ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА

Геродот про розселення скіфів

Ці племена живуть по річці Іпаніду на захід від Борисфену; а якщо переїхати через Борисфен з боку моря, то спершу буде Полісся, а від нього вгору живуть скіфи-хлібороби, яких. елліни, що живуть на річці Іпаніду, називають борисфенітами, а самих себе ці елліни звуть ольвіополітами. Ці скіфи-хлібороби на схід займають простір на три дні дороги аж до річки, що має назву Пантікапу, а на північ — простір на одинадцять днів плавби вгору по Борисфену. Над ними вже на широкий простір розкинулась пустиня; за пустинею живуть андрофаги (людоїди), особливе плем’я, зовсім не скіфське. Вище них лежить уже справжня пустиня, і там не живе, наскільки нам відомо, жоден народ.

На схід від цих скіфів-хліборобів, за річкою Пантікапом, живуть уже скіфи-кочівники, які нічого не сіють і не орють; вся ця країна позбавлена дерев, за винятком Полісся. Ці кочівники на схід займають обшир на чотирнадцять днів дороги, який простягається до річки Герри.

По той бік Герри знаходяться так звані царські володіння і живуть найкращі й найчисленніші скіфи, які вважають інших скіфів своїми рабами.

Хрестоматія з історії Української РСР.— К., 1959.-Т. 1.— С 9.

Повідомлення Страбона про грецькі колонії на узбережжі Чорного моря

Це місто (Херсонес) раніше користувалося автономією, але потім, спустошуване варварами, примушене було взяти собі в покровителі Мітрідата Єпатора.

Пантікапей являє собою горб, на схід від нього знаходиться гавань і доки приблизно для 30 кораблів, є також акрополь; заснований він мілітянами. Довгий час це місто і всі сусідні поселення навколо гирла Меотіди по обидва боки його були під одноосібною владою правителів з дому Левкона, Сатіра і Парісада, аж до того Парісада, що добровільно передав владу Мітріда-тові...

Великий Херсонес і виглядом, і розміром подібний до Пелопоннесу; ним володіють боспорські владарі після того, як він увесь дуже постраждав від безперервних війн.

Хрестоматія з історії Української РСР.— К., 1959.— Т. 1.— С 15.

Публій Корнелій Тацит про слов’ян

Тут кордон Свевії. Я не знаю напевно, куди причислити народи певкінів, венетів і фенів — до германців чи до сарматів. Зрештою певкіни, яких деякі називають бастарнами у мові, способі життя, місць проживання і жител, поводять себе як германці. Всі вони живуть у болоті, а знать у бездіяльності. Змішаними шлюбами вони спотворюють себе майже як сармати.

Венети багато що засвоїли з їхніх звичаїв, адже вони обходять розбійними групами всі ліси й гори, розташовані між певкі-нами і фенами. Все ж таки вони вірогідніше повинні бути віднесені до германців, бо й будинки будують, і носять великі щити, і мають перевагу у тренованості і швидкості піхоти,— все це відрізняє їх від сарматів, які живуть на возах і на коні.

Давня історія України. - К., Либідь, 1995. - Кн. 2. - С 198.

Прокопій Кесарійський про розселення і побут слов’янських племен в VI ст.

Ці племена, слов’яни і анти, не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у демократії; тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно. І майже в усьому іншому обидва варварські народи здавна живуть однаково. Єди-ного бога, громовержця, визнають вони владикою всього світу і в жертву йому приносять биків і всякого роду священних тварин. Поклоняються також рікам і німфам, і іншим божествам і всім їм приносять жертви; під час цих жертвоприношень ворожать.

Живуть вони в убогих хатинах, далеко розташованих одна від одної, і часто міняють місця проживання. Вирушаючи на війну, багато хто з них іде на ворога піший, тримаючи в руках невеликий щит і дротики; панцирів вони не носять; деякі виходять у бій без хітона і без трибонія (без верхнього і спіднього одягу), в самих коротких штанах, що закривають лише частину тіла.

У тих і других варварів одна мова, проста і варварська; не відрізняються вони одні від одних і зовнішнім виглядом. Усі ці люди високі на зріст і надзвичайно сильні.

Хрестоматія з історії Української РСР.— К., 1959.— Т. 1. - С 19.

Маврікій Стратег про життя слов’ян у VI ст.

Племена слов’ян і антів живуть спільно, і життя їх однакове: вони живуть вільно і не дають нікому поневолити себе або підкорити...

В них нема спільної влади, вони завжди ворогують одні з одними і в бою не знають правильного строю, але намагаються битися в бойовому порядку, і так само не люблять показуватися на рівних, відкритих звідусіль місцях. Коли трапиться їм зважитися на рукопашний бій, вони гуртом здіймають крик і повільно просуваються вперед; якщо противник почне відступати перед їх криком, то наступають сильніше; якщо ж ні, повертають назад, не намагаючись випробувати силу ворога в рукопашній су-тичці, і ховаються в лісі, де в них є надійний захист; так вони примушують ворога битися в тісних місцях. Часто, несучи з собою здобич, вони кидають її при найменшій тривозі і втікають у лісові хащі; потім, коли вороги оточують здобич, вони знов на них нападають і завдають їм шкоди. Так майстерно вони заманюють ворогів.

Хрестоматія з історії Української РСР.- К., 1959.— Т. 1. - С 21.

Давньоруський літопис про розселення і побут східних слов’ян у VIII-IX ст.

...Ті слов’яни, які прийшли і осіли по Дніпру, назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах, а інші осіли між Прип’яттю і Двіною і назвалися дреговичами, інші осіли на Двіні і назвалися полочанами від назви річки Полота, яка впадає в Двіну, від неї прозвалися полочанами. Слов’яни, які осіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім’ям, і зробили вони собі город і назвали його Новгородом. А інші осіли на Десні і по Сейму, по Сулі і назвалися сіверянами...

Хрестоматія з історії Української РСР.— К., 1959.— Т. 1.— С 21-22.

Договір Ігоря з греками (945р.)

(Витяги)

...І великий князь наш Ігор, і князі, і бояри його, і всі руські послали нас до Романа, і до Костянтина, і до Стефана, до великих царів Грецьких, утвердити дружбу з самими царями і з усім боярством і з усіма людьми грецькими на весь час, доки сяє сонце і весь світ стоїть.

...Великий князь Руський і бояри його хай посилають в Грецію до великих царів Грецьких скільки хочуть кораблів з послами і купцями.

...І нехай входить Русь у місто через одні ворота з царським чиновником без зброї, 50 мужів, і торгує, як їм треба, і знову виходить; і чиновник царства нашого хай охороняє їх, і якщо хто від Русі або від греків вчинить неправильно, то він виправляє [їх неправду].

...Якщо втече раб від Русі, то раба слід спіймати; якщо ж утікача не виявлять, то нехай тоді Русь бере на нас [греках], ціну раба, як встановлено і раніше, по 2 шовкові тканини за раба. Коли ж утече до Русі раб кoгo-нeбyдь з людей царства нашого, або з міста нашого [тобто Царграда], або з інших міст і забере що-небудь з собою, то його повернути назад, і якщо забране цим рабом з собою буде все ціле, то слід взяти за вкрадене 2 золотих. Якщо русин украде що-небудь у греків або гре-чин у Русі, то слід повернути не тільки вкрадене, а й [заплатити] його ціну; а як виявиться, що вкрадене було продано, то хай виплатять подвійну ціну за вкрадене і той, що вкрав, хай буде покараний по закону грецькому і по уставу, і по закону руському.

...Якщо Русь виявить корабель грецький, викинутий у якому-небудь місці, то не завдасть йому шкоди; коли ж хто візьме що-небудь з корабля, або поверне в неволю, або вб’є людину з корабля, хай буде підлеглий законові руському і грецькому.

