Державне регулювання економіки: Навчальний посібник

9.4. Регулювання рівня та якості життя населення

Рівень життя населення оцінюється системою показників, що характеризують матеріальні основи, стан і розвиток добробуту населення. Ці показники свідчать про рівень та структуру доходів, витрати на споживання населенням матеріальних благ і послуг; стан споживчого ринку; соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення.

Показники рівня життя та соціальних гарантій включають: 1) узагальнюючі показники рівня життя населення (реальні доходи на душу населення, суспільні фонди споживання на душу населення, питому вагу населення за рівнем середньодушового сукупного доходу); 2) оплата праці та доходи населення (грошові доходи на душу населення, середньомісячна оплата праці робітників і службовців, середньомісячна оплата праці в аграрному секторі економіки, середній розмір пенсій, середня державна допомога, середній розмір стипендій, натуральні доходи населення); 3) індекс вартості життя (індекс споживчих цін прожиткового мінімуму, індекс цін на товари, індекс цін на послуги); 4) рівні споживання основних продуктів на душу населення (м´ясо та м´ясопродукти, молоко та молочні продукти, яйця, хліб та хлібопродукти, картопля, овочі та баштанні культури, платні послуги на душу населення); 5) соціальні гарантії у сфері доходів та споживання (прожитковий мінімум загалом, у тому числі: продовольчі товари, непродовольчі товари, оплата послуг, обов´язкові платежі та внески, рівень мінімальної заробітної платні, рівень мінімальної пенсії).

Основою розрахунку грошових доходів населення є баланс грошових доходів і видатків. Він відображає співвідношення між грошовими доходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг і заощаджень. На основі балансу визначається рівень забезпечення населення готівкою, задаються основні параметри для розрахунку показника емісії грошей, інфляції у споживчому секторі економіки (табл. 28).

Таблиця 28.Баланс грошових доходів і видатків населення, млн. грн.

Узагальнюючим показником рівня життя є реальні доходи населення, які відображають частину національного доходу, що використовується населенням на споживання і нагромадження. Реальні доходи населення складаються з усіх видів грошових доходів населення, натуральних доходів від селянського, фермерського господарства, особистого підсобного господарства і доходів, отриманих у вигляді безоплатних послуг із суспільних фондів споживання. Реальні доходи населення визначаються як в цілому за населенням, так і за окремими соціальними групами в розрахунку на одного зайнятого за сферами діяльності у такому порядку:

1.  Грошові доходи - всього.

2.  Грошові доходи, що не реалізуються на придбання товарів.

3.  Зміна збережень населення.

4.  Сальдо за переказами та акредитивами.

5.  Грошові доходи, які реалізуються на придбання товарів (р.1-р.2+р.3+р.4).

6.  Натуральні доходи громадян.

7.  Матеріальне споживання у сфері послуг.

8.  Продукція індивідуального та ЖКГ.

9.  Кінцеві доходи у цінах відповідного року (р. 5 + р. 6 + р. 7 + р.8).

10. Індекс цін і тарифів. 

11. Кінцеві доходи у порівнянних цінах (р. 9 : р. 10).

12. Середньорічна чисельність населення, млн. осіб:

а)   населення;

б)  працюючих.

13.    Реальні доходи, грн. (р. 11 : р. 12)

а)   на душу населення;

б)  на одного працюючого.

Суспільні фонди споживання - це матеріальні блага або послуги, які надаються населенню державою безоплатно або на пільгових умовах, а також грошові виплати, які не є оплатою за працю. Показники суспільних фондів споживання обчислюють у цілому і на душу населення за формою, наведеною у табл. 29. 

Таблиця 29. Суспільні фонди споживання

За офіційними даними, суспільні фонди споживання на особу в Україні становлять 110 американських доларів.

