Історія вчень про право і державу: Навчальний посібник

Розділ 7. ПОЛІТИЧНІ І ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ І РЕФОРМАЦІЇ

Відродження і Реформація — величні і знаменні по­дії пізнього Середньовіччя, час політичних, культурних, релігій­них змін і потрясінь у Західній і Центральній Європі. Розрив з пануючим, але вже з анахронічним феодальним укладом життя, утвердження принципово нових стандартів і критеріїв у політиці, культурі, ідеології — примітна риса Відродження і Реформації.

По-перше, культура Відродження (Ренесансу), що зароди­лася в італійських містах-державах ще в XIVст. до кінця XV ст., значно поширилася в інших країнах Західної Європи. Ренесанс відроджував інтерес до античної культури, суспільних наук і систе­ми освіти в грецьких полісах. Основою Відродження був гума­нізм, що сприяв рішучому повороту суспільної думки до проб­лем людини, його світу, психології і моралі.

По-друге, ідеологи Відродження і Реформації в уявленнях про державу, право, політику, закони спиралися на античний досвід їх вивчення, усю сукупність політико-юридичних цінностей і ідей. Середньовічні юристи сприяли відродженню римського пра­ва, визнанню і прийняттю цього права в Західній Європі. Закла­далися основи праворозуміння і правопорядку, що виходили з пізньоантичного римського права. У середньовічних школах ле-гістів і каноністів викристалізувалася раціональна методика його дослідження, що стала згодом характерною для європейських юристів.

По-третє, гуманізм і раціоналізм Відродження — одна з при­чин Реформації. Падав авторитет католицької церкви, що була єдиною об´єднуючою силою Західної і Центральної Європи, по­силювалися раціоналістична критика католицизму, інтерес до природи держави, права, політики. Релігійні рухи, що вимагали реформи і демократизації церкви, відродження істинного, первісного християнства, прийняли в XVI ст. масовий характер, переросли в релігійні війни у Франції, Голландії, Німеччині, Чехії та ін. країнах.

По-четверте, важливими змінами в політичному житті Єв­ропи стала поява в ряді країн (Франції, Іспанії, Австро-Німеч-чині, Англії, Росії й ін.) централізованих абсолютистських дер­жав із сильною дворянською монархією. Це сприяло консолідації нації, об´єднанню народу, країни. Проблема державного суве­ренітету, зміцнення королівської влади і її незалежності від папи римського набуває вирішального значення.

По-п´яте. Поряд з новими політичними й ідеологічними реа­ліями, у Західній Європі набирали силу важливі соціально-еко­номічні зміни: криза феодальних і зміцнення ранньокапіталіс-тичних відносин, поява нового класу — буржуазії. Ця зростаюча суспільна група поєднувала частину дворянства, землевласни­ків, купців, підприємців, зв´язаних з ринком і світовою торгів­лею. До неї примикала й інтелектуальна еліта, що складалася насамперед з випускників юридичних і філософських факульте­тів університетів. Багато ідей Відродження і Реформації об´єк­тивно відповідали потребам буржуазії і відображали її інтереси.

Таким чином, антифеодальна, антиклерикальна спрямова­ність Відродження і Реформації, гуманістичний світогляд і ра­ціоналізм мислення, нові політичні і соціальні реалії в Європі диктували нові підходи до вирішення проблем права, держави, політики.