Історія вчень про право і державу: Навчальний посібник

§ 2. Проект реформ державних і правових установ С. Десницького

Семен Десницький (1740—1789) походив з україн­ських міщан. Ставши доктором права, професором Московського університету, в працях з юриспруденції виклав теоретичні по­ложення своєї доктрини.

Вчений вважав, що право передувало утворенню держави, а правові норми існували в людському суспільстві на всіх ступі-нях його розвитку. Спочатку закони були прості і нечисленні. Але, в міру зосередження в окремих членів суспільства значного майна, з´явилися закони, що охороняють власність, і їх система стала ускладнюватися. Він визнавав існування таких природних прав людини, як право на життя, здоров´я, гідність, власність, але стверджував, що історичні, географічні й інші обставини можуть обумовлювати такий розвиток влади, яка, як у римлян, була необхідною за політичними міркуваннями, «скільки б не здавалась в теорії противною натурі людській».

У роздумах про причини походження держави Десницький не дотримувався договірної теорії. Він висловлював припущен­ня про історично послідовну зміну «стану» людства: збирання і полювання змінилося у людей скотарством, потім — «хлібороб­ством», і, нарешті, — «комерційним станом». На перших двох етапах головувало колективне володіння. З початком обробки землі у людей з´являється право власності, як наслідок працьо­витості й уміння накопичувати. Із утворенням суспільства влада зосередилася в руках тих, хто мав багатство. Держава виникає тільки в комерційному стані. її мету учений вбачав у досягненні найбільшої кількості благ найбільшим числом людей. Кращою формою організації влади він вважав конституційну монархію.

Прагнучи «пристосувати» англійський досвід до російської самодержавної влади, Десницький у своєму проекті «Представ­ление о учреждении законодательной, судительной і наказа-тельной власти в Российской империи» пише про відокремлен­ня один від одного органів, що здійснюють законодавчі, судові й адміністративні функції («наказательная власть»).

Законодавчої влади, за Десницьким, «крім монархів, ніхто в повному значенні не може мати». Однак фактично вона за його проектом здійснюється монархом разом з однопалатним представницьким органом — Сенатом. Сенату дозволено «за наказом і по розсуду монархів російських» «робити, доповнювати, поправляти чи знищувати закони»; наглядати за витратами державної скарб­ниці, виконувати функції вищої судової влади. Сенат мав скла­датися з 600—800 депутатів від усіх станів — поміщиків, купців, ремісників, духівництва й інтелігенції, «щоб усяка губернія, про­вінція і корпуси мали свого в законодавчій владі представника, заступника і ходатая». Депутати, обрані за помірним майновим цензом («тому що сенатори не повинні ні полушки мати плат­ні»), на п´ять років рівноправні в Сенаті. Вони вибирають що­річно президента, який представляє монарху всі справи, що по­требують вирішення.

Щодо судової влади Десницький виклав ряд пропозицій кон­ституційного, демократичного характеру: повне відділення суду від адміністрації, введення рівного для всіх станів суду присяж­них, установлення гласності, безперервності і змагальності про­цесу, надання обвинувачуваному права на захист. «Судити по істині і справедливості» повинні були судді професійні, що ма­ють ґрунтовну підготовку «у повчальній філософії, натуральній юриспруденції, у римських законах ... докладно знати і вправно тлумачити закони своєї батьківщини».

«Наказательную власть», яка «повинна більше залежна бути від вищих», вчений пропонував вручити воєводам у губерніях і провінціях. Вони призначаються монархом, але у своїй діяль­ності підзвітні губернському суду, що приймає скарги на дії воє­вод і привселюдно їх розглядає. Воєводи відають збором подуш­них і податей, виконанням вироків і місцями ув´язнення.

У своєму проекті вчений має на увазі й існуючу виконавчу владу. За проектом її здійснюють монарх, що володіє правом відкладального вето, і вищі органи управління — колегії, підле­глі монарху і Сенату. На додаток проект пропонує установи і громадянської влади як органів місцевого самоврядування. її уста­нови Десницький пропонує для губернських і крупних провін­ційних міст з виборних купців і дворян.

Компетенція всіх п´яти гілок влади повинна бути строго ви­значена законом, з тим, «щоб одна влада не виходила із своїх меж в інші». Основною метою проекту було створення умов для упорядкування законодавчої діяльності, а головне — організаційно-правових гарантій проти деспотизму, законності діяльно­сті бюрократичного і судового апарату самодержавної Росії.

У дусі політики й ідеології «освіченого абсолютизму» Дес-ницький схвалював державне заступництво промисловості і тор­гівлі, підтримку мануфактур, банківських установ тощо. Не про­понуючи скасування кріпосного права, він проте вважав за необхідне «означити деякий рід власності для селян», якою по­міщик для власної вигоди нагороджував би працьовитих; забо­ронити продаж кріпаків поодинці й окремо від землі; замінити подушну подать поземельним податком. Виступав за рівне ста­влення до всіх народів, що населяють Росію, дотримувався мир­ної орієнтації в зовнішній політиці.

Проект реформ державних і правових установ в Росії Десницького намітив конституційний шлях еволюції «освіченого абсолютиз­му», фактично започаткувавши розробку ліберальної ідеї в імперії.