Історія вчень про право і державу: Навчальний посібник

§ 1. Теорія солідаризму Л. Дюгі

Ідеї солідаризму, оформлені в соціологічній доктри­ні О.Конта про суспільство як єдність цілого, набули значного поширення наприкінці XIX — на початку XX ст. На противагу індивідуалізму і лібералізму прихильники солідаризму скептично ставилися до суб´єктивних прав як роз´єднуючих членів суспіль­ства, що додають йому атомарного характеру. На відміну від со­ціалістів, які закликали до знищення буржуазії і революційного звільнення пролетаріату, вони вважали ці класи взаємозалежни­ми і рівно необхідними для суспільного виробництва. Набуває розвитку соціально-позитивістське правознавство.

Висунуте засновником соціології Контом поняття «солідар­ність» одержало розвиток у книзі французького соціолога-пози-тивіста Еміля Дюркгейма (1858—1917) «Про поділ суспільної праці» (1893 p.). її автор доводив, що класова структура суспільства обумовлена поділом праці і тотожна йому, а отже класи, у т.ч. буржуазія і пролетаріат, повинні спільно і солідарно трудитися в системі суспільного виробництва. Право є не що інше, як «без­посередній результат соціальних чинників».

З обґрунтуванням класової солідарності виступив на початку XX ст. теоретик конституціоналізму, професор з Бордо Леон Дюгі (1859—1928). У книгах «Держава, об´єктивне право і позитивний закон» (1901 p.), «Суспільство, особистість і держава» (1908 р.) та інших він обґрунтовував закономірність нерівності людей, поділу суспільства на класи, кожний з який виконує соціально необхідну функцію, чим і обумовлена соціальна солідарність. «Злочином є проповідувати боротьбу класів, — писав Дюгі, — і я думаю, що ніяким чином ми не йдемо до знищення одного класу іншим, а, навпаки, до режиму координації та ієрархії класів».

Відкидаючи революційний синдикалізм, який закликав ро­бітників до насильств і страйків на захист своїх професійних інтересів, Дюгі визнавав корисність мирного синдикалізму, орга­нізацій «з визначеною юридичною структурою, складених з лю­дей, вже об´єднаних спільністю соціальної роботи і професій­них інтересів». Синдикати, на його думку, дають надійну гарантію від сваволі правлячих. Органічною формою цієї сили спротиву може бути професійне представництво в парламенті й інших представницьких установах. Майбутнє суспільство, висловлю­вав впевненість Дюгі, складається із синдикалістських груп, силь­но інтегрованих, які ввійдуть у федерації за професіями, наділе­них політичним представництвом, що забезпечить обмеження влади уряду. Завдяки прийнятому за взаємною згодою регламенту, який визначить відносини між класами і їх взаємозв´язок, послабиться або й припиниться класова боротьба.

Іншим перетворенням стане, писав Дюгі, знищення права власності. Воно «поступиться місцем поняттю власності, як со­ціальної функції». Власність, залишаючись приватною, розгля­дається ним слідом за Контом не як суб´єктивне право індивіда, а як його обов´язок вільно, повно і досконало виконувати со­ціальну функцію власника. Таким чином, французький юрист пропонував замінити поняття суб´єктивного права поняттям соціальної функції й обов´язком.

На відміну від Конта, який вважав право пережитком, Дюгі визнає необхідність права в промисловому суспільстві, прав і договорів синдикатів. Усвідомлений факт солідарності породжує соціальну норму, дисциплінуючу суспільство. Вона стоїть вище держави і позитивних законів, що лише служать її здійсненню. «Норма права покладає на всіх обов´язки не робити нічого, що суперечить суспільній солідарності, і робити все для розвитку цієї солідарності». Соціальна норма стане «органічним законом громадянського життя».

Отже, держава в її колишній формі, за Дюгі, зникне. її місце починає займати новий лад, «більш гнучкий, більш гуманний, більш захищаючий індивіда», з новою системою прав колективів і прав індивідів. В його основі два моменти: децентралізація, фе­дералізм класів, організованих у синдикати; соціальна норма, за­снована на факті взаємної залежності і солідарності. Те й інше буде обмежувати діяльність правлячих і зобов´язувати державу до позитивних дій. Сама держава стане системою публічних служб, що існують у суспільстві й обслуговують її.

Концепція «Корпоративної» держави Дюгі включала вимогу ліквідації парламентаризму, загального виборчого права і замі­ни його прямим професійно-корпоративним представництвом в органах державної влади всіх професійних груп населення. Його ідеями скористалися італійські та німецькі фашисти, що значною мірою зумовило падіння авторитету дюгізма після другої світової війни.