10.1. Фінансова політика держави та її особливості в період становлення ринкових відносин

Економічний і соціальний розвиток України, створення необхідних передумов переходу до ринкового господарювання значною мірою залежать від фінансової політики.

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики й охоплює сукупність заходів, які здійснює держава на всіх рівнях управління, щодо організації та використання фінансів з метою здійснення своїх функцій і розв´язання невідкладних конкретних завдань. Фінансова політика проявляється в структурі державних доходів і видатків, у фінансовому законодавстві.

Умовами ефективної фінансової політики на стадії переходу до ринкового господарювання є: максимальне врахування вимог ринкової економіки у виробничій та невиробничій сферах діяльності; вивчення і використання нагромадженого світового досвіду фінансово-господарської діяльності; обов´язкове врахування специфіки кожного конкретного стану розвитку держави, особливостей внутрішньої і міжнародної ситуації; здійснення комплексного підходу при виробленні і проведенні заходів фінансової політики в сфері кредитування, ціноутворення, заробітної плати.

Фінансова політика держави вимагає відповідного правового забезпечення. Держава в законодавчому порядку встановлює механізм формування фінансових ресурсів, закріплює його у відповідних нормативних актах, видає закони. На підставі законів органи виконавчої влади розробляють і приймають відповідні підзаконні акти. Це, зокрема, інструкції, положення, методичні вказівки, якими керуються суб´єкти фінансово-господарської і комерційної діяльності.

Важливим елементом правового забезпечення фінансової політики є впровадження і функціонування фінансових норм. Це дає підставу для встановлення єдиних правил організації фінансових зв´язків, забезпечення економічних і фінансових інтересів підприємців і держави в цілому. Від рівня й оптимальності правового регулювання значною мірою залежить успіх фінансової політики.

Таким чином, фінансова політика тісно пов´язана з фінансовим правом і законодавством. З допомогою права юридично закріплюються форми і види фінансових відносин.

Фінансове законодавство включає податкове і бюджетне законодавство, законодавчі норми з питань функціонування страхової справи, державного фінансового контролю, валютних відносин, формування і використання кредитних ресурсів.

Податкове законодавство встановлює норми і види податків на всіх рівнях фінансово-бюджетної системи, механізм їх справляння, відповідальність за їх порушення.

Бюджетне законодавство регулює бюджетний устрій і процес. Норми бюджетного законодавства визначають структуру бюджетної системи, види і розміри доходів відповідних бюджетів, нормативи і цільове призначення бюджетних видатків за ланками бюджетної системи, нормативи створення резервних фондів тощо.

Основними завданнями фінансової політики України на стадії створення ринкового господарства є: 1) створення і забезпечення передумов рівноцінного і рівноправного функціонування суб´єктів господарювання всіх форм власності; 2) активізація приватизаційних процесів; 3) забезпечення умов для створення максимально можливого обсягу фінансових ресурсів; 4) вироблення оптимального співвідношення і пропорцій у розподілі доходів між суб´єктами господарювання і державою; 5) визначення основних напрямів, структури і пропорцій у витрачанні державних коштів; 6) вироблення відповідного фінансового механізму для досягнення поставленої мети.

Залежно від тривалості періоду і характеру проблем, які потрібно розв´язати, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику. Фінансова стратегія покликана виробляти основні напрями використання фінансів, передбачати форми і види організації фінансових відносин. її характерною ознакою є вибір стратегічної мети шляхом складання довготермінових цільових програм, які передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямах економічного і соціального розвитку держави.

Фінансова тактика скеровується на розв´язання конкретних завдань на певному етапі розвитку, які реалізуються шляхом оперативних змін у способах, методах і формах організації фінансових зв´язків, господарської, комерційної та фінансової діяльності.

Нормальне функціонування суб´єктів господарювання в умовах ринкової економіки, а також виконання державою своїх функцій неможливе без наявності необхідних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це кошти і майно, які використовуються для забезпечення функціонування в державі об´єктів економічної та соціальної інфраструктури, реалізації заходів, спрямованих на їх розвиток, а також на соціальний захист населення.