Диференціацію населення за рівнем добробуту здійснюють, виходячи з показника середньодушового сукупного доходу, який обчислюється на підставі сукупного доходу сім´ї. Цей показник служить основою для призначення щомісячної допомоги на дітей, грошових виплат матерям з догляду за дітьми

При прогнозуванні народного добробуту та його державного регулювання важливе значення мають показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа бідності, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, допомог тощо.

Мінімальний споживчий бюджет - це основний соціальний критерій, який визначає безпосередньо межу бідності і опосередковано-реальний рівень життя населення, гарантує задоволення першочергових потреб в їжі, одязі, умови для відтворення робочої сили. Отже, мінімальний споживчий бюджет - це набір продовольчих та непродовольчих товарів і послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини (табл. 30).

Держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення лише мінімальних соціальних гарантій, які відповідають науково обґрунтованому мінімальному рівню споживання населенням матеріальних благ - прожиткового мінімуму. Вихідною інформацією для розробки цих бюджетів є комплекс нормативів щодо споживання продовольчих, непродовольчих товарів і послуг, прогнозні дані з соціально-демографічної, статевовікової структури населення, рівень середньодушового сукупного доходу, прогнозування оцінки індексів споживчих цін, регіональна структура споживання.

Таблиця 30. Мінімальний споживчий бюджет особи на рік, грн.

У світовій практиці широко використовується показник індекс вартості життя - індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входять у споживчий кошик і становлять прожитковий мінімум (ІСЦ).

В Україні в нормативно-законодавчих актах посилаються на показник межа малозабезпеченості. Він характеризує величину сукупного доходу непрацездатної особи, яка забезпечує йому споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому чинним законодавством.

У 1990 р. ООН запровадила інтегральний показник - індекс людського розвитку (ІЛР), який характеризує рівень добробуту населення. Цей показник включає три компоненти: тривалість життя, освіченість та життєвий рівень населення.

Відповідно до методики визначення цього показника Україна займає перше місце в Європі за рівнем смертності й останнє - за рівнем народжуваності. В 2001р. на 1000 жителів помирало на 8,6 особи більше, ніж народжувалося. Середня тривалість життя в Україні сягає 68 років (63 роки у чоловіків та 73 роки у жінок).

Рівень освіченості в Україні є досить високим. Розвиток освіти характеризується такою системою показників: кількість дітей у дитячих дошкільних закладах, кількість учнів у загальноосвітніх школах, кількість вихованців у дитячих будинках, питома вага учнів загальноосвітніх шкіл, що навчаються у другу зміну, забезпеченість загальноосвітніх шкіл виробничою площею, кількість учнів професійно-технічних училищ, кількість учнів у технікумах і коледжах, обсяг державних капітальних вкладень, які спрямовуються на розвиток освіти, введення в дію об´єктів освіти за рахунок усіх джерел фінансування.

Рівень доходів громадян України є дуже низьким. За офіційними статистичними даними, середньомісячна заробітна плата складає близько 70 дол. США, тоді як у країнах ЄС вона знаходиться на рівні 1300-1600 дол. США.

Отже, за інтегральним показником індексу людського розвитку Україна посідає невисоке місце серед країн світу (102-ге місце в 2002 p.). Саме тому органи державного управління повинні таким чином регулювати всі складові цього показника, щоб підвищувати його значення.

В ООН було запропоновано й такий показник як індекс якості життя - комбінований показник, який характеризує:

— рівень освіти;

— рівень медичного обслуговування;

— тривалість життя;

— ступінь зайнятості населення;

— платоспроможність населення;

— кількість вільного часу;

— рівень забезпеченості житлом;

— участь у громадському житті;

— доступ до політичного життя тощо.

Конкретними показниками індексу якості життя є: кількість вчителів, медиків, вихователів, квадратних метрів житла, телефонів, транспортних засобів на одну людину (на 1000 осіб), якість обслуговування, показники умов праці та життя - рівень шкідливих викидів у повітря, шуму, вібрації тощо.