Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика : Монографія
Автор: Жаліло Я.А. | Рік видання: 2003 | Видавець: Київ: НІСД | Кількість сторінок: 368
Автор: Жаліло Я.А. | Рік видання: 2003 | Видавець: Київ: НІСД | Кількість сторінок: 368
У 2001 р. позитивні тенденції попереднього року тривали. Приріст реального ВВП прискорився і склав 9,2 %. Проте темпи економічного зростання у другій половині року поступово сповільнювалася (за розрахунками Мінекономіки, темпи зростання ВВП становили: у І кварталі – 17,4 %, ІІ кварталі – 19,5 %, ІІІ кварталі – 13,2 %). Основними чинниками економічного зростання у 2001 році слід, на нашу думку, вважати:
За підсумками 2001 року, темпи зростання промислового виробництва в Україні прискорились порівняно з минулорічними і склали до 14,2 %. Водночас галузева структура промислового зростання демонструвала суттєву нерівномірність. Випереджаючі темпи зростання машинобудування, харчової та легкої промисловості засвідчили позитивну тенденцію до збільшення їхньої частки у промисловому виробництві. Проте темпи зростання виробництва товарів народного споживання зменшилися з 24,5 % до 17,7 %. Цікаво, що товарооборот непродовольчих товарів на споживчому ринку зростав значно швидшими темпами, ніж продовольчих, хоча їхній випуск зріс на 18,3 % проти 32,7 % у 2000 р. Це свідчить про переорієнтацію збуту продукції на внутрішній ринок. До такого висновку спонукає й те, що, попри зменшення темпів зростання випуску споживчих товарів, темпи зростання обороту роздрібної торгівлі проти 2000 року не зменшилися, хоча, як і раніше, відставали від темпів приросту випуску товарів народного споживання (12,6 % проти 17,7 %).
При цьому перевищення показників промислового зростання у натуральному вимірі досягнуто тільки за окремими видами продукції (більшість – в нафтопереробній та харчовій промисловості). Відбулося скорочення виробництва низки важливих товарів (вугілля, автомобілів, мінеральних добрив, м’яса тощо), а виробництво деяких видів продукції машинобудування та складної побутової техніки у 2000-2001 рр. було практично зупинено (зокрема виробництво металорізальних верстатів, екскаваторів, м’яких покрівельних матеріалів, мотоциклів, магнітофонів тощо).
Співставлення обсягів випуску товарів у натуральному обчисленні з попередніми роками засвідчує, що за підсумками року, незважаючи на збільшення обсягу продукції промисловості, значним (а за деякими видами продукції – критичним) є відставання не лише від рівня 1990, а й від рівня 1995 року. Фактично динамічні темпи зростання промислової продукції у 2001 році порівняно з базою (якщо за неї взяти 1995, а тим більше 1990 роки) виглядали наслідком пожвавлення окремих виробництв на тлі триваючої дезіндустріалізації економіки країни.
Попри очевидне зменшення розриву між зростанням внутрішнього споживання та експорту, у 2001 році зберігалась вагомість експорту як чинника економічного зростання в Україні. Частка зовнішньоторговельного обороту склала 96 % ВВП, а експорту товарів і послуг - понад 50 % ВВП. Якщо темпи зростання в хімічній промисловості, на відміну від 2000 р., були вищими від експорту продукції цих галузей, частка продукції легкої, харчової промисловості, машинобудування та металургії, яка спрямовувалася на експорт, збільшувалася (табл. 5).
Таблиця 5
Темпи зростання виробництва та обсягів експорту у галузях промисловості України у 2001 р., (%)
Галузі промисловості | Виробництво | Експорт |
Харчова промисловість | 18,2 | 55,3 |
Легка промисловість | 13,8 | 27,7 |
Хімічна і нафтохімічна промисловість | 10,6 | 6,2 |
Металургія | 4,9 | 13,9 |
Машинобудування | 18,8 | 37,9 |
Джерело: Держкомстат, розрахунок автора на базі даних митної статистики
Зовнішня торгівля України товарами у 2001 році загалом зберігала тенденції, що заклалися у 1999 році та закріпилися у 2000 році. Обсяг експорту товарів і послуг збільшився проти аналогічного періоду попереднього року на 9,7 %. Проте на кінець року спостерігалося зниження темпів зростання експорту нижче за темпи зростання промисловості, що свідчить про зменшення протягом року питомої ваги експорту як чинника економічного зростання.