...Якщо християнин уб’є русина або русин християнина, то той, хто вчинив убивство, буде затриманий родичами убитого і нехай [вони] уб’ють його. Коли ж той, хто вчинив убивство, втече, а він був заможним, то хай візьмуть маєток його родичі вбитого; якщо ж той, хто вчинив убивство, бідний і втече, то його [треба] шукати, поки не виявлять; коли ж він буде виявлений, хай буде вбитий. Якщо ударить мечем, або списом, або якою-небудь зброєю русин гречина або гречин русина, то за той вчинок заплатить 5 літрів срібла по закону Руському; якщо ж він бідний, то скільки може, стільки повинен заплатити, в цьому разі з нього можна зняти і одяг, в якому він ходить, а про не-виплачене повинен він іти до присяги по своїй вірі, на доказ того, що він нічого більш не має, і тоді буде відпущений.

...В разі ж наше царство захоче мати від вас [допомогу] у війні проти ворогів наших, то ми напишемо князеві вашому, і він пошле до нас [допомогу], скільки ми захочемо, і з цього побачать інші країни, яку дружбу мають Греки з Руссю. Ми ж договір цей написали на двох грамотах, одна грамота залишається у царства нашого, на ній написаний хрест і наші імена, а на другій грамоті [імена] послів ваших і купців ваших.

Хрестоматія з історії СРСР. - К., 1956. - Т.1.— С. 46–48.

Коротка руська правда (за Академічним списком половини XV ст.)

ПРАВДА РУСЬКА

1. Якщо вб’є муж мужа, то мстить брат за брата, або син за батька, або батько за сина (чи двоюрідний брат), або племінник з боку сестри, племінник з боку брата; якщо не буде кому (не бажатиме хто) мститись, то (слід призначити) за вбитого 40 гривен, якщо буде русин, гридень, купець, ябетник, мечник або ж ізгой чи Словении, то призначити 40 гривен за нього.

2. Якщо (хто-небудь) буде побитий до крові, чи до синців, то не треба шукати (цьому чоловікові) йому свідка; якщо ж на ньому не буде ніяких слідів (побиття), то нехай прийде свідок; якщо ж не може (привести його), то справі кінець; якщо ж за себе не може помститись, то нехай візьме собі за образу 3 гривни та ще платню лікарю.

3. Якщо ж хтось когось ударив батогом, жердиною, долонею, чашею (келихом), рогом або плазом меча, то (повинен заплатити) 12 гривен; якщо його (винуватця) не настигнуть, то (все ж) він платить, і на цьому справа кінчається.

4. Якщо хто-небудь ударить мечем, не вийнявши його (з піхов), або рукояткою, то (повинен заплатити) 12 гривен за образу.

5. Якщо ж (хто-небудь) ударить (мечем) по руці і відсіче її, або вона всохне, то він (винуватець) платить потерпілому 40 гри-вен. Якщо нога залишиться цілою, але почне (людина) кульгати, тоді хай угамовують винного (мстять) домочадці (пораненого).

6. Якщо ж хтось відсіче комусь будь-який палець, то (має сплатити) 3 гривни за образу.

7. За висмикнутий вус (сплатити) 12 гривен, а за жмут бороди 12 гривен.

8. Якщо ж хто вийме (погрожуючи) меч, але не вдарить ним, то платить гривну.

9. Якщо ж чоловік штовхне чоловіка від себе чи до себе, (то платить) 3 гривни, коли (потерпілий) виставить двох свідків, але якщо потерпілим буде варяг, чи колбяг, то йому достатньо присягнути.

10. Якщо челядин сховається у варяга або у колбяга і його протягом трьох днів не повернуть (колишньому господарю), то, упізнавши його на третій день, господар повертає його до себе, а переховувач повинен заплатити 3 гривни за образу.

11. Якщо хтось поїде на чужому коні, не спитавши дозволу, то платить 3 гривни.

12. Якщо хтось візме чужого коня, зброю або одежу, а господар упізнає крадене в своїй общині, то хай забере своє, а (злодій сплачує) 3 гривни за образу.

13. Якщо хтось упізнає (свою річ у кого-небудь) і не зможе її взяти, то не повинен говорити (при цьому) “моє”, а нехай скаже: “Піди на звод, (і ми вияснимо) де взяв її”. Якщо той не піде, то нехай представить поручника, (який би явився на звід не пізніше) протягом 5 днів.

14. Якщо хтось намагатиметься стягнути з кого-небудь борг (рештки майна), а той почне відпиратись, то слід йому (з відповідачем) на звід перед 12; і якщо виявиться, що зловмисне не віддавав (предмет позову), то за шукану річ належить йому сплатити грішми і, крім того, 3 гривни винагороди потерпілому.

15. Якщо хтось, розпізнавши свого (зниклого) челядина, захоче (його) повернути, то відвести (його) до того, у кого його було куплено, а той відправляється до попереднього (перекупщика), і коли дійдуть до третього, то нехай господар скаже йому: “Ти мені віддай свого (мого) челядника, а свої гроші шукай при свідкові”.

16. Якщо холоп ударить вільного чоловіка і втече в хороми, а господар не захоче його видати, то він (господар) може утримувати його, заплативши за нього 12 гривен; а після того, якщо де-небудь зустріне холопа побитий ним чоловік, то може його побити.

17. А якщо хтось зламає спис, чи щит або (зіпсує) одежу, і господар захоче їх залишити у себе, то йому за псування компенсувати грошима; якщо ж господар відмовлятиметься від поламаного, то йому належить заплатити грошима стільки, скільки він сам заплатив за цю річ.

Правда руської землі впорядкована, коли зібралися Ізяслав, Всеволод, Святослав, Коснячко, Переніг, Микифор Киянин, Чудин, Микула.

18. Якщо уб’ють огнищанина навмисно, то (убивця) платить 80 гривен, а люди можуть не допомагати йому у виплаті. А за убивство княжого під’їзного платити 80 гривен.

19. А якщо вб’ють огнищанина під час розбійного нападу, а вбивцю не будуть шукати, то віру платить община, де знайдено вбитого.

20. Якщо уб’ють огнищанина при крадіжці (коли він краде) у домі, або коня, або корову, то нехай уб’ють його, як собаку. Так діяти і при вбивстві тіуна.

21. А за (вбитого) княжого тіуна платити 80 гривен. А за (вбивство) старшого конюха при табуні (платити) 80 гривен, як ус тановив Ізяслав за свого конюха, якого вбили дорогобужці.

22. А за (вбивство) княжого сільського старости і (старости) польового (платити) 12 гривен. А за (вбивство) княжого рядовича (платити) 5 гривен.

23. А за (вбивство) смерда чи холопа (платити) 5 гривен.

24. Якщо вбита рабиня-годувальниця, чи син її, то (платити) 12 гривен.

25. А за княжого коня, якщо той з тавром, (платити) 3 гривни, а за коня смерда — 2 гривни.

26. За кобилу — 60 резан, а за вола — гривну, а за корову — 40 резан, а за трирічну (корову)— 15 кун, а за дворічну — півгривни, а за теля 5 резан, а за ягня — ногата, за барана — ногата.

27. А якщо хто-небудь украде чужого холопа чи рабиню, то платить він за образу 12 гривен.

28. Якщо ж прийде побитий до крові чи в синяках чоловік, то не шукати йому свідків.

29. А якщо вкраде коня чи волів, або обкраде дім, і при цьому буде красти один, то платити йому гривну і 30 резан; коли ж буде злодіїв 18, то платити кожному по 3 гривни і по 30 резан...

Кузъминецъ О., Калиновсъкий В., Дігтяр П. Історія держави і права України. - К., 2000. - С 327–329.

Правда Руська

(Список Карамзінський)

1. Якщо уб’є муж мужа, то мстити братові за брата, або батькові, або синові, або дітям брата, якщо ніхто не буде мстити, то треба заплатити 80 гривен, якщо це буде князівський муж або князівський тіун; коли ж це буде русин, або мечник, або ізгой, або славенін, то заплатити за нього 40 гривен.

Суд Ярославових дітей

2. Після Ярослава його сини: Ізяслав, Святослав, Всеволод і мужи їх: Коснячко, Перенг, Нікіфор зібралися і скасували вбивство за голову, проте залишили викуп кунами; а решту все за лишили, як і Ярослав судив.

