1.1. Характеристика сучасної ринкової системи господарювання

У народному господарстві України відбуваються глибокі соціально-економічні зміни, суть яких полягає в переході до ринкової економіки. Світова економічна наука сформулювала низку ознак, які визначають режим вільного ринку. Це, насамперед, необмежена кількість учасників конкуренції, вільний доступ на ринок та вихід з нього. Кожна особа в умовах ринкового господарювання має право займатися будь-яким видом підприємництва, організовувати його на свій розсуд і припиняти діяльність за власним бажанням. Власник грошових доходів має право вибору та придбання тих товарів і послуг, які йому потрібні.

Для ринкового господарювання характерною є мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Кожен учасник конкуренції може оперативно вкладати і переміщувати свій капітал з однієї галузі виробництва в іншу, з однієї сфери народного господарства в іншу залежно від власних економічних інтересів.

У ринковій економіці кожен учасник конкуренції володіє певним обсягом ринкової інформації (відомості про попит і пропозицію, ціни, норму прибутку та ін.). Без цієї інформації товаровиробник не в змозі прийняти правильне управлінське рішення.

Отже, ринок - це система соціально-економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання і ґрунтуються на певних принципах, основними з яких є економічна доцільність і свобода діяльності.

Ринкові відносини як виробничі виникають на основі розвиненого товарного виробництва, суспільного поділу праці, економічної відокремленості виробників. Це і є об´єктивні умови існування ринку.

Функціональна визначеність ринку полягає в забезпеченні ним процесів саморегулювання економічної системи. Він виконує регулюючу функцію у процесі безперервного відтворення та надійного зв´язку між виробництвом і споживанням, в об´єднанні економіки в єдине ціле, в розподілі ресурсів між різними сферами виробництва. В цьому значенні ринок виступає функціональною формою економічних зв´язків між суб´єктами економічної системи. На ринку виявляються попит і пропозиція, відповідність виробництва споживанню, економічні інтереси суб´єктів, індивідуальні витрати праці на виробництво товарів порівнюються із суспільним еталоном, виявляється міра корисності товарів і послуг відповідно до дії закону вартості.

Реально виконувати свої функції ринок може за таких умов:

- незалежності суб´єктів господарювання, наявності певних прав і свобод товаровиробників у поєднанні з їхньою економічною відповідальністю;

- права власності на засоби виробництва, створений продукт і дохід;

- права самостійно визначати ціни на виготовлені товари й послуги та ринок збуту продукції;

- свободи вибору господарської діяльності, джерел фінансування і ресурсів;

- розвиненої ринкової інфраструктури (фондові та товарні біржі, банки, страхові організації та ін.);

- стійкої фінансової і грошової системи;

- наявності певного економічного середовища і клімату, які сприяли б господарюванню в ринкових умовах. Йдеться про достовірну інформацію щодо ринку і його суб´єктів та правових гарантій вільного підприємництва.

Основна властивість економіки ринкового типу полягає в проникненні ринкових відносин у всі господарські сфери, галузі і регіони країни. Глибина проникнення ринкових відносин, широта охоплення ними соціально-економічних явищ і процесів у різних галузях і секторах економіки різна. Практично всі вони перебувають під впливом ринкових змін. Таким чином, уся економіка виступає як сукупність ринків.

Вивчення структури ринку дає комплексне уявлення про ринкову економіку як єдність взаємопов´язаних і взаємодіючих ринків.

При найвищому ступені структуризації в складі єдиного ринку виділяються ринки:

- предметів споживання і послуг;

- засобів виробництва і виробничих видів діяльності;

- капіталів;

- цінних паперів;

- праці;

- інформації, інтелектуального продукту, інновацій.

У свою чергу кожний з перелічених ринків ділиться на часткові ринки, які входять до його складу.

Ринок предметів споживання і послуг представлений ринками: а) продовольчих товарів; непродовольчих товарів народного споживання; б) побутових, комунальних, транспортних послуг; в) послуг культури, освіти, охорони здоров´я; г) житла, приміщень і споруд невиробничого призначення.

Ринок засобів виробництва і виробничих видів діяльності включає ринки: а) знарядь праці, машин, устаткування, приладів, виробничих приміщень і споруд; б) сировини, матеріалів, енергії; в) робіт і послуг виробничого призначення.

Ринок капіталів представляє один із різновидів грошового ринку, в якому об´єктом ринкових відносин є капіталовкладення.

Ринок цінних паперів передбачає існування фондових і валютних бірж, бірж цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, облігацій, інших видів грошових зобов´язань).

Ринок праці пов´язаний з правом кожної особи на продаж своєї робочої сили за власним вибором, ринковою ціною на основі контракту між працівником і власником. Він включає систему підготовки і перепідготовки кадрів, працевлаштування і захисту при безробітті.

Ринок інтелектуального продукту охоплює сферу інформаційних послуг, купівлю-продаж інтелектуального продукту (програмні продукти для ЕОМ, авторські права тощо), інновацій (нововведень, винаходів, раціоналізаторських пропозицій).

Ринки предметів споживання і послуг, засобів виробництва та виробничих видів діяльності можуть бути узагальнені поняттям "товарний ринок".