За даними, які наводилися тодішнім главою Донецької облдержадміністрації В. Януковичем, на кінець 2001 року в Україні рентабельно працювали лише два металургійних комбінати - Маріупольський комбінат ім. Ілліча та “Криворіжсталь”. Причина зниження рентабельності галузі полягала як у спаді ділової активності на світовому ринку чорних металів, де спостерігається надлишок пропозиції, так і в неадекватній політиці Національного банку, який, допускаючи зростання валютного курсу гривні, “знищував”, за визначенням В. Януковича, національного експортера. Непоодинокими були випадки, коли металургійні підприємства з метою збереження своїх позицій на ринках інших країн продавали продукцію за ціною, нижчою від собівартості.
За 2000-2001 рр. курс гривні у реальному обчисленні зріс на 30 %. Раніше політика “дорогої гривні” здійснювалася під гаслом необхідності боротьби з інфляцією. Нині у зв’язку з тривалим утриманням її низьких темпів використовувалися інші міркування.. Зокрема що така політика вигідна для стимулювання внутрішнього ринку, оскільки сприяє здешевленню критичного та технологічного імпорту та обслуговування зовнішнього боргу. Водночас ревальвація обернулася збитками експортерів, які втрачають на курсовій різниці за обміну валюти, отриманої за продану за кордон продукцію, на гривні. На тлі зниження світових темпів економічного зростання, численних антидемпінгових процесів проти українських виробників такий тиск виявився досить відчутним, тому великі експортери-промисловці в середині року звернулися до уряду та Президента з вимогою зупинити зміцнення гривні.
Український експорт в багатьох країнах наштовхувався на політичні бар’єри у вигляді антидемпінгових розслідувань та нетарифних заходів через лобіювання власних інтересів виробниками країн - імпортерів української продукції. Зокрема було широко розгорнуто антидемпінгові заходи проти металургійної промисловості України. Причому підставою для звинувачень у демпінгу стали стимулюючі заходи щодо надання пільг в оподаткуванні та кредитуванні згідно умов галузевого експерименту в ГМК, які, власне, й забезпечили зростання експортного виробництва. Внаслідок антидемпінгових заходів експорт української металопродукції до США (який у 2000 році становив понад 10 % галузевого експорту) за підсумками 8 місяців 2001 року скоротився на 85 % проти аналогічного періоду торік.
Темпи приросту експорту металургійної продукції зменшилися до 3,9 %, а частка склала 41,3 %. Помітним було зростання частки продукції машинобудування: вона збільшилася від 12,3 до 13,9 %, що підтверджує переважно експортну природу економічного зростання в галузі. Сталою залишилась частка харчової промисловості – 2,8 %. Загалом з 1692 млн доларів збільшення експорту порівняно з 2000 роком 477 млн доларів (28 %) було отримано внаслідок зростання експорту продукції машинобудування, 399 млн дол. (24 %) – продукції сільського господарства, 252 млн доларів (15 %) - продукції металургії. Слід зазначити, що 377 млн доларів із загального приросту експорту продукції машинобудування (79 %) отримано, як і торік, по одній товарній підгрупі – “реактори ядерні, котли, устаткування та механічні пристосування та їхні частини”. Таким чином, структурні зміни експорту слід, скоріше, віднести на рахунок сповільнення темпів приросту експорту металургійної продукції, аніж поліпшення становища з експортом складної продукції машинобудування. Показовою є й тенденція зростання експорту сільгосппродукції – її питома вага зросла з 6,7 до 8,5 %.
Негативний вплив зовнішньоекономічної кон’юнктури щодо українського металургійного експорту був доповнений зміною умов економічного експерименту в гірничо-металургійному комплексі. Зокрема - запровадження у 2001 році 15 % ставки оподаткування прибутку замість 9 %, які застосовувалися у 2000 р. Вагомим негативним чинником стало масове неповернення ПДВ підприємствам-експортерам: заборгованість Державного бюджету за цим показником склала у 2001 р. понад 4 млрд гривень. Таке неповернення стало фактично безакцептним списанням оборотних коштів підприємств-експортерів або принаймні спонуканням підприємств, які потерпали від значного дефіциту оборотних коштів, до кредитування Державного бюджету.
