Історія вчень про право і державу: Навчальний посібник

§ 2. Марксистське вчення про державу і право

Із зростанням чисельності й організованості класу найманих робітників зростало й число публіцистів і теоретиків, які претендували на вираження і захист інтересів цього класу. Найбільш впливовим і теоретично оформленим комуністичним вченням, що справило найбільший і фатальний вплив на кла­сову боротьбу і пролетарську ідеологію у другій половині XIX і особливо в XX столітті, було марксистське вчення. Його осно­воположниками були використані ідеї французьких істориків про історію як боротьбу класів, ідеї французьких соціалістів і кому­ністів про соціалізм і комунізм, їх критика сучасного суспільс­тва і держави, німецька філософія права, вчення про державу і право Нового часу тощо.

Марксизм як самостійна доктрина склався наприкінці 40-х — початку 50-х pp. XIX ст. Його основоположниками виступили Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1895). Вони виступили з різкою критикою існуючих суспільних порядків, вважаючи їх нерозумними і не відповідними часу.

В основі життя суспільства, стверджували основоположники марксизму, лежить виробництво матеріальних благ, необхідних для існування людей. Люди насамперед вимушені їсти, мати жи­тло, вдягатись, тільки потім вони вже можуть займатися політи­кою, мистецтвом, науками і т.п. Тому виробництво матеріаль­них засобів до життя й економічний лад суспільства складають основу, базис, на яких розвиваються державні, правові та інші установи й ідеї — надбудова. Держава і право як частини надбу­дови завжди виражають волю й інтереси класу, що економічно панує при даній системі виробництва.

Економічна основа визначає історичний тип, характер і осо­бливості суспільства, тієї чи іншої суспільної формації. Абстрак­тного суспільства не буває. Історія суспільства є природно-істо­ричний процес розвитку і зміни суспільно-економічної формації. Первісне суспільство, античне, феодальне, буржуазне, соціалісти­чне суспільство — кожна формація являє собою певну ланку в єдиному всесвітньо-історичному процесі розвитку суспільства по висхідній лінії. Загальним законом суспільного розвитку є закон боротьби антагоністичних класів як рушійної сили такого розвитку.

Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворенням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс у книзі «Походження сім´ї, приватної власності і держави» (1864 p.), виникла в результаті появи приватної власності і зв´язаного з цим розколом суспільства на класи з непримиренними інтере­сами. Вона — сила, що стоїть над суспільством і примирює зітк­нення класових інтересів. Панівний клас складається з представ­ників нової «аристократії багатства», відтісняючих на задній план стару родову знать.

Ознаки держави: «у порівнянні зі старою родовою організа­цією, — писав Енгельс, — держава відрізняється, по-перше, по­ділом підданих держави за територіальним діленням,... друга від­мінна риса — встановлення публічної влади...» її відмінність від суспільної влади, по-перше, полягає у класовому характері; по-друге, вона відособлена, відділена від народу; по-третє, вона «скла­дається не тільки з озброєних людей, але і з матеріальних при­датків, в´язниць і примусових установ усякого роду, що були невідомі родовому устрою»; по-четверте, «для утримання цієї публічної влади необхідні внески громадян — податки»; по-п´яте, володіючи владою і правом стягнення податків, особлива група осіб, особливий апарат управління і примусу стає, як орган су­спільства, над суспільством. Безпосереднім втіленням, особливою організацією цієї влади і є держава.

Сутність держави, пояснювали основоположники марксизму, це — суспільний інститут, за допомогою якого економічно пані­вний клас стає також політично пануючим, набуваючи тим самим нові засоби для реалізації своїх класово-історичних задач. На їх думку, будь-яка експлуататорська держава «в усі типові періоди є державою виключно пануючого класу і у всіх випадках залиша­ється, власне кажучи, машиною для придушення пригноблено­го, експлуатованого класу». Вона виступає як політична органі­зація панівних класів, що служить для утримання в покорі експлуатованої більшості. Така сутність держави зберігається у всіх історичних типів державності — рабовласницької, феодаль­ної, капіталістичної. Сучасна держава, писав Маркс у «Капіта­лі», — «сукупний капіталіст загальних справ». Або: «Сучасна дер­жавна влада — це тільки комітет, керуючий загальними справами всього класу буржуазії».

К. Маркс і Ф. Енгельс стверджували, що капіталізм вже в сере­дині XIX ст. став гальмом суспільного розвитку, громадянського суспільства. Силою, здатною вирішити протиріччя між зростаю­чими продуктивними силами і гальмуючими їх зріст капіталісти­чними відносинами, вони вважали пролетаріат. Він «за допомо­гою насильницького повалення буржуазії» здійснить всесвітню комуністичну революцію, побудує нове, прогресивне суспільст­во без класів і політичної влади. «Першим кроком у робітничій революції є перетворення пролетаріату в панівний клас, завою­вання демократії». Пролетаріат, вказували основоположники ма­рксизму, використає своє політичне панування для того, щоб вирвати в буржуазії крок за кроком весь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках пролетарської держави, як мо­жна швидше збільшити суму продуктивних сил, що уможливить перехід до безкласового, комуністичного суспільства.