Суд за вбивство

3. Якщо хто уб’є князівського мужа у разбої, а головника не шукають, то вервену платить той, у чиїй верві лежить голова — 80 гривен, а за простолюдина — 40 гривен.

4. Якщо ж якась вервь почне платити дику віру, то платить її декілька років, поскільки головник не відомий; а коли головник буде з їх верві, то вона (вервь) має допомагати йому у виплаті, або ж платить дику віру; але платить 40 гривен, а головництво платить сам головник, він має заплатити свою частину сорок гривен; а коли вбивство станеться на свадьбі або на гу-лянці, то платиться вервина.

Вчинення безпричинного розбою

5. Якщо буде вчинено розбій не на свадьбі, то за це люди не платять, а мають видати самого злочинця з дітьми на поток і пограбування.

6. Якщо ж не вкладається у дикий викуп і віру, то люди йому не помагають, він сам платить.

Про віру

7. Закони вірні були при Великому князі Ярославі: вірнику брати 7 відер солоду на тиждень, а в середу куна, або сир, а у п’ятницю теж; а корів йому по дві на день; а хлібин 7 на тиждень, а пшона сім уборків, а гороху так само, а солі 7 головажень: то це все вірнику з отроком; а коней 4, а вівса коням у достатній мірі; вірнику 8 гривен, а 10 кун перекладні, а металнику 12 вкош...

Про віри

8.Якщо буде віра 80 гривен, то вірнику 16 гривен і 10 кон і 12 вкош, а за голову 3 гривни. Про князівських отроків

9. Якщо князівський отрок, або конюх, або повар — 40 гривен.

10. А за тіуна, огнищанина і за конюха — 80 гривен.

11. А за сільського князівського тіуна княж або ратойного — 12 гривен.

Про реместв’яників

12. А за реместв’яника і за реместв’яницю — 12 гривен. Про смердів і холопів

13. А за смерда і холопа 5 гривен, а за рабиню — 6 гривен.

14. А за кормилицю 12 гривен, навіть, якщо кормилиця буде холопкою або рабою.

Про мечі

19. Якщо хто вдарить мечем, не вийнявши його з піхов, або ручкою меча, то 12 гривен продажі за обіду.

20. Коли ж вихопить меч з піхов, але не вдарить, то гривну кун.

21. Якщо ж хтось вдарить когось батогом, або чашею, або рогом, то 12 гривен.

22. Якщо ж він відсіче руку і відпаде рука або усохне, або ногу, або виб’є око або відріже носа, то за увіччя 10 гривен.

23. А відсіче мечем палець, то 3 гривни продажі, а потерпілому гривну.

25. А вдарить мечем і поранення буде не смертельним, то три гривни продажі, а потерпілому гривну за рану, а поранить смертельно — то віра.

26. Якщо муж мужа потягне на себе, або відштовхне, або вдарить палицею чи жердиною і будуть два свідки, то три гривни продажі...

Хто на чужому коні їздить

28. Коли хтось сяде без дозволу на чужого коня, то 3 гривни продажі.

Про пропажу

29. Якщо ж у когось пропаде кінь або зброя, або гаманець і про це він заявить на торгу, а опісля упізнає у своєму місті, то за обіду йому 3 гривни.

30. Отже, хто упізнає своє, що згубив, а чи було вкрадено у нього, чи то коня, чи гаманця, чи то скотину, то не говори: це моє, а піди на звід...; зведуться, то хто буде винний, то на того злодійство падає; тоді він своє візьме, а якщо щось пропало, тоді йому починають платити.

Про крадіжку

31. Якщо це буде конокрад, то видати його князеві на поток; а якщо це буде хатній злодій, то нехай платить за те 3 гривни.

Про звід

32. Якщо буде в одній місцевості, то позивачу іти до кінця того зводу; якщо буде звід по землях, то іти йому до трьох зводів, а коли знайде особу, у якої буде його річ, то вона має платити кунами, а потім вона має іти до кінця зводу, а позивач має чекати результату; а де знайдуть останнього, то той має платити і продажу.

Про злодійство

37. Якщо когось уб’ють під час крадіжки у приміщенні, то зарити його як собаку; але, якщо його спіймають і затримають до світанку, то вести на князівський двір; але, коли уб’ють, а люди бачили злодія зв’язаним, то платити 12 гривен.

38. Якщо хтось украде скотину з хліву або із загорожі і якщо буде один, то платити йому 3 гривни і 30 кун. А якщо їх буде кілька, то усі платять по 60 кун.

39. Коли хтось украде скотину у полі, а будуть це вівці, або кози, або свині, то 60 кун; а коли їх буде багато, то усі по 60 кун.

Про холопів

43. Якщо злодіями будуть холопи, чи боярські, чи церковні, то князь не карає їх продажею, поскільки вони невільні; але заплатити позивачу подвійну суму за обіду.

Про купців

45. Якщо якийсь купець дасть іншому купцеві куни для купівлі або як позичку, то купець не обов’язково має мати свідків; він може піти на роту, якщо той, кому дано куни, буде заперечувати.

Про поклажу

46. А коли хтось віддасть на збереження якусь річ, то тому, хто взяв на збереження, треба мати свідків, і коли власник речі буде говорити, що дав на збереження більше, то той, хто брав річ на збереження має іти на рот і заявити: у мене є тільки те, що він поклав, і я йому його зберіг і вчинив добро.

47. А хто куни позичає, або мед, або жито під проценти, то свідки мають сказати: як рядився, те й має мати.

Статут Великого князя Володимира Всеволодовича Мономаха

Про проценти

67. Якщо хтось має 10 кун на рік з гривни, то того не віднімати.

68. Якщо купець, який мав чужі куни, втратить їх через повінь, або із-за військових дій, або через пожежу, то його... не продавати, поскільки втрата від Бога. Якщо він через рік почне сплачувати, то нехай платить. Якщо ж він проп’є і через безумство чужий товар втратить, то ті, чиї то куни, або нехай підождуть, або ж продадуть і його — нехай діють на свій розсуд.

Про борги

69. Якщо хтось буде багато винен іншим, а купець прибуде з іншого міста або з чужої землі і не буде знати про борги і віддасть товар, а боржник знову не віддасть купцеві куни, а перші позичкарі почнуть вимагати свій борг, то боржника треба вести на торг і продати, і спочатку віддати куни купцеві, а місцевим — що залишиться, те і віддати; якщо ж куни будуть князівські, то спершу взяти князівські куни; той же, хто мав багато процентів, то не отримує. Про закупів

70. Якщо закуп втече від пана з метою знайти куни, то необхідно з’явитися до князя або до суддів і заявити, що втікає від обіди пана. Тоді його не перетворюють у раба, а поступають по справедливості.

71. А коли у ролейного пана буде закуп і він погубить свого коня, то він не платить; а коли йому пан дав плуг або борону, і від нього копу має, то за втрачене платити; а коли пан дасть йому своє знаряддя, а воно зламається не з його вини, то він за те не платить своєму панові.

72. Якщо із хліва або із-за загорожі виведуть, то закупу не платити; але якщо він згубить у полі або не зажене у двір і не запре там, де йому пан звелів, чи знаряддя своє втратить, то йому платити.

Про холопів

74. Якщо холоп виведе чужого коня, то платити 2 гривни.

75. Якщо закуп щось умикне, то його пан має платити за коня або щось інше, що взяте, а йому холоп винен; якщо ж його пан не захоче платити за нього, а спочатку віддасть за коня, чи за вола, чи за товар взятий, а хлопця бере собі.

76. Якщо холоп вдарить мужа і втече в хороми..., Великий князь Ярослав Володимирович було встановив убити його, але його сини постановили замінити кунами; муж має або вбивством вирішити, або ж взяти гривну кун за приниження.

78. А хто вирве бороду і видно буде і будуть свідки, то 12 гри-вен продажі, а без свідків, то немає продажі.

