Слово "дипломатія" походить від грецького "diploma" (документ, складений удвоє), у Стародавній Греції так називалися здвоєні дощечки, на воскових поверхнях яких писали текст грамот про повноваження посланця або послання іншого важливого змісту. Потім дощечки складали докупи цими поверхнями, щоб не пошкодити текст. Особливим видом повсякденної державної діяльності дипломатія стала на зламі XVI—XVII ст. з появою при дворах монархів постійних дипломатичних представників, а в системі державних органів — спеціальних відомств, головними завданнями яких були листування і підтримка контактів між володарями, прийом іноземних делегацій і послів, ведення переговорів. Так, наприклад, в Англії вперше слово "дипломатія" використано у 1645 році. 1693 року відомий німецький філософ, математик і мовознавець Г. Лейбніц опублікував працю "Зведення дипломатичного права", де було вжито латинське слово "diplomaticus", яке з того часу почало означати "той, що стосується міжнародних відносин" [13, с. 13]. Термін "дипломатія" у сучасному розумінні вперше подав Франсуа де Кальєр, видатний французький дипломат доби Людові- ка XIV, у своїй книзі "Про способи ведення переговорів з монархами", опублікованій 1716 року. Ф. де Кальєр був послом Людовіка XIV у кількох європейських країнах, учасником складних, однак успішних для Франції переговорів. Найчастіше слово "дипломатія" вживається для окреслення:
— державної діяльності в галузі зовнішніх відносин;
— сукупності установ та осіб, які займаються державною діяльністю в галузі зовнішніх зносин;
— професії дипломата.
Сучасний український "Словник іншомовних слів" дає таке визначення дипломатії: "Офіційна діяльність глав держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення зовнішньої політики й захисту прав та інтересів держави за кордоном... мистецтво досягти своєї мети методами, притаманними дипломатові" [18, с. 170].
Бельгійський юрист-міжнародник підкреслює три значення терміна "дипломатія": "Дипломатією називають у технічному і спеціальному значенні... науку і мистецтво, представлення держав і ведення переговорів... Це ж слово вживається в більш чи менш широкому розумінні, щоб виразити складне поняття, яке охоплює або сукупність органів представлення даної держави, включаючи і міністерства закордонних справ, або сукупність її політичних агенств. Нарешті, під дипломатією мається на увазі ще кар’єра чи професія дипломата" [9]. Відомий англійський дипломат і публіцист Г. Нікольсон у своїй відомій "Дипломатії" так розшифровує цей термін: "У розмовній мові слово "дипломатія" вживається для позначення цілого ряду цілком відмінних речей. Інколи воно вживається як синонім зовнішньої політики... В інших випадках означає переговори. Цей термін вживається також для позначення закордонної частини відомства закордонних справ... Нарешті, це нещасне слово означає особливу здатність, яка проявляється у спритності у хорошому розумінні цього слова при веденні міжнародних переговорів, а в поганому розумінні — у підступності в подібних справах" [12, с. 19]. Але, аналізуючи різні нюанси, він підсумовує: "Я пропоную дотримуватися визначення, даного цьому слову "Oxford English Dictionary", а саме: "Дипломатія — це ведення міжнародних відносин за допомогою переговорів, метод, за допомогою якого ці відносини регулюються і ведуться послами і посланниками, робота або мистецтво дипломата". Він також підкреслює, що мистецтво дипломата полягає у "створенні міжнародної довіри".
Відомий французький дипломат Ж. Камбон визначає дипломатичну діяльність як мистецтво ведення переговорів та пошук способів, які б дозволили у відносинах між народами не вдаватися до застосування крайнього засобу — сили. Е. Сатоу пише: "Дипломатія — це застосування розуму і такту у веденні офіційних стосунків між урядами незалежних держав, а ще коротше — ведення справ між державами за допомогою мирних засобів".
Найбільш повне визначення "дипломатії" дається у "Дипломатическом словаре": "Дипломатія — засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, які застосовуються з урахуванням конкретних умов і характеру завдань, що вирішуються, офіційна діяльність глав держав та урядів, міністрів закордонних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по реалізації цілей і завдань зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, її установ та громадян за кордоном" [2].
Отже, основними складовими дипломатичної діяльності держави в сучасному світі є:
— постійне представництво (представлення) держави за кордоном, яке здійснюється її посольствами та місіями і спрямоване на підтримку нормальних відносин з іноземними державами;
— участь представників держави в діяльності різних міжнародних організацій і установ (ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ, Рада Європи тощо);
— міжнародні форуми (конференції, наради, семінари), тобто періодичні двосторонні та міжнародні зустрічі уповноважених держав, починаючи з глав держав, глав урядів чи міністерств закордонних справ і закінчуючи спеціальними уповноваженими і співробітниками різних рангів;
— дипломатичне листування (заяви, листи, ноти, меморандуми);
— підготовка і підписання дво- та багатосторонніх міжнародних договорів і угод, що регламентують різні питання міждержавних відносин;
— висвітлення в мас-медіа позиції уряду з тих чи інших зовнішньополітичних питань, публікація офіційної інформації про найважливіші міжнародні події, офіційне видання міжнародних актів і документів.
