Державне регулювання економіки: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 435

15.2. Регіональна економічна політика у перехідний період

Регіональна економічна політика держави складається з окремих елементів: мета та завдання: пріоритети регіонального розвитку; організаційно-економічний механізм регулювання, територіальних пропорцій. Регіональна політика повинна бути такою, щоб оптимально поєднувати інтереси держави і окремих регіонів.

Держава, виходячи з національних інтересів, визначає стратегічну мету та поточні пріоритети, створюючи сприятливі умови для розв´язання відповідних соціально-економічних проблем регіону. Стратегічні завдання формування економіки України полягають у тому, щоб:

—  виробити соціальну орієнтацію економіки і розв´язати на цій основі комплекс соціально-економічних завдань регіону;

—  підвищити рівень внутрішньої збалансованості економіки України за рахунок переорієнтації виробництва, засобів виробництва на задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації;

—  забезпечити науково-технічну перебудову виробництва в усіх галузях і на всіх рівнях економіки, яка підвищить конкурентоспроможність власного виробництва на світовому ринку, збільшить експортний потенціал держави;

—  здійснити переорієнтацію на розвиток наукомістких і високоефективних виробництв та галузей;

—  екологізувати народногосподарський комплекс України, виділити в його складі природоохоронні, заповідні та рекреаційні зони, райони для високоінтенсивного розвитку промисловості та сільського господарства, а також найбільш забруднені зони, де необхідно здійснити комплекс природоохоронних заходів.

Регіональна політика держави охоплює економічний, соціальний, демографічний, екологічний та науково-технічний аспекти.

Економічний аспект передбачає забезпечення комплексного і збалансованого розвитку регіонів на основі зростання виробництва товарів (робіт, послуг), раціонального розміщення продуктивних сил з урахуванням наявних ресурсів.

Соціальний аспект вимагає прискореного розвитку соціальної та виробничої інфраструктури в регіонах з низьким рівнем забезпеченості, особливо в сільській місцевості.

Демографічний аспект спрямований на стимулювання якісних змін у демографічній та соціальній структурі населення, створення сприятливих умов для зростання народжуваності, оздоровлення населення тощо.

Екологічний аспект покликаний урегулювати природогосподарську збалансованість у регіонах і створити сприятливі умови для життєдіяльності населення.

Науково-технічний аспект регіональної політики забезпечує розвиток пріоритетних напрямів наукових досліджень, спрямовує науково-технічний розвиток і потенціал на розробку, освоєння та широке використання нових машин, технологій, матеріалів, конкурентоспроможних на світовому ринку.

Регіональна економічна політика передбачає визначення відповідних пріоритетів, тобто надання переваги на даному етапі розвитку конкретним галузям, видам діяльності, формам господарювання. Залежно від важливості поставленої мети та рівнів управління пріоритети можуть встановлюватися як на державному, так і на місцевому рівнях управління.

У системі державної регіональної політики особливе місце посідає організаційно-економічний механізм регулювання територіального розвитку, який включає широкий спектр економічних важелів: пряме державне інвестування, розробку й фінансування цільових міжрегіональних програм,, створення спеціальних фондів, надання субсидій і дотацій, пільгових кредитів тощо.

В умовах перехідного періоду регулююча роль держави зводиться до створення і забезпечення сприятливих умов для ефективного функціонування територіальних одиниць. Забезпечення територіальної свободи, саморозвитку і самоорганізації господарюючих суб´єктів і створення на цій основі ефективної регіональної економіки вимагає переведення управління на регіональний рівень. Це, зокрема, стосується розвитку підприємництва, роздержавлення і приватизації комунальної власності, приватизації майна агропромислового комплексу і земельної реформи, соціального захисту населення, формування товарного і фондового ринків, ринку праці та ін.

Новий підхід у регіональній політиці ґрунтується на координації та добровільному узгодженні інтересів усіх учасників процесу регіонального відтворення. Проблеми, які виникають у регіоні, повинні розв´язуватися на місцях. Діяльність регіональних органів управління економікою повинна засновуватися на загальноприйнятих принципах самоврядування.

Під економічним самоврядуванням треба розуміти форму господарювання й управління регіонами, процеси розширеного відтворення якого покриваються, як правило, власними доходами від діяльності регіонального народногосподарського комплексу. Це означає, що господарювання регіону має здійснюватися з урахуванням процесу ринкових змін, що ґрунтується на максимальній економічній свободі суб´єктів та їхній повній відповідальності за результати своєї діяльності. Управлінські рішення при цьому повинні прийматися, виходячи з принципів економічної самостійності територій, самозабезпечення, самофінансування, поєднання місцевих і державних інтересів, урахування інтересів усіх соціальних груп регіону (табл. 43).

