3.2. Організація розробки цільових комплексних програм

Цільові комплексні програми розробляються з метою забезпечення соціально-економічної мети на основі підвищення ефективності суспільного виробництва за рахунок коштів бюджету України.

Розробка програми передбачає визначення переліку та змісту заходів, їх взаємне узгодження за термінами реалізації, розподіл, ресурсів. Заходи охоплюють, як правило, не тільки безпосередньо сферу виробництва, яка передбачається програмою, освоєння технології, а й споріднені галузі виробництва предметів і знарядь праці, необхідних для випуску програмної продукції, а також суміжну сферу виробничого і невиробничого споживання цільового продукту. Для кожної програми перелік таких заходів є специфічним і залежить від змісту програм, термінів її реалізації, рівня програмування.

Організаційними передумовами формування цільових комплексних програм є своєчасне визначення переліку проблем, з яких потрібно розробляти програми; формування колективу розробників, визначення головної організації; вироблення і затвердження вихідних матеріалів на програму, які б чітко формували мету; попередня зорієнтованість на ресурси та результати.

Формуванню переліку проблем, за якими повинні розроблятися цільові комплексні програми, передує визначення пріоритетних напрямів розвитку народного господарства, які вимагають програмного розв´язання. Верховною Радою України схвалені такі пріоритетні напрями: рівень життя та здоров´я людини, охорона навколишнього середовища, продовольство, наукомісткі технології, ресурсозбереження, інформатика, автоматизація та приладобудування, нові речовини та матеріали, національно-культурне відродження.

За цими напрямами з урахуванням критерію актуальності методом експертних оцінок визначають перелік програм. Перелік державних програм формує Академія наук України за участю зацікавлених міністерств, відомств, галузевих науково-дослідних установ. Цей перелік розглядається в Кабінеті Міністрів України, який вносить відповідні зміни і передає на розгляд Верховної Ради України, яка приймає остаточне рішення.

За встановленим переліком проблем відкривається конкурс на розробку конкретних цільових програм. Учасники конкурсу повинні розробити пропозиції щодо розробки програми: концепцію, структуру, чітко сформулювати кінцеву мету програми, визначити перелік проектів (заходів), які реалізовуватимуться в рамках програми.

Переможець конкурсу визначає головну організацію, терміни, обсяги та механізми фінансування програми, форму реалізації завдань, контроль за їх виконанням.

Формування програми передбачає визначення головної мети з подальшою її розбивкою на ієрархічну множину конкретніших цілей. Загальна мета програми розбивається на функціональні та . предметні цілі, які своєю чергою поділяються на множину локальних (часткових) завдань, які мають назву "дерево цілей". Процедура побудови "дерева цілей" є евристичною, тобто ґрунтується на оцінці експертів і включає такі стадії: побудову функціонального "дерева цілей"; формування комплексу цілереалізуючих систем; розробку цільових нормативів; ранжування цілей.

Ресурсне обґрунтування програми передбачає визначення витрат на здійснення кожного із заходів програми та витрати на програму загалом. У цьому розділі програми відображається потреба у капітальних вкладеннях, необхідних основних видах матеріальних ресурсів, потреба в робочій силі, фінансових ресурсах, у тому числі валютних.

Для розробки й обґрунтування різних варіантів цільових комплексних програм доцільно використовувати такі методи: економічний аналіз розвитку окремих комплексів і сфер економіки - задоволення потреб народного господарства і населення у кінцевій продукції, порівняння альтернативних варіантів; структурний аналіз, тобто методи формування структурних і технологічних варіантів задоволення потреб народного господарства у продукції комплексу і виробництві продукції; балансові методи (нормативні та статистичні), які пов´язують кінцеві показники з основними проміжними і ресурсними показниками; факторне обґрунтування, рівня, і основних показників розвитку (виробнича функція, виробництво і розподіл продукції)..

Аналіз програм державних асигнувань здійснюється у вісім головних етапів:

Визначення потреби, джерела попиту на ту чи іншу державну програму.
Визначення неспроможності ринку та виявлення предмета програми.
Визначення альтернативної програми, якою можна скористатися для розв´язання конкретних проблем, та висновок про важливість характеристик програми для передбачення її наслідків.
Ідентифікація ефективності альтернативної програми.
Ідентифікація дистрибуційних наслідків альтернативної програми.
Ідентифікація співвідношень рівності та ефективності.
Ідентифікація межі, до якої альтернативні програми досягають мети державної політики.
Визначення впливу політичного процесу на розробку та реалізацію державних програм.

У демократичних країнах Заходу уряди несуть відповідальність за задоволення життєво важливих потреб індивіда. У США така політика бере початок з часів Ф. Рузвельта. У 1964 р. президент Л. Джонсон оголосив програму "війни з бідністю". Він вважав, що обов´язком держави є не лише піклування про бідних, а знищення докорінних причин бідності. Нині в США розробляються державні програми добробуту. Одні з них гарантують виплати готівкою (Програма допомоги сім´ям з дітьми на утриманні (AFDC), Програма гарантування додаткового доходу (SSI) тощо). Програми другого виду гарантують цільову допомогу ("Medicaid" забезпечує безкоштовну медичну допомогу громадянам з низьким рівнем доходу; програми будівництва житла та забезпечення електроенергією надають субсидії для задоволення потреб у житлі та електроенергії, тобто допомога надається в натуральній формі).