У першому півріччі 2001 року найвищими були темпи зростання експорту до Російської Федерації – вони склали понад 41 %. Внаслідок зміни порядку нарахування ПДВ у взаємній торгівлі в липні 2001 року товарооборот між Росією та Україною зменшився на 46 %. Незважаючи на те, що відбулося, фактично, лише вирівнювання взаємних торговельних умов за більшістю товарних груп, об’єктивно зміна становища сильніше вдарила саме по українських експортерах. Адже, по-перше, відбулось фактичне підвищення ціни українських товарів на російському ринку. По-друге, необхідність сплати ПДВ за перетин митного кордону вимагала від українських підприємств залучення додаткових оборотних коштів. По-третє, якщо раніше ПДВ, який відшкодовувався українським експортерам, міг залишатися у їхньому розпорядженні, тепер де-факто він перерозподілявся до російського бюджету. Особливо важливо це на тлі зростаючої заборгованості держави з відшкодування ПДВ експортерам, які потрапляли під своєрідне “подвійне оподаткування”.
Реальні грошові доходи населення у 2001 році зросли порівняно з минулим роком на 9,6 %. Реальна заробітна плата збільшилася на 19,3 %. Збільшення як доходів населення, так і частки в них заробітної плати, яка насамперед використовується для придбання товарів на споживчому ринку (оскільки середньомісячна заробітна плата одного працівника все ще залишалася нижчою за межу бідності, схильність до заощадження для цієї категорії є вкрай низькою), стали позитивними чинниками активізації внутрішнього попиту та пожвавлення як виробництва в орієнтованих на нього галузях, так і імпорту продукції легкої та харчової промисловості. Імпорт продукції харчової промисловості зріс на 34,3 %, транспортних засобів – на 48,1 %. Оборот роздрібної торгівлі, включаючи продаж товарів на ринках та підприємцями-фізичними особами, в співставних цінах був на 13,7 % більше рівня 2000 року. Майже три чверті загального обсягу продажу товарів народного споживання, що реалізуються через офіційно зареєстровані торговельні підприємства, становила продукція вітчизняних товаровиробників.
Слід зауважити, що паралельно із зростанням реальних доходів населення тривало збільшення обсягів відволікання коштів зі споживчого ринку. Зокрема обсяг коштів, сплачених громадянами за житлово-комунальні послуги, був на 18,2 % більшим за аналогічний період 2000 року. При цьому нарахування на одного власника комунального рахунку склали 87,26 грн, що становило 26 % середньомісячної заробітної плати в Україні. Якщо ж співставити цю суму з величиною середньодушового доходу, вона складатиме понад 50 %. Принагідно зауважимо, що за даними 2001 року обсяг роздрібного товарообороту склав у середньому 58 грн на душу населення на місяць.
Відволіканню коштів населення із споживчого ринку (а отже, “розмиванню” ефекту від збільшення рівня доходів) сприяло також розширення сфери платних послуг в освіті, охороні здоров’я тощо.
Важливою складовою зростання внутрішнього попиту стало продовження тенденції збільшення обсягу інвестицій в основний капітал. Вони зросли порівняно з 2000 роком на 20,8 %, склавши 32,6 млрд грн (16 % ВВП). Зокрема, за даними, наведеними тодішнім міністром промислової політики В. Гуреєвим, за 10 місяців 2001 року поставки металопродукції на внутрішній ринок зросли на 10-15 %, а частка металопродукції, яка постачається на внутрішній ринок, збільшилася до 30-35 %.
Зростання обсягів інвестицій сприяло збільшенню попиту на інвестиційні товари на внутрішньому ринку та збільшенню обсягів імпорту машин, обладнання та сировини і напівфабрикатів. За підсумком року, зростання імпорту товарів і послуг випередило експорт (12,0 % та 9,7 % відповідно), причому в загальному обсязі імпорту спостерігалося деяке збільшення частки механічних машин та устаткування, фармацевтичної продукції, засобів наземного транспорту. Імпорт машин та устаткування зріс на 22,5 %, при цьому його частка у загальному імпорті становила за підсумком року 15,1%. Частка мінеральних продуктів (палива, нафти та продуктів її переробки) зменшилася з 46,9 % до 42,6 %.
