6.3. Суть і механізм структурної політики держави

Стабілізація економіки неможлива без структурних змін, бо якщо кон´юнктурна політика забезпечує ефективний сукупний попит, то структурна - ефективну сукупну пропозицію.

Структурна політика держави - це сукупність наукових методів і практичних заходів, спрямованих на оптимізацію внутрішніх пропорцій економічної системи та ефективну сукупну пропозицію. Це комплекс заходів щодо розвитку тих елементів економічної системи, які сприяють вирішенню актуальних проблем суспільства, забезпечують економічний розвиток та конкурентоспроможність економіки.

Основне завдання структурної політики полягає в активному сприянні держави економічному зростанню та його динамізації відповідно до вимог сукупного попиту.

В останні десятиріччя у світовій економіці спостерігаються сповільнені темпи економічного зростання, загострення проблем структурної політики держав.

Структура економіки - це співвідношення різних елементів економічної системи, яке характеризує пропорції народного господарства та стан суспільного поділу праці.

Кількісно характеристику структури можна визначити як частку окремих структурних елементів у складі всієї структури:

де d_ai- кількісне значення елемента a_і; - сума всіх елементів структури.

Структура економіки має важливе значення для забезпечення збалансованого розвитку національного виробництва, ефективного і стабільного його розвитку, задоволення потреб суспільства в коротко- та довготерміновому періодах. Світовий досвід показує, що економічний розвиток багатьох країн пояснюється глибокими структурними змінами.

Для характеристики структури економіки використовують поняття галузевої, виробничо-вартісної, функціонально-речової, відтворювальної, територіальної структури національного виробництва.

Галузева структура економіки відображає поділ виробничої сфери на окремі галузі, підгалузі, а національної економіки - на види економічної діяльності. У складі національної економіки виділяють такі види економічної діяльності:

— промисловість;

— сільське господарство;

— транспорт;

— зв´язок;

— будівництво;

— матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) і збут;

— торгівлю і громадське харчування;

— заготівлю;

— інформаційно-обчислювальне обслуговування;

— операції з нерухомістю;

— загальну комерційну діяльність;

— геологію і розвідку надр.

За міжнародною класифікацією ООН до сфери економічної діяльності належать:

— сільське, лісове і рибне господарство, мисливство;

— гірничодобувна промисловість;

— обробна промисловість;

— електроенергетика, газо- і водопостачання;

— будівництво;

— гуртова і роздрібна торгівля, ресторани, готельне господарство;

— транспорт, зв´язок, складське господарство;

— фінанси, страхування, операції з нерухомістю, комерційні послуги;

— комунальне, суспільне та особисте обслуговування.

Галузева структура характеризує внесок окремих видів економічної діяльності, окремих виробництв, галузей, підгалузей у відтворення ВВП; кількість об´єктів кожного виду діяльності в загальному їх реєстрі тощо.

Виробничо-вартісна структура суспільного виробництва визначає співвідношення між фондом заміщення та національним доходом.

Функціонально-речова структура економіки передбачає поділ народного господарства на виробничу і невиробничу сфери; суспільного продукту - на фонди заміщення, нагромадження, споживання; промислової продукції за матеріально-речовим складом - на засоби виробництва і предмети споживання.

Територіальна (регіональна) структура економіки характеризує поділ виробничої сфери в адміністративних розрізах, оцінює вклад кожної адміністративної одиниці у створюваний валовий продукт.

Економічна (соціальна) структура дає змогу оцінити співвідношення між основними формами власності - державною, комунальною, приватною, колективною, власністю міжнародних організацій.

Сучасна структура економіки України деформована і неефективна. Статистичні відомості свідчать про те, що близько 65 % валового національного продукту припадає на галузі, які виробляють засоби виробництва, тоді як у країнах Західної Європи частка виробництва товарів народного споживання сягає рівня 60 % .

У загальному обсязі промислової продукції приблизно 70 % припадає на важку промисловість, у тому числі на машинобудування, паливно-енергетичний комплекс, промисловість будівельних матеріалів. Продукція легкої промисловості становить близько 13 % , а переробних галузей АПК - 17 % .

