Історія вчень про право і державу: Навчальний посібник

§ 2. Вчення Т. Гоббса про право і державу

Видатний англійський мислитель Томас Гоббс (1588—1679) — теоретик природного права, на початку револю­ції виступив захисником королівської влади. Після закінчення громадянської війни опублікував свій основний твір «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» (1651р.). Гоббс Томас народився в Мальмсбері, в родині священика. Закінчив Окс­фордський університет, одержав ступінь бакалавра, але відмовився від виклада­цької роботи. Відвідав Францію, Італію, Голландію. На початку англійської ре­волюції написав трактат на захист короля, був примушений емігрувати. У 1651 р. повернувся до Англії і опублікував книгу «Левіафан». Шанобливо був прийнятий О. Кромвелем, прийняв участь в реорганізації університетської освіти, опубліку­вав ряд праць з філософії. Після смерті Гоббса «Левіафан» було публічно спале­но, а церква включила його твори в список заборонених книг.

Вчення про право і державу Гоббс прагнув перетворити в та­ку ж точну науку, як геометрія. Якби її істини оспорювались тими, пише він, чиї інтереси ними зачеплені, то вчення геомет­рії було б «витиснуте спаленням усіх книг з геометрії». Вчення про право і несправедливість постійно оспорюються як пером, так і мечем. Які ж результати прагнення автора «Левіафана» перетворити своє вчення в точну науку?

Насамперед, своє вчення Гоббс будує на вивченні природи людини. На його думку, люди рівні від природи («рівність здіб­ностей»), але через рівність виникає взаємна недовіра. До того ж людина ще й істота глибока егоїстична, збурена жадібністю, стра­хом і честолюбством. «Звідси видно, що, поки люди живуть без загальної влади, яка тримає усіх у страсі, вони знаходяться в тім стані, що називається війною, і саме в стані війни всіх проти всіх». До такого стану «війни всіх проти всіх», на думку мислителя, зви­чайно опускаються під час громадянської війни. Очевидно, тут проявилося неприйняття ним громадянської війни в Англії.

Який же вихід бачиться Гоббсу з цього стану суспільства? Такий вихід, вважає філософ, теж коріниться в природі люди­ни: почасти в пристрастях, що схиляють людей до миру, почас­ти в розумі, який підказує умови миру. А «ці умови суть те, що інакше називається природними законами».

Отже, у природному стані, за Гоббсом, кожен індивід рівною мірою мав природне право. Останнє він визначає як свободу всякої людини використовувати власні сили за своїм розсудом для збереження власного життя. У природному стані кожна людина має право на все, «навіть на життя всякої іншої людини», що і призводить до війни між ними. Згубність такого стану примушує людей шукати шлях до його припинення. Цей шлях указують предписания розуму, природні закони. Отже, право і закон розріз­няються між собою так само, як свобода і зобов´язання. Приро­дне право Гоббс визначає як свободу людини робити чи не робити що-небудь (для свого збереження). Природний закон зобов´язує прагнути до миру, забороняє робити те, що згубно для життя.

Основний природний закон проголошує: необхідно шукати миру і слідувати йому. З нього випливає і другий природний за­кон: в інтересах миру і самозахисту варто задовольнятися таким ступенем свободи стосовно інших людей, яку людина допусти­ла б у інших стосовно себе. Інакше право робити усе, що люди­на хоче, повертає людей у природний стан, тобто в стан війни.

З другого природного закону випливає третій: люди повинні ви­конувати укладені ними угоди. Вони — початок і джерело спра­ведливості. Справедливість і власність, за Гоббсом, починають­ся із заснування держави. Він називає ще 16 природних (незмінних і вічних) законів, зміст яких може бути резюмова-ний в одному легкому правилі: не роби іншому того, чого ти не бажав би, щоб було зроблено стосовно тебе.

Щоб усунути небезпеку порушення природних законів, пише Гоббс, необхідна сила, примусова влада, яка погрозою покаран­ня примусила б усіх однаковою мірою до виконання угод, уста­лила б ту власність, що люди здобувають шляхом взаємних до­говорів замість відмови від загального права. Така примусова влада з´являється із заснування держави, а сила — з появою гро­мадянських законів.

Мета держави — головним чином забезпечення миру, безпе­ки, оскільки природними законами вони не гарантуються. Уго­ди без меча — лише слова, що не в силах гарантувати людині безпеку, писав Гоббс.