Конкретна взаємодія ринків здійснюється за допомогою певних установ, інститутів ринку, а саме: фондових і товарних бірж, бірж праці, кредитних і страхових установ тощо, які загалом становлять ринкову інфраструктуру.

У межах кожного ринку діють спеціалізовані організації інфраструктури. Так, на товарному ринку функціонують товарні біржі, системи гуртової та роздрібної торгівлі, фірми, які займаються маркетингом, посередницькі компанії, служби сервісу та інші ланки інфраструктури. Ринкова інфраструктура займає великий економічний простір - від виробників до споживачів товарів і послуг, організовує укладання контрактів на постачання продукції, сприяє прогнозуванню товарних потоків за галузями і регіонами, регулює збут і обслуговування споживачів. Інфраструктура товарних ринків вловлює сигнали про попит і пропозицію та адекватно реагує на них.

Важлива роль на ринку цінних паперів відводиться фондовій біржі, де здійснюється купівля і продаж акцій та облігацій, встановлюється їх ринковий курс. Об´єднуючи майбутніх інвесторів і власників заощаджень, біржа організовує міжгалузеве і міжрегіональне переміщення фінансових потоків, без якого ринкова система не в змозі функціонувати.

На ринку цінних паперів не обійтися без банків і страхових компаній. Банківська система включає центральний (національний) банк, який несе відповідальність за стан грошового обігу, комерційні, іпотечні (виділяють кредит під заставу нерухомості), інноваційні (кредитують розроблення та освоєння технологічних нововведень), інвестиційні банки.

З огляду на соціально-економічні наслідки та методи регулювання ринок значно відрізняється в різних країнах, тому потрібно глибоко і всебічно вивчити досвід, проблеми й особливості його функціонування.

Деякі економісти вважають, що ринок і його регулювання - несумісні поняття. Однак досвід високорозвинених держав свідчить, що потреба в такому регулюванні виникла ще в другій половині XIX ст. у зв´язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення виробництва. Держава, виражаючи інтереси монополій, за допомогою податків, кредитно-фінансової політики та інших економічних заходів прагнула до централізованого впливу на структуру і пропорції виробництва з метою запобігання економічним кризам і обмеженню безробіття.

Панування монополій призвело до обмеження конкуренції, яка виявлялася в безжалісних формах і мала руйнівні наслідки. Зростала кількість збанкрутілих підприємств, банків, посередницьких фірм. Монополії сприяли зростанню продуктивних сил, однак стримували науково-технічний прогрес. Виникла потреба втручання держави в економіку шляхом прийняття антимонопольних законів. Державне регулювання дало змогу країнам Заходу значною мірою здолати стрибкоподібний розвиток продуктивних сил, прискорити освоєння досягнень науково-технічного прогресу, послабити панівну тенденцію завищення цін і збільшення прибутку.

У XX ст. відбувся ще більший розподіл суспільного капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Організація виробництва в межах великих компаній досягла високого рівня. В економічно розвинених країнах - Швеції, Франції, Японії, Італії та ін. - деякі державні відомства почали виконувати планово-координуючі функції, особливо в частині розроблення та виконання науково-технічних, соціальних, енергетичних, природоохоронних та інших програм.

Завдяки зростанню усуспільнення виробництва, посиленню інтеграційних процесів у його розвитку, ролі централізованого впливу економічних методів на розподіл і використання додаткової вартості, створенню механізму стимулювання нововведень було досягнуто істотних результатів у розв´язанні глобальних економічних і соціальних проблем. Економіка набула ознак організованого господарства, розвиток якого здійснювався з допомогою системи економічних, правових методів регулювання ринку і структури виробництва, а також використання на рівні держави і підприємств планових методів для усунення негативних явищ. Особливо зросло регулююче значення наукових прогнозів, цільових програм, зведених балансових розрахунків, економіко-математичних методів.

Ринкова форма господарювання сприяє підвищенню ефективності виробництва, його соціальній орієнтації. Однак ринок не можна розглядати як єдиний регулятор виробництва. Самі ринкові відносини потребують регулювання. Тому йдеться про створення планово-ринкового механізму регулювання виробництва та ринку в їх взаємозв´язку. Через те особливий інтерес викликають погляди вчених Заходу про роль планування в системі управління народним господарством.

Так, відомий економіст США Дж. Гелбрейт підкреслював, що всі великі звершення індустріальної системи є результатом планування. В усіх випадках йдеться про детальне планування випуску продукції, ретельний контроль за цінами, детальні розрахунки відповідно до випуску продукції, попиту на неї, забезпеченість виробництва необхідними компонентами - робочою силою, сировиною і матеріалами, машинами - та можливість їх придбання в потрібній кількості за попередньо відомими цінами і в певні терміни. Віддати розв´язання цих проблем ринкові означає передати його сліпому випадкові. Вчений писав про те, що не можна говорити ні про переваги ринку, ні про переваги планування. При розв´язанні деяких проблем ринковий механізм має перевагу і виконує свої корисні функції, однак загалом на нього покладатися недоцільно. На зміну йому приходить планування попиту і пропозиції.

Перехід до ринкової форми господарювання ще не гарантує успіху, а лише відкриває можливості, які можна використати краще чи гірше або зовсім втратити. Справу вирішує насамперед якість, обґрунтованість і реалізм державного регулювання на всіх рівнях управління народним господарством.