Порівняно з Францією, Україна на душу населення виробляє: вугілля у 8,9, природного газу - в 6,9, нафти - в 1,6 рази більше, а м´яса - в 1,7, молока - в 1,3, тканин - у 1,8, легкових автомобілів - у 21,7, паперу - в 22 рази менше. Маючи на душу населення дохід в 15 разів менший, ніж Франція, Україна споживає енергоресурсів на 20 % більше. При збільшенні енергомісткості національного доходу (7,5 % порівняно з 1985 р.) Україна має проблеми із забезпеченістю енергоносіями (задовольняє себе на 60 %).

При порівняно задовільному розвитку основних галузей матеріального виробництва в Україні недостатньо розвинена виробнича інфраструктура, сфера послуг населенню.

Перенапруженою залишається відтворювальна структура економіки. Величина фізичного спрацювання виробничих фондів становить понад 60 % . Частка фонду нагромадження в національному доході має тенденцію до скорочення і не перевищує 15-20 % .

Економіка України характеризується наявністю таких форм власності на засоби виробництва (рис. 15).

За умови істотної деформації економіки, обмеженої фінансової підтримки в державі механізм структурної політики повинен ґрунтуватися на поєднанні державного втручання з дією ринкових важелів на структуру економіки.

Світова практика господарювання сформувала два типи структурної політики: пасивний та активний. Пасивна структурна політика зводиться до створення правової бази для вільного переміщення факторів виробництва з однієї сфери в іншу, з галузі в галузь, з регіону в регіон тощо. При цьому структура економіки змінюється внаслідок зміни норм прибутковості. Якщо в якійсь галузі попит перевищує пропозицію, то це призводить до зростання цін і збільшення норми прибутку. Капітал з інших, як правило, менш прибуткових галузей, переливається в цю галузь, збільшуючи тим самим виробництво товарів (пропозицію). Таким чином ринкове саморегулювання забезпечує оптимальну структуру економіки.

Рис.15. Основні форми власності

Активна структурна політика полягає в тому, що, використовуючи державні важелі, органи управління сприяють прискоренню структурних зрушень в економіці. Такими важелями служать: державна програма структурних перетворень, пряме державне інвестування програм структурної перебудови економіки, створення спеціальних фондів, залучення іноземних і приватних інвестицій, податкові і кредитні пільги, згортання виробництва у депресивних галузях, програми перепідготовки кадрів.

Активна структурна політика охоплює ефективні напрями необхідних перетворень в економіці, тобто визначає пріоритети, насамперед щодо вдосконалення галузевої структури економіки. При визначенні пріоритетних сфер і галузей виходять з таких критеріїв:

— експортного потенціалу галузі;

— перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку;

— мінімізації ресурсомісткості виробництва;

— розв´язання проблеми зайнятості населення;

— вирішення екологічних проблем та ін.

З огляду на це, пріоритетними групами галузей структурних перетворень визначені:

—наукомісткі та технологічні галузі - ракетно-космічна, літако- та моторобудування, електрозварювання, порошкова металургія, робототехніка, біотехнології, надтверді матеріали тощо;

—галузі агропромислового комплексу, для яких створені найкращі природні умови, традиції виробництва - харчова, кондитерська, консервна, молочна, легка промисловість тощо;

—галузі транспорту, зв´язку, телекомунікацій - транзит нафти і газу, міжнародні перевезення;

—рекреаційно-туристичний та оздоровчий комплекси.

В основі структурної перебудови економіки України лежить Державна програма структурної перебудови, розроблена до 2015 р. і розрахована на три етапи:

І етап (1994-1995 pp.) - стабілізація економіки; II етап (1996-2005 pp.) - активізація економічного розвитку; III етап (2005-2015 pp.) - встановлення раціональної структури економіки.

Кінцевою метою програми структурної перебудови економіки є створення високоефективної соціально орієнтованої економіки. Для цього треба здійснити науково-технічну перебудову економіки, зменшити ресурсомісткість виробництва, прискорити розвиток експортних виробництв, підвищити внутрішню збалансованість економіки.