Для встановлення загальної влади люди шляхом угоди між собою («кожної людини з кожною іншою») створюють загаль­ну, єдину особу — державу. «Держава, — дає її визначення мис­литель, — є єдина особа, відповідальним за дії якої зробила себе шляхом взаємного договору між собою величезна кількість лю­дей, для того, щоб ця особа могла використовувати силу і засо­би всіх їх так, як визнає за необхідне для їх миру і загального захисту». Носій такої особи (представлений однією людиною чи уповноваженим зібранням осіб), який володіє верховною вла­дою, — суверен. Всякий інший — його підданий.

Таким чином, абсолютна влада держави — ось, на думку Гоб-бса, гарант миру і реалізації природних законів. Він називає її Левіафаном (біблейським чудовиськом), штучною людиною, для якої верховна влада, «що дає життя і рух усьому тілу» — душа; посадові особи виконавчої і судової влади — штучні суглоби; нагороди і покарання — нерви; добробут і багатство громадян — сила; безпека народу — заняття; його радники — пам´ять; спра­ведливість і закони — розум і воля; громадський мир — здоро­в´я; смута — хвороба; громадянська війна — смерть. Влада су­верена абсолютна: йому належить право видання чи скасування законів і контроль за їх додержанням, оголошення війни і укла­дання миру, призначення чиновників і судова влада. Він вправі навіть визначати, які релігія чи секта, думка чи вчення істинні, а які ні, що є справедливість і чеснота.

Піддані не можуть засуджувати дії суверена, пише Гоббс. Укла­вши один раз договір і перейшовши в громадянський стан, люди втрачають можливість його розірвати і змінити обрану державну форму правління, звільнитися від верховної влади. її необмеже­на влада над життям і смертю підданих не може вважатися не­справедливістю чи беззаконням. Адже, установлюючи «загальну владу», кожний підкорив свою волю волі носія «загальної особи». Для Гоббса єдине мірило добра і зла — громадянський закон.

Припускаючи заперечення проти покірливого підпорядку­вання примхам і порочним пристрастям носія (носіїв) такої не­обмеженої влади, Гоббс звертає увагу на те, що становище лю­дини завжди зв´язане з тією чи іншою незручністю. Утиск народу при тій чи іншій формі правління «ледь відчутний» у порів­нянні з нещастями і жахами громадянської війни чи «війни всіх проти всіх» у природному стані, стверджує автор «Левіафа­на». Слабка втіха! Але для нього абсолютна державна влада — гарант миру і безпеки, найважливіша умова прав окремого інди­віда, правової організації самої держави.

Дехто з дослідників вважає: за Гоббсом, в галузі публічного права, політичних відносин у підданих зосереджені одні лише обов´язки, а у суверена — тільки права. Неправильно: правова організація самої держави у Гоббса включає права і свободи підданих, обов´язки суверена.

Подібно тому, як люди для досягнення миру і самозбере­ження створили «штучну людину», тобто державу, вважав мис­литель, точно так вони створили штучні ланцюги, тобто грома­дянські закони, прикріплені до вуст верховної влади і вух підданих. Тому, по-перше, воля підданих полягає в свободі робити те, що не зазначено в угодах із владою: укладати договори одне з од­ним, обирати своє місцеперебування, спосіб життя, наставляти дітей за своїм розсудом і т.д. Громадяни «користаються тим більшою свободою, чим більше справ закони залишають на їх розсуд». Таким чином, тут свобода розуміється як право робити все те, що не зазначено в угодах із владою, що не заборонено законом. За Гоббсом, наділена абсолютною владою держава повинна виконувати не одні тільки поліцейсько-охоронні функції, але і гарантувати своїм підданим свободи, «заохочува­ти всякого роду промисли, як судноплавство, землеробство, рибальство, і всі галузі промисловості, що пред´являють попит на робочі руки», примушувати фізично здорових людей до праці, займатися виховно-просвітньою діяльністю і т.п. Така трактов­ка свободи мала безперечно не тільки пробуржуазний економіч­ний, але і прогресивний, гуманний соціальний зміст.

По-друге, право суверена, за Гоббсом, обмежено природними правами підданих. «Суверен, таким чином, має право на все з тим лише обмеженням, що, будучи сам підданим Бога, він зо­бов´язаний в силу цього дотримуватись природних законів».Автор трактату вважає, що піддані мають право захищати себе, своє життя навіть від тих, хто зазіхає на нього на законній підставі; вони не зобов´язані обвинувачувати себе і т.п.

По-третє, обов´язки підданих стосовно суверена зберігаються доти, поки суверен у стані захищати їх. Тому що дане природою право захищати себе, говориться в книзі, не може бути відчуже­но ніяким договором. Його не вправі переступати і суверен. Коли ж він, всупереч природним законам, зобов´язує підданого нано­сити шкоду собі чи убивати себе, або забороняє захищатися від нападу ворогів, тим самим залишає можливість підданим стати проти його волі. Народ тим самим одержує право на повстання. Суверен ризикує утратити владу. Отже, природні закони пред-писані і йому.

