1. Демократизація як предмет досліджень транзитології

Для науки і для політичної науки зокрема, ця проблема не є новою, тому що немає в світі країни, яка не пережила б періоду реформування політичного режиму. Тому, це питання актуальне. Так, ще всередині XIX століття видатний французький вчений А. Токвіль сформулював закон політичного розвитку, згідно з яким надшвидкий шлях до свободи веде до найгіршої форми рабства. Він вважав, що нема нічого гірше для країни, ніж слабкі традиції демократії і свободи, ніж швидкі зміни та реформи. В цих умовах процес реформування може вийти з під контролю, бо політичні інститути суспільства не можуть забезпечити баланс інтересів громадян різних соціальних верств, а бурхливий потік політичної енергії та дій спрямований на руйнацію старого режиму не вдається зупинити, направити його в розумні демократичні межі. Токвіль попереджав, що цей процес неминуче веде до охлократії, тобто до найгіршої форм тиранії, яка може бути замінена ще більш жорстокою тиранією.

З розвитком загального політичного питання, питання реформування та трансформації політичних режимів не втрачає своєї актуальності. Воно актуальне і сьогодні для цілого ряду країн, особливо країн Центральної та Східної Європи, України, які знаходяться на цьому етапі і прикладають чимало зусиль, щоб пройти його якомога швидше.

Проте єдності в поглядах на проблеми реформування та трансформації політичних режимів у вчених нема. У 60-х роках попереднього століття ряд вчених дійшли думки, що недемократичні режими є досить тривалим феноменом політичної реальності. Представники цієї групи вчених З. Бжезінський і С. Хантінгтон у своїй книжці “Політична влада: США і СРСР” визначають спільну особливість великих держав, що ці держави належать до групи успішно діючих, і що тоталітарний режим наддержави може розвиватися краще та функціонувати ефективніше ніж демократичний.

Підтвердження своєї думки вчені знаходять в політичному житті в періоді між двома світовими війнами, в 60-х роках, коли демократія відступала, а тоталітаризм сприймався мало не як політичний режим майбутнього. В наступне десятиліття К. Фрідріх та З. Бжезінський у книжці “Тотальна диктатура та демократія” зробили висновок, що тоталітарний режим не спроможний змінюватись, еволюціонувати і що його можна лише знищити ззовні. І тому, тоталітарні держави приречені на загибель. Прикладом для них служив тоталітарний режим у Німеччині, яка розв’язала світову війну, і програла її. Однак життя показало хибність такої точки зору і підтвердило здатність трансформації політичних режимів. Підтвердженням цієї тези є СРСР після 1953 року, коли політичний режим почав еволюціонувати від тоталітаризму до авторитаризму.

Американський політолог С. Хантінгтон розглядає три моделі переходу від авторитаризму до демократії. Першою є класична лінійна модель (Великобританія, Швеція). За цією моделлю в країні проходить поступове обмеження монархічної влади, розширюються права парламенту та громадян. Спочатку громадяни отримують громадянські, особисті права, потім політичні і на завершення – соціальні права. Поступово обмежуються, а потім і зникають виборчі цензи, парламент стає вищою законодавчою владою і контролює уряд.

Другою є циклічна модель переходу (деякі країни Азії, Африки, Латинської Америки). Вона передбачає чередування демократичних та авторитарних форм правління, формально позитивного відношення політичної еліти до демократії. В цьому випадку вибрані народом урядовці або усуваються військовими, або самі захоплюють і узурпують владу особисто, побоюючись загубити її, стикаючись зі зростаючою опозицією і непопулярністю. Ця модель переходу свідчить про недостатню зрілість демократичних переконань, про слабкість позицій цих переконань у панівній політичній культурі.

Наступною є діалектична модель переходу (Іспанія, Греція, Португалія). Ця модель так само, як і циклічна характеризується нестабільністю політичних режимів. Але за цією моделлю перехід до демократії здійснюється під постійним впливом вже сформованих внутрішніх передумов (висока індустрїалізація країни, сформований чисельний середній клас, високий освітній рівень громадян, раціоналізація та індивідуалізація масової свідомості). Концентрація цих та інших передумов призводить до швидкої руйнації і краху авторитарного режиму, і в результаті встановлюється стабільна демократія.