79. А виб’ють зуб і кров буде видно у роті, ... то 12 гривен продажі; а за зуб взяти йому гривну.

80. Якщо буде розсічено землю і на землі буде знак, чим ловлено, або сітка, то у верві шукати злодія або ж платити продажу.

81. А хто украде бобра, то 12 гривен продажі.

82. А коли вулик зламає, то 12 гривен продажі.

83. Якщо межу перетне бджолину, або розоре межу земель ної ділянки чи подвірну межу перетне тином, то 12 гривен продажі.

Про перекладні

85. А перекладні 12 гривен: отрокові 2 гривни і 20 кун, а самому їхати з отроком на двох конях..., а м’яса дати овен або полоть, а іншим харчів стільки, скільки з’їдять, а писареві 10 кун, перекладному 5 кун, а за хутро 2 початі.

86. Якщо проломить вулик— 3 гривни продажі, а за дерево— 3 гривни.

87. Якщо забере бджоли — 3 гривни продажі, а за мед ... 10 кун...

88. Якщо злодія не спіймають, то мають іти по сліду; якщо слід веде до села, ... то коли не відстежать і не підуть по сліду, чи відіб’ються, то вони платять і за кражу і платять продажу; а якщо слід загубиться на великій дорозі, а села не буде, чи на пустирі, де не буде ні села, ні людей, то не платити ні продажі, ні за крадіжку.

89. Якщо смерд буде мучити смерда без князівського слова (дозволу), то 3 гривни продажі, а за мучіння гривну кун.

90. Коли огнищанина мучать, то 12 гривен продажі, а за мучіння гривну кун.

91. Коли украде човен, то 60 кун продажі, ... а за заморський човен 3 гривни,... а за струг гривна, а за човник 8 кун.

93. А коли хтось украде... собаку, або ястреба, або сокола, то 4 гривни продажі, а панові гривну.

94. А за голуба 9 кун, а за курку 9 кун, а за качку 30 кун.

95. А за журавля 30 кун, а за лебедя 30 кун, а за гусака 30 кун.

96. А за сіно і дрова 9 кун, а панові за кожен украдений віз по дві ногаті.

97. А хто підпалить тік, то його дім віддати на поток і пограбування, перед тим заплативши за втрачене, а решту князеві; теж саме, якщо підпалить двір.

101. Якщо хтось уб’є жінку, то судити так само, як і за мужа; коли ж вона буде винною, то піввіри, 20 гривен.

102. А за холопа і раба віри немає, але коли будуть без вини вбиті, то за холопа і раба платити урок, а князю продажу 12 гривен.

103. Коли смерд помре і у нього не буде дітей, то спадщина князю, а коли у нього будуть дочки, то дати їм частину, а коли вони будуть одружені, то нічого не давати.

104. А коли це буде боярин або службовець боярина, то спадщина не іде князеві, коли є сини, але у дочок візьмуть.

105. А хто помираючи розділить дім серед своїх дітей, то хай так і буде; а коли помре і не розпорядиться, то усім дітям...

106. А залишиться дружина після чоловіка, то дати їй частину і у своїх дітей взяти частину, а що чоловік їй залишив, то вона власник того, а спадщину свого чоловіка не одержить; а будуть діти від першої дружини, то одержать діти матері своєї, коли їй залишено, а обидві матері своє візьмуть.

107. А якщо буде сестра в домі, то спадщину не отримує...

110. А коли будуть у мужа діти від рабині, то спадщини вони не отримують, але одержують волю з матір’ю.

111. А залишаються у мужа діти малі, а мати їхня одружиться, то при людях передати дім і товар вітчиму і він може користуватися приростом, поскільки він годував і турбувався про дітей; а коли він що-небудь втратить, то він повинен заплатити дітям.

112. А коли вітчим прийме дітей із спадщиною, то повинно бути так, як і рядився, а двір має відійти меншому синові.

113. Якщо дружина розлучиться з чоловіком і чоловік піде, то він має платити дітям, а коли вона захоче сидіти з дітьми, то виконати її волю, а дітям волі не давати; а що її лишив чоловік, то з тим і сидіти їй з дітьми, або ж у своїй частині сидіти має.

114. А материна частина дітям не належить, але кому мати захоче, тому і віддасть; може розподілити серед усіх дітей, але коли помре не розпорядившись, то у кого вона жила у дворі, хто її годував і де вона померла, то той отримує її частину.

115. Якщо будуть діти двох чоловіків і однієї матері, то спадщина одним дітям їх батька, а іншим — їхнього...

116. Мати може віддати все синові від першого або другого чоловіка, а коли її сини не будуть одружені, то вона може віддати дочці, яка її годує.

117. Коли брати будуть тягатись за спадщину у князя, то той, хто іде їх ділити, має взяти гривни кун.

Про холопство

119. Є три види холопства: якщо хто купить хоча б і за півгрив-

ни, або свідки підтвердять, або дасть ногату холопові.

120. А друге холопство: ловитиме рибу без дозволу; або ж ловить рибу як і домовився, то як рядився, то так і буде.

121. А ось третє холопство: тіунство без ряда або ключ до себе прив’яже; а коли рядився, то так і буде.

123. То коли холоп втече, а пан про це оголосить, то той, хто дасть йому хліба чи путь покаже, то платити за холопа 5 гри-вен.

124. А ще, хто спіймає холопа чужого чи раба і повідомить їх пана, то заплатити йому 4 гривни за холопа, і п’яту за затримання, а за раба — 5 гривен і шосту за затримання.

126. А хто не знав, що бачив чужого холопа чи показав дорогу або дав притулок, а потім відпустив, то має піти на рот і заявити, що не знав, що то був холоп, і тоді не платить.

130. Якщо холоп-втікач набуде товару, то панові його— і холоп, і товар, і борги.

132. Якщо холоп украде що-небудь, то пан має або викупити або видати...; коли ж вільні з ним крали чи ховали, то їх на продажу князеві.

133. Якщо людина позичить куни у людей і втече у чужу землю, то віри йому не йняти, як і злодієві.

135. Якщо піддадуть тортурам, ...то 8 нагай за ті тортури, а за биття канчуком у дзвіниці 80 гривен.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996. - С 26-33.

Судебник короля Казимира Ягелловича, даний Литві, 1468, лютий, 29

Казимир, Божею милістю король польський, великий князь литовський і руський, князь пруський і жомоїтський та інших, чинимо цим нашим листом, складеним із князями і радою нашого великого князівства Литовського і з усім поспільством узгодили і урядили так:

1. Якщо з доказом приведуть злодія, і не буде чим заплатити, то нехай дружиною і дітьми заплатить, а самого на шибеницю; а якщо діти маленькі, менше семи років, то вони не винні...

4. А якщо видадуть дружину і дітей злодієвих, як постановлять судді, а потім вони захочуть викупитися, чи господар захоче викупити — то можна викупити. А коли у злодія будуть статки вдома, то він має платити домашніми статками; а коли ж не має чим платити з дому, то дружиною і дітьми має платити, як уже згадано вище.

5. А якщо б злодій щось у когось украв, і його там спіймають, і він до дому краденого не принесе, і дружина і діти того не споживали, то злодій нехай зазнає кари, а дружина і діти невинні.

6. А якщо злодій вийде із будинку, і щось загубить або з’їсть, а дружина і діти того не їли, то заплатити домовили статками злодія, а дружина і діти не несуть відповідальності і статки дру-жини не забирають.

7. Якщо господар злодія знав про крадіжку, або брав участь і будуть докази, то він потерпає так само, як і злодій.

13. А хто вкраде півкопи або корову, того повісити.

14. А хто вкраде уперше, то його карати, як за першу крадіжку: якщо вкрав домашніх речей менше, ніж на полтину, то платити домашніми речами, а якщо вкрав більш, ніж на полти-ну, то хоча б украв і вперше, то повісити його.

15. А хто коня хоча б уперше вкрав і його приведуть з краденим, то його повісити.

17. Коли вперше вкрав, коли раніше не було за ним крадіж-ки, нікому він не платив, то платити йому позивачу і за вкрадене; а смертною карою його не карати...