Отже, зі сказаного вище можна сформулювати таке визначення дипломатії: дипломатія — це наука про міжнародні відносини і мистецтво ведення переговорів главами держав і урядів та спеціальними органами зовнішніх відносин — МЗС, дипломатичними представництвами; участь дипломатів у визначенні курсу зовнішньої політики та її втілення в життя мирними засобами з метою захисту інтересів держави та її громадян.
Однак, як пише відомий російський дипломат В. Попов, для загалу дипломатія — це мистецтво обману та інтриг, царство умовностей і протоколу, розкішного життя і неробства. Про дипломатію судять лише за її показним боком на основі чуток та напівфантастичних розповідей. Це є результатом закритості професії дипломата (хоча в сучасних умовах вона стає все прозорішою), бо книги і фільми про дипломатів можна перерахувати на пальцях, а дипломати у них змальовуються, як правило, не у найпривабливіших тонах. Один датський дипломат говорив з цього приводу: "Я відчуваю, що нас осуджують, але не за те, що ми насправді собою являємо, а на основі того, що люди звикли думати про нас. За їхніми уявленнями, дипломати відповідальні за всю безглузду зовнішню політику наших урядів" [13, с. 12—13].
Кожна епоха висувала власні вимоги до дипломатів, виходячи зі своїх потреб, визначала суть цієї професії. Так, в індійських "Законах Ману" дається чи не найперший перелік вимог до дипломата: посол повинен не тільки розумітися на всіх науках, але й вміти розуміти натяки, вирази обличчя, жести іноземного володаря і розкривати його плани [5, с. 192].
У Стародавній Греції послами були здебільшого люди поважного віку, які володіли красномовністю, вміли чітко викладати свої думки і справляли позитивне враження на слухачів. Красномовність, вміння аналізувати ситуацію були важливими рисами і дипломатів Стародавнього Риму.
У Середньовіччі на формування вимог до дипломатів впливала католицька церква, яка домінувала в суспільному житті. Ці вимоги найбільш яскраво викладені венеціанським дипломатом XVI ст. Оттавіано Маджі: "Він повинен бути не лише хорошим християнином, але також ученим-теологом; він повинен бути філософом, добре знати Аристотеля і Платона; він повинен вміти в кожну мить викласти в діалектичній формі абстрактні проблеми; він повинен знати класиків і бути знавцем математики, архітектури, музики, фізики, цивільного і канонічного права; він повинен не тільки говорити і писати латиною з класичною тонкістю, але й володіти грецькою, іспанською, французькою і турецькою мовами; він повинен мати глибокі знання історії, географії, військових наук і завжди мати при собі Гомера" [17, с. 21]. Може, таких дипломатів і мала у своєму розпорядженні Венеція XVI ст. — такими були вимоги часу, але в нинішніх реаліях навряд чи є хоч один дипломат на земній кулі, який би відповідав цим вимогам, та й сьогодні немає в цьому жодної потреби.
Проте є якості, що непідвладні часові, бажані для всіх історичних епох. Про них найкраще сказав Ф. де Кальєр у своїй книзі "Про способи ведення переговорів з монархами": "Цими якостями є: уважний і ретельний розум, що не дозволяє собі відволікатися задоволеннями і фривольними забаганками; здоровий глузд, що сприймає речі такими, як вони є, що йде до мети найкоротшими і природними шляхами, не вдаючись у тонкощі і непотрібні хитрощі, які зазвичай відштовхують тих, з ким ведеш переговори; передбачливість, яка дозволяє вгадувати, що відбувається в серцях людей, і вміння враховувати найменший порух на обличчі та інші ознаки пристрастей, що проявляються інколи навіть у найбільш потайних людей; розум, готовий на вигадки, здатний згладити труднощі і примирити інтереси, що становлять предмет переговорів; присутність духу, необхідна, щоб відповісти до речі на непередбачувані питання й обережними репліками уникнути ризикованого кроку; рівний характер, спокійна і терпляча натура, повсякчасна готовність вислухати уважно того, з ким маєш справу, завжди відкритий підхід до людини, м’якість, повага, приємність спілкування, невимушена манера, яка вабить до себе і дуже допомагає здобути прихильність тих, з ким маєш справу, тоді як холодний і поважний вираз обличчя, груба й похмура манера поведінки зазвичай відштовхують і викликають відразу. Особливо необхідно, щоб дипломат достатньо добре володів собою і вмів протистояти нестримній потребі заговорити раніше, ніж він ґрунтовно обдумав те, що мав намір сказати; щоб він не квапився відповідати відразу, не подумавши, на викладені йому пропозиції..." [17, с. 103—104].