Аналізуючи природу інвестиційного зростання 2001 року, слід зауважити, що 36,4 % усіх капіталовкладень було здійснено підприємствами державної власності. Між тим вони становили лише 16,4 % від загальної кількості промислових підприємств та випускали 21,7 % промислової продукції. Водночас підприємства недержавної форми власності (насамперед колективні), які становили 83,7 % загальної кількості та випускали 78,3 % промислової продукції, вклали лише 63,6 % інвестицій. Отже, зростання обсягів інвестування виявилося досить фрагментарним, а його розподіл - нерівномірним.
Така динаміка пояснюється розподілом прибутку між підприємствами різних форм власності. Загалом за рік українськими підприємствами було отримано 39804 млн грн прибутку. Чистий прибуток склав 18741 млн грн. Держпідприємствами було одержано 53,4 % чистого прибутку по економіці. Цілком очевидно, що величина прибутків, отриманих підприємствами інших форм власності, не дозволяє їм здійснювати значні капіталовкладення. Загалом даний факт свідчить, на нашу думку, про збереження у 2001 р. в українській економіці негативного підприємницького та інвестиційного клімату та відсутність дієвих механізмів забезпечення ефективної підприємницької діяльності.
За всіма видами економічної діяльності (за винятком роздрібної торгівлі побутовими товарами та їх ремонту), за підсумками 2001 року спостерігалося зростання обсягів вкладеного іноземного капіталу. Значний внесок у загальну масу інвестицій зробили вкладення в галузі транспорту (11 %), фінансової діяльності - (20,1 %). Приріст іноземного капіталу склав 42,9 % порівняно з початком року. Варто зазначити, що порівняно із загальною структурою нагромаджених іноземних інвестицій у 2001 році пріоритети інвесторів дещо змінилися. Так, суттєво зменшилися вкладення в харчову промисловість (їхня частка зменшилася до 3 % проти 20 % припливу капіталу у 2000 році). Це свідчить насамперед про зниження порівняльної інвестиційної привабливості галузі. Зменшився й обсяг інвестицій, спрямованих в машинобудування. Уповільнилися інвестиції в оптову та роздрібну торгівлю. Помітною тенденцією став досить високий рівень відпливу капіталу. Так, якщо загалом в Україну надійшло 813,6 млн доларів інвестицій, вивезено було – 267,4 млн доларів, або 32,9 % до ввезених.
Продовжилася ремонетизація економіки. За рік грошова маса (агрегат М3) збільшилася на 42,0 %, гроші поза банками (агрегат М0) – на 52,0 %, грошова база (готівка і резерви банків) – на 37,4 %. При цьому знову почала зростати питома вага готівки у грошовій масі – з 40 до 43 % (у 2000 р. вона знизилася з 43 до 40 %). Коефіцієнт монетизації склав близько 22 % (у 2000 р. – 18,6 %).
Становище, що склалося на валютному ринку у 2001 році, створило сприятливі умови для ремонетизації економіки відповідно до поставлених бюджетом на 2001 рік орієнтирів середньорічного курсу (6 гривень за долар) та темпів інфляції (13,6 %). Між тим зазначені нормативи було проігноровано Національним банком, і він не скористався такою можливістю. За визнанням В. Стельмаха, який на той час був Головою Правління НБУ, Нацбанк не в змозі змінити динаміку курсу гривні на міжбанківському ринку. Адже запобігання ревальвації гривні потребує значно більш масштабних гривневих інтервенцій, аніж це може собі дозволити зв’язаний інфляційними орієнтирами Нацбанк.
У 2000-2001 рр. внаслідок зменшення можливостей отримання курсового прибутку у зв’язку зі стабілізацією курсу долара США відбувся відплив фінансів з валютного ринку на кредитний. Активна грошова політика дозволила продовжити збільшення обсягів банківського кредитування. Спостерігалося зростання обсягів короткострокових і довгострокових кредитів, наданих комерційними банками як в національній, так і в іноземній валютах. Обсяг кредитів, наданих комерційними банками в економіку, зріс на 45,3 %, у тому числі в національній валюті – на 51,0 %.
Зростання попиту на короткострокові фінанси стало відображенням підвищення попиту на гроші в національній економіці. Цьому сприяли декілька чинників. По-перше, зросла потреба підприємств в оборотних коштах у зв’язку з необхідністю забезпечувати обсяги виробництва, що збільшилися. По-друге, зросли обсяги грошових виплат внаслідок посилення податкової дисципліни, переведення більшої частини розрахунків між підприємствами та 100 % податкових платежів у грошову форму, скасування картотеки № 2. По-третє, підвищилася платоспроможність підприємств та галузей, що забезпечили економічне зростання, у зв’язку з прискоренням обороту капіталу та збільшенням питомої ваги розрахунків у грошовій формі. Вчетверте, певну роль відіграли заходи щодо часткового погашення різниці між кредитною та обліковою ставками за кредитами, наданими аграрному сектору економіки.