23. А хто б спіймав загубленого коня, або загублені якісь речі, то сповістити околиці; якщо власник не знайдеться протягом трьох днів, то доставитити на королівський двір, а за утримання візьме своє; а коли щось приховає і схоче скористатися і буде це доведено — то такий злодій.

24. А хто буде людей виводити, або невільну челядь і будуть докази, то такого на шибеницю.

25. А також де хто мости мостив за нашого дяді, за великого князя Вітовта і за великого князя Жикгимонта, то щоб не барилися, цього ж літа завершили. А на чиїй ділянці трапиться нещастя, кінь ногу зламає, той платить. А коли хто не відремонтує своїх дільниць цього літа, той порушив право; з тих нам брати десять рублів.

Опісля, як у нашому місті написано, то нехай так і діють, від того, щоб не відступати.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996.- С 35-36.

Городельський привілей (1413 p.)

(витяги)

...3. Пани (і) також бояри-шляхта земель наших... дарениями, привілеями і пожалуваннями, ним нами дарованими, даними, приділеними, тільки католики і римської церкви підвладні і кому герби пожалувані, господарюють, володіють і користуються, як пани і шляхта королівства Польського володіють і користуються.

4. Також пани і шляхтичі, названі вище, своїми вотчинами (батьківськими маєтками) на рівному праві володіють, як пани королівства Польського своїми звичайно (як прийнято) володіють і пожалуваннями нашими, на які мають грамоти, від нас діючі і затверджені твердістю вічної сили, подібним чином будуть володіти і мати вільну змогу їх продавати, міняти, відчужувати, дарувати і на користь свою повертати, однак, з нашої згоди, особливо для кожного випадку даного, як для їх відчуження, обміну або даріння перед нами або нашими урядовцями, за звичаями королівства Польського, буде визначено.

9. ...Урядником призначаються тільки католицької віри поклонники і підвладні святій римській церкві. Також і всі постійні уряди земські, які є посади, каштелянства, жалуються тільки сповідникам християнської (католицької) віри і до ради нашої допускаються і в ній присутні, коли обговорюються питання про благо держави, бо часто різниця у вірах приводить до різниці в умах (думках), і виявляються через це відомими такі рішення, яким належить у таємниці бути збереженими.

12. Зверх того, названими вище свободами, привілеями і милостями тільки ті пани і шляхтичі землі Литовської можуть володіти і користуватися, яким зброя і герби шляхтичів королівства Польського пожалувані, і шанувателі християнської релігії, римській церкві підвладні, не схизматики або інші невіруючі.

Хрестоматія з історії Української РСР. - К.,1959.— Т. 1.— С. 119-120.

Обмеження польським королем Сігізмундом I українців щодо місця мешкання у Львові і заняття ремеслом (1525 р.)

(Уривок з грамоти польського короля м. Львову)

Під час нашого перебування в минулому році у місті Львові до нас звернулись з скаргою громадяни того ж нашого міста Львова руської віри, яких там живе чимало, що хоч вони користуються тим же самим правом, однаково з іншими громадянами, що населяють це місто, платячи податки, проте бурмистри зазначеного міста забороняють їм купувати будинки, які знаходяться поза межами їх вулиці, тримати шинки, продавати та пити вино, пиво та інші напої, торгувати сукном, а також займатися ремеслом, записуватися в цехи, забороняється їм це не внаслідок шкоди, чи збитків, чи нехтування, що вони ніби роблять. Навпаки, самі бурмистри і громадяни католицької чи римської віри здійснюють вповні свої усталені законом права і свої законні справи. Переобтяжені великою роботою і державними справами і не маючи можливості негайно розглянути і закінчити це спірне діло, ми направили та внесли його на генеральний сейм і наказали згаданим сторонам прибути перед нами на цей же сейм в певний термін.

Ми вияснили, що довгий час наші попередники не змінювали і не встановлювали в своїх ухвалах нічого і ніколи з приводу справи згаданих громадян м. Львова грецької та руської віри, тому, порадившись з нашими радниками, ухвалили і цим нашим листом визначаємо: самі громадяни м. Львова грецької або руської віри задоволені своїм місцеперебуванням і вулицями, з давніх-давен визначеними для їх житла тут у Львові; інше ж житло, що знаходиться по інших місцях і вулицях, де раніш не жили вони самі або їх попередники, вони не можуть і не мають права купувати, будувати та мати у володінні.

Так само за давнім звичаєм та забороною, що збереглись до цього часу в названому нашому місті Львові, не можна приймати до цехів та допускати до ремесел, ми залишаємо назавжди в попередньому стані.

Хрестоматія з історії Української РСР. - К., 1959. — Т.1.— С 144.

Статут про наділи господаря короля Й. М. у всьому Великому князівстві Литовському року 1557 квітня 1 (Статуту на волоки)

(Витяги) Арт. 1

Бояри путні, древні хочуть, щоб було залишено їм по два вільних наділи, з яких би за всі повинності пенями виплачували, залежно від грунту, як люди осідлі платили, а на службу боргову та у підвори ходити неповинні, нічого платити не мають уряду нашому без волі та розпорядження нашого, уряду на дорогу їх не посилати, а якщо будуть на дорозі, то служити їм по-старому: платити, як і перед тим згідно статуту. Слуг ревізори обирають, та небагато, тільки якщо буде у цьому потреба, які будуть залишатись при кожному дворі та залику нашому; а служ-ба їх буде такою: їздити з листами нашими до дворів, принятих уряду, з пенями плат наших до війни, до скарбниці, з розпорядження урядового їздити та сповіщати про кривди, заподіяні підлеглим; (на потребу уряду їздити не повинні), за це їм дають два наділи та звільняють від податків.

Арт. 2. Про пасічників

Робота пасічників відрізнялась від роботи інших підлеглих але незмінним залишалось те, що виплачували податки з грунту так, як і осадники, а коли їм казали йти на війну, то були у той рік звільнені від усіх плат, за розпорядженням і листом нашим мог-ли працювати на себе, на що з волі нашої було послаблення у податках.

Арт. 3. Про конюхів сідлових та інших

У конюхів сідлових чи двірних має бути по два вільних наділи на службу кінську, на яких, коли будуть давати їм на страву та на всі потреби, грошей чотири копи на рік наділу так само як і пасічники.

Арт. 4. Про слуг двірних

Одвірні та інші слуги двірні, перебуваючи на нашій службі, повинні мати по два наділи, звільнені від усіх тих повинностей, а які на службі нашій не будуть, щоб платили з кожного наділу пенями, виплачувавши все: а якщо котрі зістарілись на службі нашій, тим, за листом нашим господарським, мають бути залишені наділи.

Арт. 7. Про війтів

В селах війтові мають дати один наділ, а якщо захоче то й інший дати під проценти. А служба його така: з розпорядження урядового людей на роботу виганяти, бути при видачі плати, підлеглих наших замість децького по праву перед урядом ставити, при всіляких роботах замість пристава стояти над людьми війтовства свого, коли будуть відвозити овес і сіно до Вільни чи в інше місто, то їздити з людьми війтовства свого; переори наділів порожніх та найманих, стіни кордонів та копи на кожний рік між підлеглими нашими лагодити та поновляти, а якщо від котрого сусіда побачив копу чи кордон зіпсованими, то має уряду сповістити.

А судити уряду підлеглих і в торговий день, крім причини кривавої та гвалтівної, за таку провину, коли ж звелить уряд, ставити підлеглого до права наказу перед урядом не стане, то на такого своєвільного уряд має право послати децького (виплативши йому за кожну в обидва кінці грош). Війту бути на суді та допомагати у справедливості підлеглому. Вести відомість провин та ревізорами сповіщати, стерегтись того, щоб уряд не чинив пересудів, має про те війт ревізору сповістити. А війта уряду за всяку вину судити, тільки війтовства у нього не віднімати до тих пір, поки ревізор не дізнається про справу і провину його, і тоді, скинувши війта, іншого поставити, — чоловіка з тої ж волості непідкупного, на якого підлеглі вкажуть. Війти та лавники не мають права чинити по селах жадібних судів, вимагати покаянія та інших вчинків не чинити над підлеглими, якщо зробили шкоду господарську, повинні оповідати уряду чи ревізору, нічого не приховуючи, заплативши при цьому до скарбниці нашої руб грошей. А якщо війтовство кому передають, то присягати тому не потрібно, бо відповідальність залишається.