Г. Нікольсон у своїй книзі склав своєрідну шкалу якостей ідеального дипломата: правдивість, акуратність, врівноваженість (спокій), терпіння, хороший характер, скромність, лояльність; далі він, нібито від читача, зауважує: "Ви забули назвати розум, знання, ретельність, мужність і такт". "Я не забув про них, і вважав ці якості самі собою зрозумілими" [12, с. 77].
Цікаво, на наш погляд, сформульовані вимоги до дипломата майбутньої Української держави в одному з документів доби, коли ця держава ще не існувала:
1) обов’язкове громадянство держави, яку дипломат представляє;
2) працездатний вік і добре здоров’я (без фізичних вад);
3) добра морально-політична база;
4) академічна освіта;
5) практика роботи в МЗС (перед виїздом у закордонне відрядження від 6 місяців до 3-х років);
6) здача конкурсних іспитів для зайняття вакантної посади;
7)бездоганне знання не менше двох іноземних мов; дипломатичної історії; міжнародного права; історії власної держави; господарської (економічної) географії, конституційного права, торговельного і морського права, цивільного права, дипломатичного протоколу [8, с. 82—83].
Дуже велика увага приділялася довірі до особи, яка зараховувалась на дипломатичну службу [8, с. 82—85]. І сьогодні можна однозначно сказати, що ці якості вкрай необхідні дипломатам-професіоналам.
Видатні дипломати минулого і сучасності винятково великого значення надають особистій правдивості та чесності дипломатів, вважаючи, що обман може стати головною перепоною на будь-яких переговорах, може дискредитувати офіційну особу, бо, обманувши раз-другий, свідомо дезінформувавши співрозмовника, дипломат може втратити довіру й опинитися в ізоляції, втративши контакти.
Отже, із мовленого вище видно, що професія дипломата є, як пише Г. Руденко, "однією з наішочесніших" [14, с. 14]. Ж. Камбон, опираючись на вивчення багатовікового досвіду дипломатичної діяльності, приходить до висновку: "я не знаю діяльності більш різноманітної, ніж професія дипломата, ...де людина повинна мати більшу твердість характеру і незалежність розуму".
Хоча, з іншого боку, слід ще раз підкреслити, що в дипломатії, особливо часів Римської імперії, держав Середньовіччя — Венеції, Флоренції, Візантії — обман, інтриги, підступи, шпигунство у дипломатичному ремеслі вважалися ледве не мистецтвом. До часу становлення дипломатії пізнього Середньовіччя належить фраза англійського дипломата XVII ст. у Венеції Г. Уоттона: "Посол — чесна людина, котру посилають за кордон обманювати для блага своєї батьківщини". Вислів був написаний жартома, однак коштував йому дипломатичної кар’єри. Можна тут подати й слова французького короля Людовіка XV: "Якщо будуть брехати вам, брешіть ще більше" та колишнього посла СІЛА в СРСР Джека Метлока: "Я не кажу, що дипломати не обманюють. Звичайно ж, обманюють. Але ефективні дипломати — ні" [7, с. 131; 19, с. 29—36].
На жаль, і в літературі, в тому числі й у творах деяких відомих авторів, дипломати зображуються не в найкращому вигляді. Так, великий И. В. Гете писав про одного зі своїх персонажів, посланника місії: "Це педантичний дурень, яких на світі небагато... він дріб’язковий, як стара кумася, людина, яка ніколи не буває задоволена собою, і котрій, з цієї причини, ніхто не може догодити. Що ж це за люди, вся душа яких зайнята винятково церемоніями, а думки і прагнення роками спрямовані на те, щоб просунутись хоча б на один стілець і сісти якомога вище за обіднім столом". Французький письменник Марсель Пруст типового дипломата називає "нудним, як дощ", а всіх дипломатів звинувачує в різних пакостях; англійський письменник Дж. Олдрідж у своїх творах "Дипломат", "Людина і зброя" теж не дуже схвально відгукується про представників цієї професії, називаючи їх "лицемірами"; Ж. Лабрюйєр вважає дипломатів "хамелеонами"; не дуже добре відгукувався про них Оноре де Бальзак. Багато політиків також знаходили задоволення в тому, щоб принизити дипломатів [13, с. 19]. Однак, без дипломатів відносини між державами і володарями неможливі. Ще з XV ст., коли була зафіксована перша в історії постійна місія у Флоренції (1446) та в Генуї (1455), і до сьогодні дипломати були, є і будуть, поки існуватимуть держави, а відтак і потреба міждержавних відносин.