У той же час, хоча відношення залишку наданих кредитів до ВВП поступово зростало (від 11,1 % у 2000 р. до 13,9 % у 2001 р.), темп приросту кредитів порівняно з 2000 р. знизився (45,4 % проти 61,6 %). Це свідчить про недостатньо активну політику НБУ щодо стимулювання кредитної активності комерційних банків та слабке зростання платоспроможності потенційних отримувачів кредитів.
Механізм впливу Національного банку на цінову політику комерційних банків регулюванням облікової ставки виявив свою недієвість. Починаючи з 1998 року, облікова ставка постійно зменшувалася, проте це майже не впливало на зниження як номінальних, так і реальних ставок за кредитами комерційних банків. Зокрема протягом 2001 року (на тлі грошової та валютної стабільності) облікову ставку НБУ було знижено з 27 до 12,5 %, тоді як середня процентна ставка за кредитами комерційних банків у національній валюті знизилася з 37,2 % у січні 2001 року до 29,6 % у грудні. Якщо відношення середньої процентної ставки за кредитами комерційних банків до фактичної ставки рефінансування на початок 2001 р. складало 1,37, то у грудні 2001 році – вже 2,36. Таке становище засвідчило втрату Національним банком реальних важелів регулювання банківської системи України. Це відбувалося внаслідок незначних обсягів рефінансування комбанків кредитними ресурсами НБУ, що не дозволяло обліковій ставці виконувати роль ефективного макроекономічного регулятора. Частка централізованих кредитних ресурсів НБУ в кредитах комерційних банків скоротилася з 2,3 до 2 % (у 1997 році – 11,3 %, 1998 – 5,7 %, 1999 – 4,2 %). Через недостатній платоспроможний попит на кредитні ресурси банки забезпечили зростання обсягів кредитування за рахунок децентралізованих джерел, і рефінансування комбанків не виступило (як це планувалося наприкінці 2000 року) засобом збільшення грошової пропозиції. Зокрема за 2001 рік обсяги рефінансування комерційних банків склали 2,5 млрд грн. Водночас мобілізація їхніх коштів через інструменти НБУ становила за цей же період 7,9 млрд грн.
У загальному обсязі заборгованості за кредитами, наданими у реальний сектор економіки, більшу частку, 78,9 %, становили залишки заборгованості за короткостроковими кредитами. Їхній обсяг на 1 січня 2002 р. склав 20,9 млрд грн. Залишки заборгованості за довгостроковими кредитами зросли на 85,3 % порівняно з початком року, склавши 5,6 млрд грн, проте їхня частка у загальному обсязі заборгованості за кредитами склала всього 21,1 %. При цьому з цієї суми лише 39,2 % (2,2 млрд грн) було надано промисловим підприємствам і 4,8 % (266 млн грн) - підприємствам сільського господарства. За даними Ради НБУ, частка кредитів в інвестиційну діяльність підприємств у загальній сумі кредитів, наданих суб’єктам господарювання, станом на 1 вересня 2001 року складала 4,3 % (1012,4 млн грн), що на 1,7 процентного пункту менше, ніж на початку року. Таким чином, кредитна система не відігравала належної стимулюючої ролі щодо інвестиційних процесів в Україні.
Чинниками збільшення обсягів довгострокового кредитування в Україні стали: підвищення платоспроможності багатьох суб’єктів господарювання, насамперед - зайнятих у виробництві експортної продукції; збільшення господарських оборотів завдяки зростанню внутрішнього попиту; стабілізація курсу гривні та передбачуваність темпів інфляції на середньостроковий період, що зменшило ризиковість кредитних проектів тощо. Проте через неадекватність реакції комерційних банків на зменшення ставки рефінансування величина реальної процентної ставки за кредитами виявилася утричі вищою за рівень 2000 року, а протягом 2001 року спостерігалися її суттєві коливання. Відношення обсягу наданих кредитів до ВВП (13,9 %) свідчить про збереження гострого дефіциту кредитних ресурсів в економіці.
