Державне регулювання економіки: Навчальний посібник

12.3. Державне регулювання зовнішньої торгівлі

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою (видом) зовнішньоекономічної діяльності. її швидкому зростанню сприяв активний розвиток транспорту, зв´язку, інформаційних комунікацій, зниження митних зборів, зміни політичного характеру.

Зовнішня торгівля - це система економічних відносин між країнами, основна мета якої полягає у ввезенні та вивезенні товарів і послуг. Об´єктами зовнішньої торгівлі є товари: готова продукція, сировина, напівфабрикати; продукти інтелектуальної власності: патенти, ліцензії, фірмові знаки та ін.; послуги: міжнародний туризм, транспортні, страхові, посередницькі, будівельні операції тощо.

Зовнішня торгівля дає країнам можливість спеціалізуватися на тих видах діяльності, в яких вони мають порівняльні переваги; підпорядковує вітчизняних виробників здоровій дисципліні; зумовлює вищу продуктивність праці.

Зовнішня торгівля сприяє найповнішому задоволенню потреб населення і суспільства в цілому, підвищенню конкурентоспроможності національної економіки; підвищує рівень життя населення країн, які беруть участь в її здійсненні. На ефективність зовнішньої торгівлі впливає політика країни щодо умов її проведення та використовуваних інструментів регулювання (рис. 28).

Рис.28. Інструменти регулювання зовнішньої торгівлі

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на митні та немитні. Серед них розрізняють ті, які стимулюють експорт - прямі та непрямі експортні субсидії, й ті, що обмежують імпорт - мито, квоти, ліцензії тощо, тобто торговельні обмеження.

В зовнішньоторговельній політиці виділяють дві форми - протекціонізм і фритредерство (вільна торгівля).

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.

Така політика сприяє захисту національного товаровиробника, розвитку вітчизняного виробництва. Однак вона може призвести до застійних процесів в економіці, посилення монополізму, зниження конкурентоспроможності товарів.

Політика вільної торгівлі не передбачає державного втручання в товарообмінні процеси. Експортно-імпортні операції регулюються ринком на основі попиту і пропозиції. Вона стимулює конкуренцію, сприяє поліпшенню якості товарів і послуг, спонукає до оптимізації цін.

Світова практика господарювання засвідчує, що, як правило, сьогодні країни прагнуть проводити гнучку політику зовнішньої торгівлі, яка поєднує елементи протекціонізму та вільної торгівлі.

Поширеним знаряддям протекціонізму є мито - податок, який накладається на кожну одиницю товару, який ввозять в країну.

Мито виконує захисну та фіскальну функції. Воно призводить до подорожчання імпортних товарів, внаслідок чого при рівних умовах вітчизняні товари мають переваги у ціновій конкуренції. Розрізняють адвалерне, специфічне та комбіноване (за способом обчислення); експортне, імпортне, транзитне (за характером об´єкта) мито (див. рис. 27).

Адвалерне мито розраховується у вигляді відсотка від митної вартості. Ціна імпортного товару (Ц_імп) складається з митної вартості товару (Ц_м) та мита (М):

де С_м- ставка адвалерного мита, % .

Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми на одиницю товару (кількості, ваги, площі, об´єму). Ціна імпортного товару становитиме:

Ц_імп = Ц_м + М

де М - величина мита у вартісному виразі.

Комбіноване мито поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

Захисне мито призначене для захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Фіскальне мито застосовують до продукції, яка не виробляється в країні. Його метою є забезпечення надходжень до державного бюджету.

Політика протекціонізму реалізується шляхом квотування і ліцензування (рис. 29).

Рис. 29. Інструменти та наслідки політики протекціонізму

Квотування означає обмеження кількості або сумарної вартості конкретних експортно-імпортних товарів. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування - видачу дозволу на експорт-імпорт обмеженого обсягу і переліку продукції та забороняє неліцензовану торгівлю. Якщо квота вичерпана, то припиняється експорт-імпорт товарів. У стримуванні зовнішньої торгівлі квоти на імпорт є більш ефективним інструментом, ніж мито. Водночас імпортні квоти можуть супроводжуватися більшими втратами порівняно з митом, особливо якщо квота, обмежуючи цінову конкуренцію, сприяє монополізації національної економіки. Окрім того, видача ліцензій може спричиняти корупцію в країні.

Важливим інструментом зовнішньоторговельної політики є експортні субсидії - пільги, які надаються вітчизняним експортерам для стимулювання вивозу товарів за кордон. Експортні субсидії сприяють зменшенню цін на продукцію, яка продається на зовнішніх ринках, та фінансовій стійкості виробника. Експортні субсидії здійснюються у формі виплати дотацій, а також пільгового оподаткування, кредитування, страхування. За оцінками фахівців, експортні субсидії не перевищують 1 % вартості експорту, тому вони суттєво не впливають на світову торгівлю. Незважаючи на це, COT забороняє їх використання.