З розвитком історії змінювалися та ускладнювалися міжнародні відносини, з політичних карт світу зникали одні, а народжувалися інші держави, чим особливо відзначилося XX століття. Бурхливий розвиток науки, зміни в соціальному становищі людства, його загальний інтелектуальний розвиток впливали і на розвиток дипломатії, ставили нові вимоги перед дипломатами. Американський дослідник Честер Боулз 1962 року писав: "Змінені вимоги до дипломатії змінили виразно і якості, які потрібні нашим послам. Хоча особиста привабливість, чарівна дружина, політичні перспективи й аналітичні здібності, як і колись, дуже корисні, але вже недостатні. У складному світі сьогодення посол повинен бути також адміністратором, здатним керувати широким колом операцій; творчим керівником, який володіє ініціативою, надихає підлеглих, має авторитет; дипломатом, у якого є відчуття такту, який вміє переконувати і знає, як поєднувати твердість зі стриманістю" [7, с. 132].
Сучасний дипломат — "це службова особа, що займається дипломатією, працівник дипломатичної установи, а в переносному розумінні слова — це особа, яка досягає своєї мети, діючи обережно та вміло, тактовно в стосунках з іншими" [18, с. 170].
Нинішній дипломат повинен мати ґрунтовну гуманітарну освіту, глибокі знання з історії, в тому числі з історії міжнародних відносин та дипломатії, філософії, економічної теорії, географії і країнознавства, юриспруденції (міжнародне, дипломатичне і консульське право), розумітися на релігійних ученнях, знати протокол і етику, а також (що є конче важливим) володіти кількома іноземними мовами.
Що повинен уміти сучасний дипломат або що належить до кола його функціональних обов’язків? Ось зразок переліку завдань, які кожному дипломату доведеться виконувати, незалежно від того, на якому щаблі ієрархічної драбини він стоятиме:
— підготовка щорічного політичного звіту дипломатичного представництва; політлистів і політзаписок; звітів у галузі торгово-економічної, інформаційної, наукової, культурної, консульської і кадрової роботи;
— підготовка довідкових матеріалів, інформаційно-аналітичних довідок, проектів шифротелеграм чи інформацій, характеристик на іноземних діячів;
— оформлення щоденників і записів бесід до них;
— ведення дипломатичного листування з перекладом іноземною мовою та здійснення різного роду перекладів;
— підготовка оглядів преси, анотацій цікавих книг та інших друкованих видань, які стосуються важливих проблем дво- і багатосторонніх відносин;
— складання поточних і перспективних планів;
— участь в інформаційно-роз’яснювальній роботі, виступах у мас-медіа; виступи з лекціями (у відповідь на запрошення);
— проведення брифінгів та інтерв’ю, організація прес-конференцій і дискусій "круглого столу", розповсюдження інформаційно-довідкової та політичної літератури, підготовка прес-релізів;
— робота з делегаціями, підготовка для них інформаційно-довідкових матеріалів, матеріалів до бесід, проектів промов, участь у переговорах і консультаціях, супровід і забезпечення усних перекладів;
— підтримка контактів з МЗС і представниками влади країни перебування, парламентарями, політичними і громадськими діячами, представниками ділових кіл, підтримка і закріплення таких контактів з метою обміну інформацією;
— підтримка ділових контактів з колегами з дипломатичного корпусу;
— спостереження за новелізацією правових актів влади країни перебування;
— нагляд за виконанням двосторонніх угод та договорів;
— контроль за дотриманням співробітниками дипломатичного представництва місцевого законодавства і звичаїв, норм протоколу та етикету, процедури щодо національного прапора країни перебування тощо.
Крім цього, всі дипломати беруть участь у підготовці дипломатичних прийомів, прийнятті та відправці дипломатичної пошти та вантажів, обробці технічної інформації, веденні листування з адміністративно-технічних питань, впровадженні і використовуванні новітньої електронної техніки, вирішенні господарсько-побутових та інших питань для забезпечення належного рівня діяльності колективу.
Кожний професійний дипломат повинен знати ази консульської роботи, хоча, на превеликий жаль, так є далеко не завжди у щоденній діяльності дипломатичного представництва.
Дипломатична служба специфічна і вимагає самопосвяти тих, хто вирішить себе їй віддати сповна, бо часто, маючи добру теоретичну і мовну підготовку, людина не витримує специфічного режиму роботи: багатьох обмежень, замкнутості малого робочого колективу, способу життя за кордоном.
Для того, щоб молодий дипломат — випускник ВНЗ — міг вважати себе таким, що розуміється на тонкощах багатопланової дипломатичної роботи, потрібно 5—7 років наполегливої, зацікавленої праці в центрі і за кордоном.