Ситуація, яка склалася в грошово-кредитній сфері України у 2001 році, дала підстави Президенту України стверджувати, що в Україні – “найслабша банківська система на всьому постсоціалістичному просторі”. Виступаючи у листопаді на зустрічі з керівниками підприємств Вінницької області, Президент також піддав критиці надто великі процентні ставки комерційних банків. “Внаслідок цього підприємства заганяють у “глухий кут”, щоби потім продати подешевше, після чого купити”, - сказав він.
У 2001 році відбулося незначне зменшення частки ВВП, яка перерозподіляється через бюджет. Так, якщо у 2000 році доходи Зведеного бюджету складали 28,4 % ВВП, у 2001 році – 27,2 %; видатки – відповідно 27,8 і 27,5 %. Поступове зниження частки доходів Державного бюджету у ВВП спостерігалося й протягом року. Зокрема, якщо за підсумками першого кварталу 2001 року вони становили 20,7 %, а першого півріччя - вже 20,0 %, то сумарно за три квартали і за рік – 18,2 %. Частка видатків держбюджету у ВВП коливалась незначним чином і склала за підсумками року 16,4 %.
Статистичні дані свідчать, що поліпшення показників економічного зростання не лише не супроводжувалося у 2001 році збільшенням податкових надходжень, а навпаки, мало протилежну динаміку. Недостатні темпи зростання внутрішнього попиту за зменшення обсягів експорту та збереження кризи ліквідних ресурсів підприємств ведуть до зниження спроможності українських підприємств до сплати податків. Так, якщо рівень виконання бюджетного розпису на січень-лютий становив 114,7 %, перший квартал – 108,4 %, вже за підсумком двох кварталів виконання скоротилося до 100 %. Рівень виконання плану дев’яти місяців становив 96,5 %, року – 92,8 %. При цьому план надходжень до загального фонду бюджету було виконано лише на 87,5 %.
Серед чинників недонадходження податкових платежів до бюджету фахівці виокремлювали:
Отже, чинники недонадходження податкових платежів фактично збіглися із чинниками збільшення споживчого та інвестиційного попиту та активізації експортної діяльності, які, власне, забезпечили економічне зростання 2001 року. Це дає підстави для висновку про загострення у 2001 році конфлікту між завданнями бюджетної консолідації та стимулюванням економічного зростання.
Попри уповільнення зростання доходів Державного бюджету, обсяги фінансування низки видатків проти 2000 року нарощувалися. Реально зросли видатки: на покриття заборгованостей, що виникли у попередні роки із заробітної плати працівникам бюджетних установ, грошового забезпечення, стипендій та інших соціальних виплатах – у 5 разів; на охорону здоров’я - на 80,2 %; освіту - на 13,2 %. Це відіграло стимулюючу роль завдяки фактичному збільшенню внутрішнього попиту. Разом з тим реально скоротилися видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення – на 7,8 %; заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, – на 5,9 %.
Тривожною тенденцією стало продовження зростання у 2001 році обсягів платіжної кризи в Україні. Так, дебіторська заборгованість між підприємствами і організаціями України зросла на 17,6 %, кредиторська - на 9,1 %. Частка грошових коштів в оборотних коштах підприємств зменшилася з 3,5 до 3,4 %, дебіторів – зросла до 68,5 %. Частка простроченої кредиторської заборгованості на кінець року становила 39,0 % від її загальної величини. Характерно, що найвищими темпи зростання кредиторської заборгованості між підприємствами були у лютому, березні та травні 2001 року (1,2 %, 2,3 % та 1,5 % відповідно). Це, на нашу думку, слід вважати наслідком стерилізації Нацбанком грудневого зростання грошової пропозиції. Загалом за ці три місяці кредиторська заборгованість зросла на 11,2 млрд грн, або майже 25 % виробленого за цей період ВВП. З травня темпи її зростання суттєво знизилися.
Така динаміка платіжної кризи засвідчує вельми незначний позитивний вплив економічного зростання на поліпшення фінансового становища підприємств, недостатнє поширення економічного пожвавлення на мікрорівні та збереження структурних диспропорцій у платоспроможності підприємств. Важливо відзначити, що, при зростанні загальної кредиторської заборгованості за рік на 24 млрд грн, заборгованість перед державним бюджетом зменшилася на 8,5 млрд грн, що свідчить про посилення фіскальної орієнтації платіжних потоків. Динаміка зростання заборгованості по місяцях була обернено пропорційною до динаміки виконання плану податкових надходжень до бюджету.
