Державне регулювання економіки: Навчальний посібник

12.4. Регулювання міжнародних інвестиційних процесів

Важливою формою зовнішньоекономічної діяльності є переміщення капіталів, яке проявляється в іноземному інвестуванні, функціонуванні світових фінансових ринків.

У широкому розумінні міжнародні інвестиційні процеси - це система прав та зобов´язань учасників різних країн з питань інвестиційних ресурсів.

Кожна країна володіє певними інвестиційними ресурсами, які використовуються для внутрішнього і зарубіжного інвестування.

Переміщення інвестиційних ресурсів характеризується поняттями "втеча капіталу" та "чистий приплив капіталу". Втеча капіталу - це переказ капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, отримання високих доходів, ризику експропріації та ін.). Основна мета вкладання капіталу в економіку інших країн - отримання високих прибутків та інших вигод.

Чистий приплив капіталу - це різниця між обсягом надходжень грошових коштів з-за кордону (позики, продаж активів) та обсягом вивезення капіталу. На рівні окремих країн розрізняють експорт, імпорт приватного і державного капіталів.

Основу міжнародного руху підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції.

Прямі інвестиції - це вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), зумовлені довготерміновими економічними інтересами, які передбачають контроль інвестора над об´єктом інвестування. Прямі інвестиції складаються з первинних вкладень, реінвестицій (частка доходу від інвестицій, яка в подальшому знову вкладається в об´єкт інвестування), внутрішньокорпоративних переказів капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми компаніями тощо.

Портфельні інвестиції - це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходів (дивідендів). Вони не забезпечують реального контролю над об´єктом інвестування.

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій вважається 10 % обсягу прямих інвестицій у загальних вкладеннях в об´єкт інвестування. В деяких випадках прямою може бути інвестиція з меншою часткою участі, якщо вона забезпечує реальний вплив на прийняття управлінських рішень щодо об´єкта інвестування.

Вивчення макромотивацій прямого іноземного інвестування розглядається в контексті міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності, а портфельне іноземне інвестування - у контексті розвитку відповідних операцій на фондовому ринку.

На масштаби, динаміку та ефективність іноземного інвестування впливає сукупність взаємопов´язаних факторів, вирішальним з яких є загальний стан балансу ввезення та вивезення капіталу. У зв´язку з цим виділяють такі групи країн:

— переважно експортери капіталу (Японія, Південна Корея, Тайвань, Китай, країни Близького Сходу);

— країни, які зберігають рівновагу експорту та імпорту капіталу (Франція, Німеччина);

— країни, де переважає імпорт капіталу (Португалія, Іспанія, Туреччина, США).

Пряме іноземне інвестування для країни-реципієнта має ряд позитивних і негативних наслідків (табл. 38), тому для забезпечення економічної безпеки країн, їх сталого розвитку необхідна виважена стратегія іноземного інвестування, вміле оперативне управління міжнародними потоками капіталів.

Таблиця 38. Наслідки прямого інвестування

Світова економічна історія доводить, що залучення ресурсів у формі іноземних інвестицій є дієвим засобом піднесення національної економіки. Однак цей процес не повинен проходити стихійно. Потрібна відпрацьована стратегія, спеціальна інституція, система стимулів, обмежень і пільг, які б забезпечили оптимальну відповідність інтересів імпортерів капіталу потребам країни, що їх приймає.

Пряме іноземне інвестування тісно пов´язане з інвестиційним ризиком втрати інвестицій чи доходу від них. Він зумовлюється системою політичних, соціальних та економічних чинників і характеризується рівнем невизначеності щодо одержання прибутку від інвестицій.

Політичні характеристики інвестиційного ризику пов´язані з:

— внутрішніми заворушеннями (страйки, політичні акції, громадянські війни);

— можливими зовнішніми конфліктами і непорозуміннями;

— можливістю націоналізації власності, запровадження економічних санкцій з політичних мотивів;

— відсутністю міжнародної довіри тощо.

Соціальні характеристики інвестиційного ризику зумовлені рівнем життя та соціальної напруги у суспільстві, зайнятістю населення, екологічною ситуацією в країні та регіонах, загальним рівнем злочинності, рівнем освіченості населення, розвитком інфраструктури ринку тощо.

Економічні параметри інвестиційного ризику охоплюють основні макроекономічні показники та індикатори фінансового стану країни:

— ВВП і ВВП на особу;

— національний дохід;

— основні засоби;

— грошові доходи населення;

— індекси споживчих цін;

— державний бюджет;

— чисельність населення і кількість зайнятих у всіх сферах економіки;

— відношення зовнішнього боргу до ВНП;

—коефіцієнт обслуговування боргу;

—показники ліквідності тощо.

Особливе місце в гарантуванні інвестиційної безпеки належить страхуванню інвестиційних ризиків. За кордоном створені та функціонують спеціалізовані страхові організації трьох категорій:

— державні (Департамент гарантій експортних кредитів у Великій Британії, Корпорація зарубіжних приватних інвестицій у США та ін.);

— приватні (Лондонське страхове товариство "Ллойдс", страхове товариство "Р.А.R.I.S. Pool" та ін.);

— міждержавні (агентство "MIGA" тощо).