Інша справа — громадянські закони: «суверен держави, будь то одна людина чи зібрання, не підлеглі громадянським зако­нам». Останні, за Гоббсом, це ті правила для кожного піддано­го, які держава усно чи письмово предписала йому, щоб він користався ними для розрізнення між правильним і неправиль­ним, тобто між тим, що узгоджується і не узгоджується з прави­лами. Таким чином, мета законів у тім, щоб дати правильний напрямок діям людей, залишаючи на їх розсуд усе те, що не заборонено і не предписано законами.

За змістом і метою природні і громадянські закони, вважає Гоббс, співпадають, тому що останні також є частиною предписань при­роди, «адже справедливість є предписания природного закону». Однак природна свобода людини може бути урізана й обмежена, що «є природною метою видання законів, тому що інакше не може бути ніякого миру». Позитивними є ті закони, що ста­ли такими з волі верховної влади. Закон — установлення розуму і наказ держави. Тлумачення закону залежить від верховної вла­ди і його можуть тлумачити тільки ті, кого призначить для цього суверен.

Природа закону, пише Гоббс, не в його букві, а в його значенні чи сенсі, у його достовірному тлумаченні, що повинно виявити думку законодавця. Позитивні закони він ділить на розподільні (визначають права підданих) і каральні (визначають покарання за порушення законів), основні (визначають державний лад і обов´я­зки підданих стосовно влади) і неосновні (приватноправові). Гоббс робить висновок: право є свободою, що нам лишає громадянський закон. Останній же є зобов´язанням і віднімає в нас ту частину свободи, яку надає природний закон. У цьому така ж різниця між свободою і зобов´язанням, як і між правом і законом.

Обов´язки суверена, за Гоббсом, визначаються тією метою, заради якої він був наділений верховною владою: безпека і бла­го народу. Благо народу — вищий закон держави. Виконання його він пов´язує з турботою як про окремих індивідів (захистом їх від кривд), так і з виховно-просвітньою діяльністю — виданням і застосуванням хороших законів, вихованням рівної справед­ливості (у захисті гідності, честі, власності) і її дотриманням усіма станами і самим сувереном. «Необхідним засобом до миру», умовою гуртожитку в трактаті називається приватна власність. Безпека народу вимагає, пише його автор, щоб до рівної спра­ведливості відносилися і рівність обов´язків перед державою, рівномірне оподатковування. До обов´язків суверена він відно­сить також правильне застосування винагород і покарань.

Таким чином, Гоббс підкоряє праву і державну владу: суве­рен підлеглий природному закону так само, як останній з його підданих громадянському закону. Однак позитивні закони, вста­новлені для підданих, на нього не поширюються. У його конце­пції держави цілком узгоджено обсяг правових повноважень і юридичної відповідальності сторін (держави і підданих). Його концепція передбачає систему прав і свобод підданих і їх гаран­тій, надання широкої правової ініціативи не тільки (хоча і го­ловним чином) у приватноправових відносинах.

Подібно Ж.Бодену Гоббс визнає тільки три форми держави: монархію, демократію й аристократію. Незалежно від розходжень, законодавцем у всіх державах є лише суверен. У цьому сенсі, на його думку, «влада, якщо тільки вона досить досконала, щоб могти надавати захист підданим, однакова у всіх формах». Роз­ходження лише в придатності до здійснення тієї мети, для якої вони встановлені. Симпатії Гоббса очевидно еволюціонували: спочатку вони були на боці монархії, потім — сильної влади лорда-протектора О. Кромвеля. Тут краще інших форм виража­ється і реалізується абсолютний характер влади держави, а загаль­ні інтереси тісно зв´язані з приватними.

Отже, Гоббс істотно розвинув ідеї про природу людини, її пристрасті і розум як про рушійні сили політики. В основі його теорії природного права — ідея загальної природної рівності лю­дей, правової рівності в державі. Він обгрунтував і показав роль природних законів для публічного і приватного права. Політи-ко-правовий ідеал Гоббса — громадянське суспільство, охороню-ване авторитарною владою, з «необмеженою» владою суверена і правами підданих. Його звеличування держави — Левіафана, правопорядку — не гімн тоталітаризму, а правова альтернатива громадянській війні, війні «всіх проти всіх», безсиллю влади. Не випадково Гоббс повернувся в Англію в 1651 p., визнавши про­текторат Кромвеля, і був з повагою прийнятий останнім.