А відкупів уряд з підлеглих за роботу не має права брати, а де буде брати, то війт має про те ревізору доповісти. А якщо війт наділ порожній кому найняв, чи від ревізора це приховав, то за провину цю скарати війта, як злодія, на горло. А у війтовство кожному мають дати сто наділів, або більше (або менше), залежно від потреби, чи два або три села з’єднати. А для розпізнавання межі підлеглих у війта має бути шнур однієї довжини, який буде використовуватись у будь-яку погоду, якщо підлеглий комусь межу переоре чи пожує, пересуду не влаштовувати, війт пожовану межу вирівняє та візьме з того, хто її викривив, на уряд — двадцять грошей, а собі за працю — чотири гроші. А за биту чи попсовану — двадцять грошей, а якщо не попсована, а за наказом переорана, поєднана — так само. А якщо бій станеться та не дивлячись ні на що, поєднається межа, то — шість грошей, а про того, хто єднає, сповістити уряду, а війту і лавнику — по копі грошей.

Арт. 15. Про проценти та податки, про роботи людей тяглих Податок з доброго земельного наділу— 21 грош, з середнього — 12 грошей, з гіршого — 8 грошей, а з найгіршого (піскового або болотного) — 6 грошей; вівса з земельного наділу доброго та середнього — по дві бочки, а з гіршого — одна бочка, а якщо необхідно буде грошима за овес платити, то за кожну бочку — п’ять грошей, а за те, щоб відвезти бочку кожну — п’ять грошей, а з тих самих грунтів (з кожного наділу) сіна — один віз чи 3 гроші за сіно, а за перевезення—2 гроші, а з гіршого грунту сіна і вівса не треба давати: з кожного наділу мають давати: гуску чи півтори гроші, дві курки або пенезей 16, двадцять яєць або пенезей 4, на неводи 2 гроші, на станцію грошей півтретини, а коли повинно станцію брати, то один раз на рік за ті пенязі мають давати з тридцяти наділів телицю одну, два барана, а з кожного наділу курку та по десять яєць, а пенязей вже того року на станцію не давати. (станції — грошовий збір на особу чи певну мету).

Арт. 16. Про огородників

Тяглі люди повинні працювати по два дні кожного тижня, а влітку відбути чотири толоки, за це дати тиждень відпочинку на Різдво Христово, тиждень на М’ясниці, тиждень на Великодень, а ті, що на роботу не з’являються, платити борг;

Арт. 20. Про фільварки, про жнива, про надання в остеп, про наділи Про роботу війт повинен попередити підлеглих недільного дня, чим і коли люди (волость) мають з’явитися на роботу, війт кожному призначає роботи: котра людина не вийде на роботу, то за перший день платить грош, а за другий день — барана, а коли і на третій день ослухається чи за п’янкою не вийде, то за ослух бичем на лавці покарати, а заборговані дні звеліти відпрацювати. А якщо з якоїсь пригоди підлеглий не міг вийти на роботу, треба було через сусіда чи уряд сповістити, а уряд, взявши до уваги причину, не буде його карати, а заборговані дні відпрацювати у інші, але не відхилятись від праці.

Арт. 22. Про двірні огороди

Ставити до роботи підлеглих, як сонце сходить, а йти з роботи, як сонце заходить. А відпочинку тим, хто біля скотини працює, перед обідом — година, опівдні — година, ввечері — година, а котрі біля землі працюють, то відпочинку по півгодини (але у ті ж часи), відпочинок у святкові дні. А хто вранці на роботу не вийде, так на другий день відпрацювати має стільки часу, скільки згаяв.

Арт. 23. Про ставки та рибалок, про лишни та мірошників

Хочемо, щоб кругом були фільварки, а особливо: при кожному дворі та замку нашому, казати людям, щоб оселялись на необроблених землях, залишити у кожному полі по одному наділу, який огородники зі своєю скотиною заробити мають, обробляючи його, після чого податків не платячи.

Арт. 24. Про двірні сіножаті

Уряд зобов’язаний пильно стерегти гумна наші, щоб не заподіяно було ніякої шкоди; а від усякого збіжжя вижатого має право брати третій сніп, віддавши першу десятину та засіявши наші рілля, а коли будуть молотити всяке збіжжя, то ревізори зобов’язані бути присутніми при гумнах та дворах наших, доглядати та повчати, щоб скрізь було збіжжя вимолочене, без сміття.

А коли будуть ріллю засівати, уряд зобов’язаний пильно стежити, щоб було все засіяне, а якщо котрий з неохайністю засіє і рілля кому найме, чи перед ревізором ослухається, той має дати десять кіл збіжжя, про що ревізор має сповістити війта чи лавника...

Арт. 26. Про листи на данину

Ділянки двірні мають бути кругом розмірені, з яких уряд має платити до скарбниці з кожного моргу по 12 грошей, (з конопель не робити неводів), а якщо буде потреба кухні в городині, тоді уряд має відсилати наше розпорядження, за це не платячи податків.

Арт. 28. Про дні та числа визначені, про писарів, скарбників та про те, щоб не затримували довго при собі податків

Сіна з двірних сіножатей на уряд даємо п’ятий віз, також п’яту скирту, чи оборог, рівно склавши наш та урядовий, а уряд повинен стежити, щоб сіножать двірна не полягла, поросла не була — своєчасно викошена, а якщо буде по-іншому то нам шкода заподіяна буде, тоді уряд має нам віддати з свого п’ятого возу, за чим має пильно стежити ревізор.

Арт. 36. Про ревізорів, мірників, про податки та місце розселення підлеглих

Ревізори повинні бути людьми добрими, набожними, заможніми, а не бідними, добре справлятися у господарстві, вміти професійно вести його, сповіщати уряд про прибутки. Також ревізор має пильно стежити за тим, щоб ніхто з шляхти та підлеглих наших в пущах та на наших власних ґрунтах не своевольничав, а якщо це буде робитись, то сповістити урядника, в чийому уряді це станеться. Також ревізори мають стежити за тим, щоб місце для розселення мірники підлеглим визначали у третьому середньому полі, а якщо мірник цього не зробить, то сам ревізор має це зробити, а уряд має право примусити підлеглих селитися на місцях визначених, за чим має ревізор спостерігати, також давати пораду у справах господарських тим, хто цього потребує, а тих, хто ігнорує статутами та розпорядженнями нашими, ревізор повинен не приховувати, а довести до нашого відома, а вирок ми виголосимо.

Ревізори та мірники повинні слідкувати за тим, щоб кількість підлеглих при замках була ближче та спідручніше, але щоб після такої переміни не зменшувались наші землі. Ті ж ревізори та мірники через уряд, лавників та війтів про приховані землі або від когось забрані повинні дізнатись та господаря сповіщати, відповідно свого обов’язку та присяги.

Арт. 38. Про прибутки уряду та про лежні

У всіх замках та дворах наших, де землі та наділи вже розмірені, даємо з нашої ласки господарської на уряд наш: плату з десятого наділу, крім вівса і сіна по третьому снопу; з гумен наших усякого збіжжя, десята риба, коли ставки спускати бу-дуть, вино; а коли котрий підлеглий на роботу не вийде — один грош за день, а за другий день — барана, а від наділу пенезей 14, а де на нас овес беруть, — від бочки по пенезю, від прися-ги — два гроші, при пересуді — з копи три гроші; куниця за дівкою чи вдовою, якщо у чужу волость заміж йдуть (ще 12 грошей), за нив наших третій грош, а за покривлення межі — 12 грошей.