Політична влада робітничого класу — диктатура пролетаріа­ту, були переконані Маркс і Енгельс, — вищий тип демократії, яка виражає інтереси і спирається на підтримку величезної більшості народу. Пролетарська демократія буде відповідати історич­ному періоду соціалізму — першій фазі комуністичного суспіль­ства. Прикладом і формою такої демократії вони називали Па­ризьку комуну 1871 р. Відзначаючи ряд особливостей Комуни, властивих їй як традиційному органу міського самоврядування (право відкликання депутатів, їх обов´язок звітувати перед ви­борцями, виборність і змінюваність посадових осіб, поєднання в ній законодавчої і виконавчої функцій та ін.), Маркс писав, що «Комуна повинна була бути не парламентарною, а працюю­чою корпорацією... вона була, по суті справи, урядом робітни­чого класу...вона була відкритою, нарешті, політичною формою, при якій могло здійснитись економічне звільнення праці». Маркс і Енгельс допускали можливість мирного, ненасильницького розвитку пролетарської революції в Англії, Франції і США. Ен­гельс в останні роки життя писав про можливість використання робітничим класом представницьких установ і загального вибор­чого права для боротьби проти буржуазії.

Комунізм, підготовлений соціалістичними перетвореннями, були впевнені основоположники марксизму, назавжди покін­чить з експлуатацією, соціальним, національним і колоніаль­ним гнітом, кривавими війнами. Соціалістичний принцип «ко­жному за працею» він замінить принципом розподілу «за потребами». При комунізмі відпадає потреба в праві і державі.

«Маніфест Комуністичної партії» закінчується словами: «Не­хай панівні класи здригаються перед Комуністичною Револю­цією. Пролетарям нічого в ній втрачати, крім своїх кайданів. Придбають же вони увесь світ.

Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

Свої надії на майбутню комуністичну революцію Маркс і Енгельс пов´язували, головним чином, із заснованим ними Ін­тернаціоналом, новими соціалістичними партіями і зростаючим робочим і національно-визвольним рухом.

За марксистським вченням, право теж має класовий харак­тер. Звертаючись до буржуазії, автори «Маніфесту» писали: «Ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу». Вони стверджували: право було, є і залишиться насамперед зброєю в руках економічно і політично пануючого класу.

Держава і право в марксистському вченні — надбудовні яви­ща, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади. У «Німецькій ідеології» підкреслюється: «Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленій цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді дер­жавної волі, у вигляді закону...». Політичне панування, консти­туйоване в державі, повинне одержати і своє правове закріплен­ня, прийняти тим самим «форму пануючої волі».

Тезу про єдність держави і права, права і закону, про особли­вий взаємозв´язок політичної і юридичної надбудов конкретизо­вано у Маркса і Енгельса рядом важливих теоретичних положень: 1) держава і право разом з´являються на історичній арені і разом зійдуть з неї. 2) Кожному історичному типу держави відповідає свій, адекватний йому тип права. 3) Право не може розвиватися і функціонувати без держави, тому що держава є той політичний організм, що переводить соціальне в правове і стежить за тим, щоб розвиток суспільних відносин відповідав праву. 4) Держава, в свою чергу, немислима без права. По-перше, тому що «сама ор­ганізація державного механізму повинна одержати своє оформ­лення в праві». По-друге, веління державної влади повинні бути обов´язковими для населення всієї країни, а це неможливо, го­вориться в «Німецькій ідеології», якщо не виражати державні веління у вигляді загальнообов´язкових правил поведінки, в нор­мах права. Саме державна охорона, можливість державного при­мусу, які стоять за правовою нормою, і є основна специфічна риса, що відрізняє правові норми від інших соціальних норм.

Основоположники марксизму робили висновок про все зрос­таючу роль правотворчості держави, особливо як законодавст­ва, судової правотворчості.

Право захищає інтереси пануючого класу від злочинів. Зло­чини, пояснюється в марксизмі, коріняться в матеріальних умо­вах життя індивідів. Злочини в капіталістичному суспільстві — це боротьба індивіда проти існуючих капіталістичних відносин, відносин приватної власності і гніту. Існуюча система законів і покарань не враховує цих обставин.

Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марксом і Енгельсом, — перехід від одного класового типу права до іншого, більш високого типу і відмирання права, тому що відпадає потреба в примусовій системі соціальних норм. Відми­рання права в майбутньому комуністичному суспільстві не озна­чає відмови цього суспільства від соціального нормування. Але воно стане загальним, гуманним, добровільним (із загальної зго­ди), заснованим на принципах моралі. Таким чином, відмиран­ня права похідне від відмирання держави, політичної влади.

Марксизм уник долі інших соціалістичних і комуністичних док­трин, що стали надбанням вузького кола однодумців. У XX ст. він стане могутньою ідейною зброєю комуністів за «перебудову світу».