Функціонування фінансів забезпечується через фінансово-бюджетну систему, яка складається з різноманітних фінансових інституцій, які забезпечують кругообіг фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на державні фінанси, фінанси підприємств та організацій, а також фінансовий ринок. Кожна ланка фінансово-бюджетної системи охоплює всіх суб´єктів фінансових відносин, але характер і ступінь участі у них кожного - різні, залежно від спрямованості цієї ланки.

Державні фінанси, що забезпечують формування і використання державних доходів, функціонують на основі коштів: державного бюджету, державного соціального страхування (пенсійний фонд і фонд соціального забезпечення), державного кредиту, позабюджетних фондів цільового призначення.

Бюджетна система - це сукупність усіх бюджетів, які створюються в тій чи іншій державі на різних рівнях державних структур управління. Вона ґрунтується на прийнятому в тій чи іншій державі бюджетному устрої, який встановлює види і взаємовідносини бюджетів, розмежовує доходи і видатки між бюджетами, визначає принципи та основи побудови бюджетної системи, законодавчо встановлює і закріпляє бюджетні права.

Відповідно до державного устрою країни формується і структура бюджетної системи. У країнах з федеративним устроєм, крім недержавного, є федеральні бюджети (США, Німеччина). В унітарних є лише державний і місцеві бюджети.

Сукупність усіх бюджетів бюджетної системи називають зведеним бюджетом. Він використовується для аналізу і формування засад державного регулювання економіки.

Верховна Рада України визначає головні напрями бюджетної політики, розглядає проект державного бюджету, вносить до нього зміни і доповнення, затверджує, контролює виконання, заслуховує і затверджує звіт про використання бюджетних коштів.

Верховна Рада приймає бюджетну резолюцію - спеціальну постанову, яка визначає головні напрями та пріоритети бюджетної політики на наступний рік.

Визначальною складовою бюджетного устрою є принципи побудови бюджетної системи, які встановлюються у двох головних напрямках. Перший з них характеризує підхід до бюджету держави в цілому і враховує такі три принципи: створення єдиного централізованого фонду, формування децентралізованих регіональних фондів, поєднання централізованих і децентралізованих фондів.

Характерною ознакою сучасної практики побудови бюджетної системи є поєднання централізованих і децентралізованих бюджетів на різних рівнях. Головна проблема при цьому полягає у встановленні оптимального співвідношення між бюджетною централізацією і децентралізацією. Згідно з цим принципом бюджетна система України містить такі види бюджетів: державний, бюджет АР Крим і місцеві бюджети. Останні поділяються на централізовані бюджети для певної території - обласні, районні, міські та бюджети базового рівня (міст, сіл, селищ). У містах з районним поділом до базового рівня належать міський і районні бюджети.

В основі бюджетної системи кожної країни лежить її адміністративно-територіальний поділ. Це зумовлено тим, що саме він характеризує вертикальну структуру органів державної влади й управління, а відтак і структуру відповідних фондів.

Другий напрям побудови бюджетної системи встановлює характер взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. При цьому допустимі два протилежні варіанти - єдність бюджетної системи або автономність кожного бюджету. Єдність бюджетної системи означає, що вся сукупність бюджетів, які є в тій чи іншій країні, становить єдине ціле. Це забезпечується єдиною доходною базою та єдиною системою видатків, правами і можливостями державних структур перерозподіляти бюджетні ресурси, безпосередньо або опосередковано втручатися у бюджетний процес на місцях. Єдність бюджетної системи є одним з атрибутів планової економіки з централізованим управлінням. Автономність бюджетів навпаки передбачає, що кожен із них має свою доходну базу і свої видатки. Бюджетний процес на місцях регулюється тільки законодавчими актами, а не керівними державними структурами. Місцеві органи наділені широкими правами у встановленні місцевих податків і самі визначають бюджетні видатки та їх напрями. Цей принцип з більшою чи меншою мірою автономності характерний для країн з розвиненою ринковою економікою, яка передбачає економічну і фінансову самостійність не лише підприємств, але й регіонів.

В усіх країнах світу автономність місцевих бюджетів є ознакою не політичної спрямованості, а економічної доцільності. Кожен регіон, з одного боку, повинен прагнути самостійно забезпечувати власні потреби, а з іншого - може бути спокійним, що додатково вишукані резерви не будуть вилучені в державний бюджет і не вплинуть на відносини з іншими бюджетами.