3. Культура Північного Ренесансу

Самобутній характер Північного Ренесансу проявився в першу чергу в культурі Нідерландів і Німеччини. Містами, що стали головними центрами цієї культури, були Антверпен, Нюрнберг, Аугсбург, Галле. Пізніше лідером став Амстердам. В формуванні німецького Ренесансу чималу роль зіграв економічний фактор: розвиток гірничодобувної справи, друкарства, текстильної промисловості. Все більш глибоке проникнення в господарство товарно-грошових відносин, залучення в загальноєвропейські ринкові процеси стосувалися великих мас людей і змінювали їх свідомість. Традиційний фактор впливу античної культури для Північного Ренесансу незначний, він в ній сприймається опосередковано. Тому в більшості його представників легше знайти сліди не до кінця зжитої готики, ніж знайти античні мотиви. Долі лідерів Північного Ренесансу міцно зв´язані з рухом Реформації і Селянською війною. Вік Північного Ренесансу був недовгим, але його вплив на європейську культуру відчувається і сьогодні.

У роздробленій Німеччині був об´єднуючий початок: ненависть до католицької церкви, що обклала країну численними поборами і обтяжними регламентаціями духовного життя. Тому один з головних напрямків в боротьбі за «царство Боже на Землі» — боротьба з папством за реформування церкви. Справжнім початком Північного Ренесансу слід вважати переклад Мартіном Лютером (1483-1646) Біблії німецькою. Ця робота продовжувалася 20 років, але окремі фрагменти стали відомі читаючій публіці раніше. Лютерівська Біблія створює епоху, по-перше, в німецькій мові: вона стає основою німецької єдиної літературної мови; по-друге, вона створює прецедент перекладу Біблії сучасною літературною мовою, і незабаром підуть переклади англійською, французькою тощо.

Ідеї лютеранства поєднують найбільш прогресивні кола Німеччини: у нього виявляються втягнені і такі мислителі-гуманісти, як Філіпп Меланхтон, художники, як Дюрер і Гольбейн, священики і ідеологи народного руху, як Томас Мюнцер. Формування лютеранства йшло кілька десятиліть і включало досить різноманітні філософські, релігійні, містичні, утопічні і етичні ідеї.

Т. Мюнцер (1490-1525) виступав, в першу чергу, як утопіст, що закликає до зрівняльного розділу землі. Його релігійний світогляд мав пантеїстичний характер. Яскрава особистість, Мюнцер, порвавши з Лютером в 1524 р. через його помірковано-буржуазні позиції, з головою занурився в революційну діяльність, створивши в Тюрінгії і Саксонії центр Селянської війни. Він спробував об´єднатися з чеськими повстанцями, але зазнав поразки від об´єднаних військ князів, потрапив в полон і був страчений.

Ренесансна література в Німеччині спиралася на середньовічні традиції мейстерзінгерів. Найбільш досконалі зразки поезії того часу представив продовжувач цих народних традицій Ганс Сакс. Поряд з Лютером він може вважатися творцем сучасної німецької мови. Залежність від часів готики позначилася на розвитку літератури Німеччини і виразилася в відсутності скільки-небудь цікавої прози. Поезія ж випереджала, вірші Сакса і Лютера були відомі всім. В Нідерландах проза з´явилася раніше, найбільш видатним прозаїком Північного Ренесансу став Еразм Роттердамський (1469-1536), який прославився своєю гостросатиричною книгою «Похвала глупоті» (1509).

Лідирував серед видів художньої діяльності — як і в італійському Ренесансі — живопис. Першим серед великих майстрів цього періоду повинен бути названий нідерландець Ієронім Босх (1450-1516). В його картинах, здебільшого написаних на релігійні сюжети, вражає з´єднання похмурих середньовічних фантазій і елементів фольклору, містичної символіки і точності реалістичних деталей. І навіть найстрашніші алегорії виписані в такому дивовижному колориті, що роблять життєстверджуюче враження. Ніхто з наступних майстрів живопису вже не буде малювати настільки фантастичні, що граничать з божевіллям, образи, але вплив Ієроніма Босха XX ст. відчує в творчості сюрреалістів.