Якщо уряд наш буде приховувати провини підлеглих, не буде доповідати про покривлення меж та до суду відсилати їх, то ревізор зобов’язаний запобігати цьому.

Арт. 39. Про ліси, суміжні з сінами, та пущі, про боброві ділянки, про пасічників, про ліси розмірені

У деякі наші ліси, пущі та дуброви стародавня шляхта та підлеглі мають доступи і входи, про такі ліси та пущі всі наші урядові та їх намісники мають ревізорові сказати, пильно стежити за тим, хто з якої потреби зробив вхід, а потім все це вивідавши, нам сповістити, а ми, все зваживши, вислати комісарів маємо. А до тих пір, поки комісари наші прибудуть туди, уряд повинен підлеглим дати розпорядження, як використовувати ті грунти, щоб множились прибутки, а якщо сварка по-чнеться за менший чи більший наділ, то сварку цю повинен припинити урядовий з ревізором чи мірником, не чекаючи на висланих комісарів, аби не було заподіяно шкоди нашому грунту.

А ліси, тяжкі для обробки, на наділи розмірені, де можна людьми заселити, та в розпорядження давати на п’ять або шість років, робити це за згодою уряду, а ревізор, приїхавши, затвердить все, встановить, скільки платити: ті ліси, які під рим-на не годяться, обміривши, не ділити на наділи, а лише вказати довжину та ширину (зареєструвати все) та брати невеликі гроші з десяти моргів.

А де є сіножаті у пущах наших, то уряд чи лісничий мають сповістити ревізора, а ревізор, при потребі, запише їх до нашого двору, щоб між підлеглими за плату розділити, а підлеглі, йдучи косити їх, мають сповістити меншого.

А рушниці, собаки, рогатини — нічого, чим можна звіра вбити, не брати йому з собою. А якщо між пущами болота будуть, землі придатної менше трьох наділів, то людей не селити, щоб не було злодійства та крадіжок мит. А під час ловів (згідно статуту) нікому на сіножать не виходити. Лови у пущах наших починають ревізори з лісниками на території від Беловеж аж до Ковна, згідно з постановою, у якій має бути все розписано: відомості про звірів, кількість людей на ловах, тривалість ловів; все це має бути погоджено, зареєстровано та до уряду доведено. У постанові вказати кількість людей, щоб не гнати зайвих з дальніх волостей, якщо без них можна обійтись. А наші підлеглі тяглі та оседлі (хто пішки прийти, хто возом приїхати) повинні бути на ловах, знаходячись у нас на інші не ходити; зате діти та старі на лови не йдуть. Але уряд без нашого листа та розпорядження на лови підлеглих виганяти не має права.

Якщо в урядових відомостях зазначене бортне дерево, то ревізори мають за цим пильно стежити. За старим звичаєм з пущ мають платитись податки з пасік, а якщо є вулики чи пасіка, так кожний окремо платити повинен.

За пасіку шляхетську, яка дісталась підлеглому з наділом, чи з бджолами, чи пуста, платити згідно статуту: за пусту пасіку — 15 грошей, з бджолами — 30 грошей, а хто платити не схоче, у того свою пасіку забрати.

А у наших пущах, де підлеглі бобрів ловили, і тепер ловити мають, а там, де в річках та озерах бобри з’являються, то й там ловити їх; а за їх працю давати п’ятого бобра чи почерев’я від кожного (бобра). А якщо підлеглі біля входів мають схованки, то лісник чи урядовий мають заборонити ховати там скотину та собак, також підлеглі у наші пущі (але близько) можуть ходити за дровами, за хмизом на загорожу, за деревом на будівництво, за ликом, але для своєї потреби, а не продавати, а якщо хочуть використати дерево для іншої потреби, то брати з тієї ділянки, на яку ревізор вкаже, (та в одному місці, за межу не виходячи). А дітям малим, дівчатам не боронити збирати грибів, усякого лісового овочу, ягід та хмелю у наших пущах. А на своїх наділах підлеглим вільно полювати на вовка, лисицю, рись, росомаху, зайця, білку та інших малих звірів, птахів усяких, вільно продавати їх...

Арт. 40. Про виловлювання риби в озерах

Уряд та невідничий не мають права забороняти нашим підлег-лим ловити рибу в озерах та річках кригою, вудкою, пригуби-цею, сбором та іншими малими сітками; а з місяців квітня, травня, червня уряд та невідничий можуть заборонити ловити рибу в озерах тому, що вона розмножується, а щодо річок такої заборони немає.

Арт. 41. Про скарги децького на підлеглих та про кривди, пограбування йому заподіяні

Убогий підлеглий (за голодних часів) засіявши ріллю на зиму, з якої буде годуватись, має сповістити урядові і війтові про причину своєї убогості зробивши це, з такого підлеглого податки не беруться аж до святого Яна, а якщо не зможе повернути все взяте до визначенного часу, то віддати усю його маєтність іншому без розпорядження урядового. А котра людина, не сповістивши урядника при війтові, втіче з наділу, його землю зі всією маєтністю, що залишиться, іншому віддати, а втікача уряд з війтом шукати повинні, якщо його знайдуть, а видати не схочуть, присягувати законом.

Якщо сам втікач буде знайдений, чи після того часу, що втік, повернеться, поселити його на пустому наділі. А якщо підлег-лий, ображений урядовим чи війтом, вернеться назад, ревізор має довідатись про кривду та її причину, а вже потім дати дозвіл чи заборонити засівати та забудовувати наділ.

Арт. 42. Про мисливство

Уряду дозволено продавати підлеглим наділи під будівницт-во, робити це при війтові та лавниках, а той, хто купить та обробить свій наділ та буде мати змогу ще обробити, нехай займає пустий наділ, але буде давати уряду два гроші та записного в реєстр один грош.

А якщо в одному маєтку не буде вільного місця та наділу, то підлеглому дозволено йти до іншого маєтку, взявши туди, куди переходить лист від уряду, що добровільно хоче зайняти наділ, але повинен присягти, що не піде у іншу волость.

Арт. 43.

Скрізь наші села, де є порожні наділи або нерозміряні, уряд чи ревізор повинні заселяти людьми, записуючи у реєстр, якого дня їх прийняли, а з наділів всіх податків брати 42 гроші, взявши жито та ярину, а з інших податків не брати до тих пір, поки не побудуються, а якщо податки і збільшуються, так на 2 гроші на державу, а п’яту один грош. У найми нікому ніяким чином порожніх сіножатей та наділів не давати.

Арт. 51. Про злодіїв та злочинців

Старости, державці щоб карали злодіїв та інших злочинців згідно статуту, не враховуючи те злодійство, що було скоєно колись, а маєтки злодіїв та злочинців ніхто інший, крім уряду, не має права забирати. Якщо є жінка і діти, землю залишити їм, а якщо немає, то іншу людину поселити.

А коли хтось помре, то з їхнього маєтку нічого не брати, а щоб місце не було порожнім, іншого поселити.

Арт. 57.

Під суровою карою, щоб з пущ лісники дерева, що росте, нікому не давали на будівництво та для домашнього вжитку, тільки давати лежаче дерево, але не кому-небудь, тільки нашим підлеглим, які на своїх наділах не мають лісу.

Історія держави і права України: Хрестоматія. - К., 1996.- С 52-63.

Проект унії, який сенат і посли королівства дали литовським панам — раді, згідно з їх бажанням. Він складений епіскопом Краківським, а виправлений земськими послами

(Витяги)

ОБРАННЯ КОРОЛЯ

Насамперед: Польське королівство і велике князівство Литовське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одно, нерозрізнюване, неподільне тіло, одно зібрання, один народ, так що віднині у цього з двох народів одного зібрання, з’єднання, неподільного народу і майже єдиного, однорідного, нерозрізнюваного і неподільного тіла буде на вічні часи одна голова, не окремі государі, а один — король польський, який, згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами Поляків і Литви буде обиратися в Польщі, а не в іншому місці.