Платіжна криза стала на заваді збалансованому розвитку ринкових механізмів господарювання та структурної перебудови в Україні. Яскравим прикладом стала ситуація, що склалася у квітні 2001 року щодо так званої “тіньової приватизації” “Луганськобленерго”, “Донецькобленерго”, “Донбасенерго” та СП “Росава”. Керуючись цілком законними вимогами щодо майнової відповідальності за борги цих підприємств, підтриманими, до речі, державним спеціалізованим підприємством “Укрспецюст”, та недосконалістю методик оцінки майна, кредитори зробили спробу здобути над ними контроль. При цьому, зокрема, при балансовій вартості “Донбасенерго” 1100 млн гривень судовий виконавець “Укрспецюсту” оцінив компанію в 260 млн грн. Лише завдяки втручанню Генеральної прокуратури України зазначені процеси вдалося припинити. Проте вони стали вагомим доказом того факту, що без радикального вирішення проблеми платіжної кризи в Україні запровадження повноцінних механізмів банкрутства, майнової відповідальності та платіжної дисципліни просто неможливе.
Таким чином, стійкі показники економічного зростання, які, до того ж, спостерігалися на тлі стабільного номінального обмінного курсу гривні та досягнення у 2001 р. рекордно низького для всього трансформаційного періоду рівня інфляції могли б свідчити про кардинальний злам негативних тенденцій та початок переходу України до етапу тривкого економічного підйому. Економічна політика була сприятливішою щодо економічного зростання, що дозволило активізувати внутрішні чинники економічної динаміки та запобігти негативним тенденціям, викликаним погіршенням зовнішньоекономічної кон’юнктури. Проте непослідовність та обмеженість стимулюючих заходів не дозволила досягти принципового зламу на краще. Уряду не вдалося побудувати економічну стратегію, спрямовану на економічне зростання, і він обмежувався стохастичними діями у відповідь на поточні виклики та проблеми. Стратегічне завдання створення умов для інвестиційного забезпечення структурної перебудови економіки, поставлене Президентом України у 1999 р., виконано не було. У виступах вищих посадових осіб держави відзначалося подальше загострення структурних диспропорцій, погіршення фінансового становища підприємств, диспропорційності структури економічного зростання, які створюють реальні загрози уповільнення останнього та повернення української економіки до режиму стагнації. Як зазначав тодішній прем’єр-міністр України А.Кінах, незважаючи на високі макроекономічні показники, ми "маємо масу проблем, які визначають якісні характеристики нашої економіки". Серед них глава уряду назвав існування великої кількості збиткових підприємств, дуже недосконалу структура ВВП, 57-58 % якого складається з ресурсо- та енергоємних галузей (хімії, теплоенергетики, металургії), що є ознакою економіки сировинного типу, високу залежність економіки від зовнішньої кон’юнктури, низьку платоспроможність населення, вкрай розбалансовані банківську і фінансову системи, недостатні темпи та обсяги іноземних інвестицій в економіку країни тощо. На значну структурну недосконалість української економіки, її надмірну залежність від зовнішніх чинників неодноразово протягом 2001 року звертав увагу і Президент України Л. Кучма.
На жаль, чіткого уявлення про сутність економічних процесів, які відбуваються сьогодні в Україні, не склалося й у вітчизняних фахових експертів. Досить критично оцінювалися ними й досягнуті результати. За даними опитування, проведеного Київським Центром Інституту “Схід-Захід” серед експертів з питань економіки у червні - вересні 2001 року, 59,7 % респондентів заявили, що вони не задоволені сучасним станом економіки України. При цьому 13,9 % опитаних вважали, що економічне зростання взагалі не мало місця. Характерно, що, якщо загалом 32,1 % опитаних основною причиною економічного зростання в Україні у 2000-2001 рр. назвали економічну політику уряду і лише 23,4 % - світогосподарську кон’юнктуру, то експерти, які працюють у практичному бізнесі, поставили на перше місце саме останній чинник (26,2 %), найскромніше з усіх груп опитаних оцінивши ефективність економічної політики уряду. Цікаво зазначити, що 21,5 % бізнесменів взагалі зауважили, що економічного зростання в Україні не відбувається. Це дає підстави звернути особливу увагу саме на системний характер макроекономічних процесів та їхній вплив на мікроекономічному рівні.