Політика протекціонізму передбачає застосування й такого інструмента конкурентної боротьби на світових ринках, як демпінг - встановлення експортером упродовж певного часу нижчих цін на окремі види продукції, ніж середньосвітові або внутрішні.

За правилами COT, країна-імпортер може запроваджувати антидемпінгове (компенсаційне) мито, якщо доведено застосування демпінгових цін.

Деякі країни використовують таку форму регулювання зовнішньої торгівлі, як добровільне обмеження експорту, з допомогою якого уникають антидемпінгових розслідувань, торговельних обмежень та інших адміністративних стягнень.

У державному регулюванні міжнародної торгівлі використовуються немитні інструменти, з допомогою яких обмежується імпорт у країну та стимулюється експорт. До них належать високі стандарти якості товарів, санітарні обмеження, митні процедури, торговельне ембарго.

Торговельне ембарго - це урядова заборона ввезення на територію країни (або вивезення з певної країни) товарів, яка вводиться, як правило, з політичних міркувань.

Слід пам´ятати, що політика протекціонізму повинна бути дуже виваженою, оскільки вона завжди спричиняє відповідні дії з боку торговельних партнерів країни. Це означає, що, зменшуючи імпорт, країна відповідно матиме скорочення експорту, що не вплине на величину чистого експорту, сукупного попиту і зайнятості. Протекціонізм може спонукати погіршення політичної ситуації між країнами. Тому перспективним напрямом регулювання торговельної діяльності є створення належних умов для вільної торгівлі між країнами.

Всі країни залежать від зовнішньої торгівлі, однак для різних країн у зв´язку з різною ресурсозабезпеченістю, місткістю внутрішнього ринку, ця залежність є неоднаковою. Частка експорту у ВВП розвинутих країн коливається в межах 10-70 % (у США - 12%, Канаді - 40%, Нідерландах - 56%, Бельгії - 73%). В Україні цей показник у 2001 р. складав 49,5 % .

Входження України у світову економіку виявилося болісним і тривалим. Наша країна залишається експортером переважно сировини та напівфабрикатів. У розвитку зовнішньоторговельної діяльності України можна виділити декілька етапів. На першому етапі відбувалася лібералізація зовнішньої торгівлі, яка забезпечила збільшення експорту товарів і послуг. Однак його зростання відбувалося на фоні зниження внутрішнього споживання та реального ВВП, тобто експортний потенціал втрачав внутрішню економічну опору, окрім того, поглиблення економічної кризи в пострадянських країнах зумовило різке обмеження доступу вітчизняної продукції на ринки цих країн, посилення залежності від критичного імпорту паливно-енергетичних ресурсів. Вітчизняні виробники шукали виходи на нові ринки.

Ситуацію погіршила економічна криза 1997-1999 pp. Значно скоротився попит на основні статті українського експорту - продукцію металургійного комплексу. Зовнішньоторговельний оборот скорочувався.

З 1999 р. в Україні фіксується позитивне сальдо в зовнішній торгівлі і спостерігається позитивна динаміка її обсягів (табл. 37).

 Таблиця 37. Зовнішня торгівля України товарами, млн. дол. США

Товарна структура зовнішньої торгівлі України протягом останніх років практично не змінилася. Провідні позиції в українському експорті належать металопродукції (44 % експорту), товарам хімічної промисловості (22%). В той же час географічна структура зазнала суттєвих змін. Вектори товарних потоків переорієнтувалися з пострадянських країн на інші регіони світу. Так, у 1999 р. частка експорту в країни СНД становила 34 %, тобто майже вдвічі менше, ніж у 1992 р., а у 2001 р. скоротилася до 28 %.

Спостерігається динаміка і в імпорті товарів при незмінній його структурі. Енергетичний імпорт становить 47 % загальних обсягів імпорту, суттєво скоротився неенергетичний імпорт.

Зниження обсягів імпорту було наслідком впроваджених заходів тарифного регулювання щодо більшості товарів, які в достатній кількості можуть вироблятися в Україні. На думку фахівців, загальні обсяги імпорту досягли того рівня, який дає змогу задовольнити мінімальні потреби держави.

Україна нині досягла певного прогресу на шляху економічної лібералізації, необхідної для інтеграції у світові господарські структури. Так, рівень середньозваженого імпортного тарифу на промислові товари знизився до 5,4 %, за повною номенклатурою товарів - до 7,1 %, що в цілому відповідає вимогам COT.

Бертиль Готгхард Улін (Швеція) і Джеймс Едуард Мід (Великобританія) - Нобелівська премія у 1977 р. присуджена за оригінальний внесок у розробку теорії міжнародної торгівлі та руху міжнародного капіталу.

Основна праця Б. Уліна - "Міжрегіональна і міжнародна торгівля".

Основна праця Е. Міда - "Теорія міжнародної економічної політики".

Однак загальний рівень лібералізації істотно знижується через обмеження нетарифного характеру, бюрократичні процедури, недосконале антимонопольне регулювання, що робить Україну не готовою до активних інтеграційних процесів.