виробничих підприємствах, у громадах, містах і т.п.), причому в тих випадках, коли прийняті рішення досить прості й участь у їхній підготовці й обговоренні не вимагає спеціальної кваліфікації. У сучасному світі пряма демократія зустрічається головним чином на рівні місцевого самоврядування. Поширеність прямих форм демократії прямо залежить від того, наскільки вдається децентралізувати процес винесення рішень і передати право їхнього прийняття порівняно невеликим, локальним колективам.

До прямої демократії звичайно відносять так званий імперативний мандат, що припускає обов´язок виборних представників голосувати строго відповідно до наказу виборців, їхньою волею. Так, характер імперативного мандата має колегія вибірників президента США, зобов´язаних віддати свій голос за кандидата, що переміг у відповідних штатах. Імперативний мандат як би консервує волю виборців, не дозволяючи його носіям брати участь в обговоренні й прийнятті компромісних варіантів рішень.

Суть представницької демократії - в опосередкованій участі громадян у прийнятті рішень, у виборі ними в органи влади своїх представників, покликаних виражати їхні інтереси, приймати закони й віддавати розпорядження. Представницька демократія необхідна особливо тоді, коли через більші території або внаслідок інших причин утруднена регулярна особиста участь громадян у голосуваннях, а також коли приймаються складні рішення, важкодоступні для розуміння неспеціалістів.

Концепція, що Обґрунтовує репрезентативну демократію, виходить із її розуміння як компетентного й відповідального перед народом представницького правління. Воля народу тут не ототожнюється з його прямою участю. Вона існує далеко не із всіх питань і виражається громадянами як безпосередньо на виборах, так і делегується представницьким органам і депутатам. Відносини між народом і його представниками будуються на основі контролю (переважно електорального, за допомогою виборів, і інституціонального, за допомогою спеціальних установ), конституційного обмеження компетенций органів влади й посадових осіб і їхньої повної незалежності в межах закону.

Досить чітке визначення репрезентативної демократії дає відомий німецький учений Ральф Дарендорф: всупереч буквальному значенню, пише він, «демократія — не «правління народу»; такого на світі просто не буває. Демократія — це уряд, що обирається народом, а якщо необхідно, — те народом і що зміщається; крім того, демократія — це уряд зі своїм власним курсом» .

За суспільною сферою реалізації демократії Дж.Сарторі виділяє цілий ряд неполітичних різновидів демократії. Він доводить, що власне політичне значення демократія мала хіба що в античних полісах. Натомість в сучасному суспільстві існує соціальна, первинна, індустріальна, економічна та інші демократії. Розкриваючи сутність цих понять, Сарторі визначає соціальну демократію як схильність певної спільноти до демократичних цінностей. Дослідження демократії в цій сфері започаткував А.Токвіль, розкриваючи природний потяг до рівності населення сучасних США і розглядаючи американську демократію скоріше як суспільний стан, ніж політичну форму.

Найповніше розвинув точку зору Токвіля сучасний американський дослідник Дж.Брайс, що дотримувався погляду на демократію як характер і спосіб життя, загальний стан і стиль суспільства. Під терміном соціальна демократія часто розуміють наявність первинних демократій – громад та добровільних організацій.

Термін індустріальна демократія ввели в кінці ХІХ століття британські дослідники Сідней та Беатриса Вебб. Вони розуміли під ним передусім демократію на промислових підприємствах та робітниче самоврядування.

Поруч з цим досить чітким визначенням, в термін економічна демократія вкладається часто дуже різний зміст. Один з варіантів трактування сутності економічної демократії полягає в прагненні перерозподілу багатства, вирівнювання економічних можливостей та досягнення якомога більшої соціальної рівності. Інше розуміння пов’язане з рівністю контролю за рішеннями в економіці. В цьому випадку економічна демократія постає як різновид індустріальної, або її прояв на макрорівні. Згідно з марксисткою теорією економічна демократія – це тип управління, що в комуністичному суспільстві прийде на зміну політичній.

Залежно від будови й порядку формування органів, інститутів влади (друга ознака демократії) демократичні держави діляться на парламентські, президентські, змішані (або напівпрезидентські) республіки, суперпрезидентські республіки, парламентські монархії й т.д.

За ознакою рівності прав громадян на участь у керуванні державою. Така рівність може бути формальним, чисто юридичним, і фактичним, що припускає створення приблизно однакових соціальних можливостей для реалізації людьми своїх політичних прав (матеріальний статок, утворення, вільне час, доступ до інформації й ін.).

Залежно від характеру рівності, забезпечуваного державою, демократія ділиться на політичну, що припускає лише формальну рівність, рівність прав, і соціальну, що ґрунтується на рівності фактичних можливостей участі громадян у керуванні державою. Термін «соціальна демократія» знайшов, зокрема, своє вираження в назві одного із самих впливових політичних рухів XX в. - соціал-демократії.

Реально існуюча демократія в індустріально розвинених країнах світу прагне сполучати ідеї самоврядування й партиципации (головним чином на місцевому рівні, а частково й на виробництві) із представництвом у масштабах усього держави. Крім того, названі теорії не вичерпують багатоманітності демократичного устрою. Існує, наприклад, ряд національних моделей демократії. Це обумовлено суспільною цінністю та значенням демократії. Спробуємо її довести.