Вони надають гарантії щодо захисту права на власність, непрямого вилучення капіталу, обмеження права розпоряджатися ресурсами від актів державних, регіональних і місцевих органів влади. Страхують від громадських заворушень, страйків, навмисного заподіяння збитків, здійснюють всі види майнового страхування - засобів наземного, повітряного і водного транспорту, майна, будівельно-монтажних робіт, ризику неплатежів, непогашення кредитів тощо.

Для стимулювання іноземного інвестування в країні встановлюються пільги та гарантії майнових прав та інтересів інвесторів. Пільгами служать: звільнення від обкладання митом, майна, що ввозиться в країну як внесок до статутного фонду; скасування процедури ліцензування і квотування за умови сертифікації продукції власного виробництва; встановлення пільгового інвестиційного режиму.

Однією з форм міжнародного руху капіталів є міжнародний кредит, який служить важливим джерелом фінансування зовнішньої торгівлі, модернізації, реконструкції підприємств і галузей, підтримування стабільності міжнародних розрахунків.

Розрізняють такі види міжнародних кредитів:

1.   Залежно від суб´єктів кредитних відносин:

— міжфірмовий міжнародний кредит;

— банківський кредит у зовнішній торгівлі;

— міжурядовий кредит;

— кредити регіональних банків розвитку (ЄБРР);

— кредити міжнародних валютно-фінансових організацій (МВФ, СБ).

2.   За видами:

— товарні; 

— валютні.

3.   За термінами повернення:

— короткострокові (до 1 року);

— середньострокові (від 1 до 5 років);

— довгострокові (понад 5 років).

Порядок залучення та пріоритетні напрями використання іноземних кредитів регламентуються відповідним законодавством і постановами уряду. Гарантом іноземних кредитів виступає уряд. Погашення кредитів здійснюється на умовах валютної самоокупності або за рахунок коштів державного бюджету.

Важливим джерелом залучення коштів у національну економіку служать міжнародні фінансові ринки. На сьогодні ще немає єдиного світового ринку, де активно обертається вся сукупність наявних фінансових активів. Однак удосконалення засобів зв´язку, загальний прогрес роблять світове господарство більш взаємопов´язаним, сприяють подоланню перешкод між географічно віддаленими фінансовими ринками.

Міжнародний фінансовий ринок охоплює міжнародні валютні ринки, міжнародні ринки акцій та міжнародні ринки позичкового капіталу (рис. 30).

Рис. 30. Міжнародні фінансові ринки

За офіційними даними на світових валютних ринках щоденно обертається понад 1,3 трлн. дол. США. Цей ринок наближається до такої ситуації, коли курси валют в різних частинах світу у кожний момент часу є практично однаковими.

Оскільки Україна сьогодні майже не представлена на міжнародних валютних ринках, то Національний банк України змушений здійснювати жорстке регулювання національної валюти шляхом ряду обмежень на торгівлю гривнею.

Україна більшою мірою інтегрована в міжнародні ринки цінних паперів, однак знову ж ця інтеграція стимулюється відсутністю вільної конвертації гривні. Це стримує приплив портфельних іноземних інвестицій. Тому акції українських корпоративних емітентів обертаються за кордоном у формі депозитарних розписок, які зменшують ризик втрати капіталів унаслідок валютних чи адміністративних обмежень.

Українські компанії засвоїли механізм випуску депозитарних розписок першого та другого рівнів, що посприяло розширенню кола акціонерів, поліпшенню їх іміджу як емітента серед міжнародних інвесторів. Нині депозитарні розписки випустили такі українські компанії: AT "Азот" (м. Черкаси), AT "HBO ім. Фрунзе" (м. Суми), AT "Запоріжсталь", AT "Жидачівський картонно-паперовий комбінат", AT "Азовсталь", AT "Стирол", AT "Хмельницькобленерго", AT "Запоріжтрансформатор" та ін.

Зараз Україна найширше представлена на міжнародних ринках позичкового капіталу, які складаються з двох сегментів - ринків банківського кредитування та ринків облігацій. Міжнародні ринки облігацій охоплюють ринки євро-, глобал- та іноземних облігацій.

Єврооблігації - це цінні папери у вигляді облігацій, які випущені європейськими іноземними позичальниками одночасно на фондових ринках кількох держав і деноміновані в певній валюті - долар США, євро, фунт стерлінгів, швейцарський франк.

Іноземні облігації - це облігації, випущені іноземними позичальниками на внутрішньому ринку облігацій певної країни і деноміновані у валюті цієї ж країни. Найважливішими ринками іноземних облігацій є Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Цюріх, Амстердам.

Україна в особі уряду робить спроби скористатися послугами ринків міжнародних облігацій. Так, у 1997 р. була випущена перша українська глобал-облігація на суму 450 млн. дол. США на японському ринку; в 1998 р. - було випущено три єврооблігації на суму 1,1 млрд. дол. США. У 1997-1999 pp. уряд України входив до десятки найбільших позичальників на міжнародних ринках облігацій серед емітентів з країн Центральної та Східної Європи.

Аналіз взаємодії нашої країни з міжнародними ринками облігацій дає підстави для висновків про те, що наявний досвід у цій сфері не можна вважати позитивним, оскільки реструктуризація облігаційних випусків значно підірвала довіру до України як платоспроможного позичальника. Однак уряд нагромадив певний досвід співпраці з міжнародними ринками фінансового капіталу, зробив певні висновки з уроків минулого, і в майбутньому є надія на ефективну співпрацю.