 Таблиця 43. Принципи економічної самостійності регіонів

Самовідтворення

Самозабезпечення

Самофінансування

Саморегулювання

1.Саморегулюван-ня демографічних процесів, раціональне використання трудових ресурсів

2. Відтворення навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів

1. Насичення місцевого ринку товарами й предметами першої необхідності власного виробництва та за еквівалентним обміном: продовольчими, непродовольчими товарами, платними послугами

2. Розвиток матеріально-технічної бази соціально-культурної сфери

3. Розвиток галузей виробничої інфраструктури регіонального значення

4. Розвиток будівельної бази і виробництво місцевих будматеріалів

1. Формування місцевих бюджетів

2. Організація позабюджетних фінансових надходжень

3. Мобілізація фінансових ресурсів підприємств і громадян для виконання соціальних програм, створення спільних об´єктів виробничої інфраструктури

4. Фінансові надходження від власної зовнішньоекономічної діяльності

5. Розширення кредитних можливостей на основі створення ринку фінансових ресурсів

6. Регулювання грошового обігу та підтримування балансу грошових доходів і видатків населення

1. Місцеві замовлення

2. Ціни

3. Платежі за ресурси

4. Соціальні, екологічні та фінансові нормативи

5. Нормативи амортизаційних відрахувань

6. Податки

7. Штрафні санкції

8. Проценти за кредит та позики

9. Ліміти, квоти тощо

 

Державне регулювання регіональної економіки слід скерувати на комплексне вирішення соціально-економічних проблем, специфічних для кожного регіону. Для цього використовують весь набір економічних і організаційних методів управління. Структура і кадровий склад регіональних управлінь зорієнтовані як на оперативну роботу, так і на вирішення перспективних завдань.

Державне регіональне управління господарством області має дворівневу систему: 1) державне регіональне управління; 2) місцеве самоврядування (рис.32).

32  

Рис. 32.Управління народним господарством області

 Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2000 р. рекомендується перелік управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної державної адміністрації.

1. Управління та підрозділи обласної державної адміністрації:

Головне управління економіки;

Управління зовнішніх економічних зв´язків;

Управління торгівлі та побутового обслуговування населення;

Управління промисловості, енергетики, транспорту та зв´язку;

Головне фінансове управління;

Управління капітального будівництва;

Управління у справах національностей та міграції;

Управління житлово-комунального господарства;

Управління містобудування та архітектури;

Головне управління сільського господарства і продовольства;

Головне управління праці та соціального захисту населення;

Управління юстиції;

Управління державної ветеринарної медицини;

Управління з питань майна комунальної власності;

Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення;

Управління освіти і науки;

Управління охорони здоров´я;

Управління культури;

Управління з питань внутрішньої політики;

Управління з питань молоді, спорту та туризму;

Управління у справах преси та інформації;

Відділ у справах релігій;

Інспекція державного технічного нагляду;

Обласний державний архів.

2. Відділи та інші підрозділи апарату облдержадміністрації:

Організаційний відділ;

Відділ кадрової роботи та з питань державної служби;

Відділ роботи зі зверненнями громадян;

Юридичний відділ;

Загальний відділ;

Відділ контролю;

Відділ бухгалтерського обліку;

Відділ взаємодії з правоохоронними органами;

Відділ інформаційно-комп´ютерного забезпечення;

Господарський відділ;

Прес-служба;

Відділ з питань режимно-секретної роботи.

Структура районних державних адміністрацій формується з урахуванням типового переліку управлінь, відділів та інших структурних підрозділів райдержадміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій можуть утворювати управління та відділи, не передбачені примірним переліком, у межах граничної чисельності, встановленого фонду оплати праці і видатків на утримання відповідної адміністрації.

Конституція України закріпила дві системи влади на місцях: місцеві державні адміністрації, які є відповідними органами виконавчої влади, та місцеве самоврядування, яке є публічною владою територіальних громад.

Місцеве самоврядування - це право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах чинного законодавства.

Усі організаційні питання щодо діяльності органів місцевого самоврядування та їх повноважень врегульовуються Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (від 21 травня 1997 p.), Конституцією України.

Суб´єктом і основним носіємфункцій у системі місцевого самоврядування і повноважень є територіальна громада.

Територіальна громада - це спільнота мешканців, жителів населених пунктів (сіл, селищ, міст), об´єднана спільними інтересами власного життєзабезпечення в різних сферах.

Головною посадовою особою територіальних громад є сільський, селищний, міський голова, який обирається громадою й очолює відповідну раду та її виконавчий орган.

Місцеві ради наділені власними і делегованими повноваженнями. До власних повноважень належить: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку; ухвалення бюджетів тощо. Делеговані повноваження здійснюються за взаємною згодою органів самоврядування первинного і вторинного рівнів.

Органічним доповненням місцевого самоврядування є органи самоорганізації населення - будинкові, вуличні, квартальні, які утворюються з ініціативи мешканців та з дозволу відповідних рад.