...Обраний таким чином на Польське королівство буде миро-помазании і коронований у Кракові. Щождо обрання, введення його на стіл великого князівства Литовського, то воно повинно припинитися, так щоб уже віднині не було ніякого сліду його і подоби.

СЕЙМИ

Головний сейм завжди повинен бути один, а не окремі; крім того, повинен бути один ніколи не роздільний сенат... На цих сеймах,— віднині єдиних сеймах королівства,— все, що буде потрібно, буде обговорюватися, робитися і вирішуватися загальною нарадою і за спільною згодою всіх чинів, які мають право бути на сеймі.

МОНЕТА

Монета повинна бути одноманітна і однакова по вазі, пробі, поділу і напису, що ми і наші потомки без загаяння зобов’язані будемо здійснити.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Що стосується договорів і союзів, то зроблено таку постанову: віднині всі угоди, укладання миру, посилання послів у далекі і суміжні країни мають бути здійснювані не інакше, як з відома і за спільною радою обох цих народів.

ПРИВІЛЕЇ І ВІЛЬНОСТІ ЛИТВИ

Обдумано і вжито заходів до того, щоб це єднання і унія великого князівства Литовського з Польщею ні в чому не підривали, не ображали і не зменшували тих прав, привілеїв, вільностей і звичаїв великого князівства Литовського, які не суперечні польському народові...

ТОРГОВІ МИТА

Як у Польщі, так і в Литві повинні бути знищені всі торгові мита і побори на землі і на воді, під якою б назвою вони не були,— наші, сенаторські, шляхетські, духовні; віднині і на вічні часи не слід брати ніяких мит з духовних і світських людей шляхетського звання і з їх підданих з будь-яких речей їх власної роботи і кормління, але з тим, проте, щоб вони цим шляхом не сприяли униканню від купецьких мит, що повело б до зменшення і затаювання давніх наших мит і мит інших чинів у Польщі і в Литві.

ПРАВА ПОЛЯКІВ І ЛИТОВЦІВ

Віднині як поляк у Литві, так литовець у Польщі може купу-вати маєток і оселитися всяким законним способом і може по закону займати посаду в тій землі, в якій матиме осілість.

Хрестоматія з історії СРСР. - К., 1956. - Т.1. - С. 296-299.

Литовський статут 1588 року

Статут великого князівства Литовського від найсвітлішого гос-подаря короля його милості Жикгимонта Третього на коронації в Кракові виданий року 1588.

Дивіться, що маєте чинити, бо не чините суд людський, а суд Божий. Як кого засудите — все на вашій совісті буде. Нехай завжди з вами буде страх Божий. І чиніть усе щиро, бо немає перед Господом Богом нашим неправди, а ні правдивих людей...

Даруйте справедливість землі, у якій чините суд. Хто любить неправду, той ненавидить душу свою.

Правдиво судіть, сини людські.

Жикгимонт Третій, Божою милістю король Польський, великий князь Литовский, Руський, Пруський, Жомоїтський, Мазо-вецький, Іфлянтський, тією ж Божою милістю призначений король Шведський, Кготський, Вандальський и великого князівства Фінського та інших.

Розділ перший— про нашу особу панську

Артикул 34. Про надання двох голосів або посад одній особі. На прохання всіх станів Великого Князівства Литовського, якби то не був заможний господар у землі нашій, два голоси у раді і два місця у суді одній особі не будуть надані, про що постановляємо і зазначаємо і виконувати обіцяємо; одній особі, навіть найзнаменитішій і найзаслуженішій, двох голосів на лаві ради нашої, а також двох посад земських і дворянських староств су-дових відтепер і на всі часи давати не будемо. А якби хто-небудь коли-небудь у раді нашій, або ж місце дворянське, земське або ж староство судове всупереч статуту отримав, владі такого ніхто коритись не буде; і якщо коли-небудь хтось із нас і сейму покличе його, то ми його одного голосу або судового місця, ку-ди.його покликано, відсудити маємо, а іншому віддамо; а тому, хто його покличе, покликаний повинен заплатити сто кіп грошей...

Розділ другий— про оборону земську

Артикул 2. Про рішення і оборону земську.

Обіцяємо і на вічні часи постановляємо, що коли буде потреба проти якогось ворога нашого оборону землі панству нашому Великому Князівству Литовському ... вести, тоді ми самі, господар, і з панами-радою нашою не можемо і не будемо могти того усунити, а ні серебщину і ніякого побору установлювати, як на підданних князівських, панських і землянських, так і на місцях стосовно підданих наших господарських, а маємо спочатку сейм загальний скликати. На сейм за закликом і листами нашими повинні будуть всі стани з’їхатися, і там, на сеймі, ми, господар, і за їх милістю пани-рада і посли земські за їх порадою і згодою маємо вирішувати і постановляти про війну, і яке рішення за ухвалою усіх станів на сеймі буде постановлено, таким чином і має бути, а не інакше. А без сейму і дозволу усіх станів війну починати і вести не можна.

Артикул 26. Як далеко особи, зобов’язані нести військову служ-бу, мають знаходитись від війська гетьмана.

Постановляємо також, щоб ніхто не смів далі милі від гетьмана нашого знаходитись, але має бути так, як їм за своєю потребою гетьман вкаже.

Розділ четвертий — про суддів і підсудків

Артикул 2. Про суддів, які мають бути обрані. Постановляємо, що на суддівство, підсудство і писарство не можуть бути обрані духовні особи, а ні каштляни, маршалки і старости судові, а ні підкомірні, військові, а ні хорунжі земські, дворянські і повітові, і ніхто такий, хто б іншим урядником земським був... А якби хтось був такий, що два місця судові або інші земські посідав, а обраного від шляхти на зборах судових або сеймику не допускав до місця, тоді він обидва місця втрачає, а ми, господар, згідно Статуту, або обранням і на прохання шляхти, інших на ті місця маємо призначити. З ласки нашої панської можуть урядники земські, підсудді і писар, а також маршалки, підкомірні, хорунжі бути державцями і тіунами дворів і добра нашого, але тільки не староств судових як у тому ж, так і в іншому повіті.

Артикул 58. Про прокураторів: які особи і де ними не можуть бути.

Постановляємо також, що прокураторами не можуть бути такі особи: суддя, підсудок і писар земський, також урядник гродський, у тих повітах і при тих судах, де вони урядники; у тих же повітах та інших судах, де вони не є урядниками, але можуть виступати з користі або з дружніх стосунків на захист інших, не можуть бути прокураторами. Не можуть також бути прокураторами особи духовні; проте виступати з власними промовами і відстоювати право їм вільно має бути.

Артикул 59. Про покарання неправдивих і підступних прокураторів; стосовно того прокуратора, який свавільно право тлумачить — іншого прокуратора на його місце поставити.

Артикул 69. Про міщан права Магдебургського.

Постановляемо так: коли б комусь із міщан наших права Ма-гдебургського якась кривда була вчинена від князів, панів та землян і підданих їхніх, і вони самі добровільно не захотіли б справедливо діяти стосовно своїх підданих, тоді такого кожного міщанина може до суду земського повітового покликати і потім поступати згідно права і Статуту земського. Артикул 85. Про полюбовний (мировий) суд. Постановляємо: якби мирові судді узгоджене якесь рішення прийняли і письмове те рішення обидві сторони (позивач і відповідач) своїми печатками скріпили, а опісля одна якась сторона не захотіла б дотримуватись і виконувати те рішення, тоді вона має подати на розгляд до суду земського, і земський суд, розглянувши узгоджене (полюбовне) рішення суддів обома сторонами пропечатане, має те рішення взяти і змусити сторони виконувати рішення. А якби суд полюбовний прийняв інші рішення, і коли обидві сторони звернуться до земського суду або одна сторона покличе іншу сторону на суд, тоді земський суд має розглянути і розсудити і який суд (полюбовний) вирішив справу у відповідності з правом, те рішення залишити чинним. Якщо ж суд обох сторін при вирішенні справи відійшов від загального права і ухилився від полюбовного рішення, тоді лава земська... має рішення своє по праву у судочинству завершити.