Безумовно, найбільшим майстром Північного Ренесанс в образотворчих мистецтвах був Альбрехт Дюрер (1471-1528). Народився він в родині ювеліра, дуже рано проявив здібності до малювання. Його автопортрет і портрет батька, зроблені в віці 12 років, вражають майстерністю і зрілістю. Дюрер залишив колосальну спадщину: картини, графічні роботи, статті, листування. На його творчість дуже вплинула подорож по Італії. Пізніше він буде туди наїжджати, особливо полюбить Венецію. Не випадково манера письма цього майстра особливо близька до італійської. Однак специфіка бачення світу Альбрехта Дюрера полягає в пошуках можливості як можна об´єктивніше відобразити світ, йому був далекий італійський ренесансний реалізм, він хотів домогтися від живопису і малюнку повної вірогідності. Цим пафосом перейняті його автопортрети, особливо олівцеві, в листах до брата. Сюди ж можна віднести і портрет матері. В листі, де зроблений цей начерк виснаженої хворобами жінки, Дюрер пише про смерть матері: «Я сам бачив, як смерть зробила їй два сильних удари в серце».

Дотепер захоплює графіка Дюрера, зрозуміти яку часто намагаються, розшифровуючи середньовічну містичну символіку, яка там дійсно присутня. Але шукати розгадки заворожливих зображень потрібно в епосі Реформації. Можливо, графічні аркуші яскравіше за все відбили стійкість духу цих людей, готовність відкинути будь-як спокуси, але і гіркі сумніви в кінцевому результаті боротьби. Саме про це думаєш, дивлячись на «Меланхолію», на гравюру «Смерть, чорт і рицар». Є в Дюрера і ліричний початок в графіці. До нього можна сміливо віднести цикл гравюр «Життя Марії», що надихнув в XIX ст. Рільке на цикл віршів, а в XX — Хіндеміта на цикл романсів на ці вірші.

Вершиною творчості Альбрехта Дюрера стало грандіозне зображення чотирьох апостолів, справжній гімн людині, одне із самих яскравих виражень ренесансного гуманізму.

Невід´ємна від досягнень цієї епохи творчість Лукаса Кранаха Старшого (1472-1553). В його живописі особливо чітко простежуються готичні мотиви. Втім, безліч деталей, деяка манірність перекриваються незрівнянною красою колориту, особливо на жіночих зображеннях. Його мадонни і інші біблійні героїні — явні городянки і сучасниці художника. Вони трохи тендітні, але зате вбрані в розкішні модні плаття, в них складні зачіски і чудовий колір обличчя, що говорить не стільки про природне здоров´я, скільки про доглянутість. В пізній період творчості ці якості перетворилися в манеру, в художника з´явилося безліч учнів, що допомагали йому писати, і живопис майстра став вже зразком маньєризму. Але його кращі роботи, створені на початку століття, залишаються зразком ренесансного бачення світу. Можливо, кращою і самою новаторською його роботою залишається «Розп´яття» (1508). Різко асиметрична композиція, незвичайні ракурси традиційних фігур, насиченість колориту роблять враження збентеженості, передчуття суспільних потрясінь.

У творчості Маттіаса Грюневальда (1470-1528) відбилися всі протиріччя епохи, а його картини вражають багатством релігійної фантазії: наприклад, він малює ангелів, що грають на віолах і арфах для тішення слуху Марії з дитиною Христом. Це зображення є однією з головних частин Ізенгеймського вівтаря, основного досягнення Грюневальда. Вівтар складається з 9 частин. По контрасту з ошатним і життєстверджуючим зображенням Марії з дитиною написане похмуре, натуралістичне «Розп´яття». Грюневальд неодноразово повертався до теми розп´яття, всякий раз малюючи Христа підкреслено натуралістично, в вигляді простолюдина, що багато ходив босоніж, виснаженого стражданнями. В цьому образі, безсумнівно, показаний учасник Селянської війни, в якій воював і сам художник у 1524-1526 рр. І не тільки Христос, але і інші біблійні персонажі на картинах Грюневальда виявляють подібність з самими демократичними верствами сучасників художника.

В Ізенгеймський вівтар вписана одна з самих містичних картин художника — «Вознесіння Христа». Вражає переконливістю зображення Христа, що парить в повітрі, пронизаному блакитним світлом. Контрастом цьому проясненому образові є важкі фігури стражників в латах, більше схожих на рицарів, повалені на землю, збентежені і жалюгідні. Але справді ренесансним образом можна назвати частину вівтаря, що зображує Святого Себастьяна.

Як живописець Грюневальд захоплює насамперед емоційно насиченим, екстатичним колоритом, фантазією, вмілим включенням повних змісту пейзажів і натюрмортів в великі картини. Дослідники вважають, що Грюневальд ряд картин написав під впливом читання описів черницями-візіонерками своїх видінь. Безсумнівно, що творчість Грюневальда зробила вплив і на голландських живописців XVII—XVIII ст., і на німецький експресіонізм в XX ст.

Одне із самих революційних досягнень у живописі цього часу належить дунайській школі. До неї відносився в ранньому періоді своєї творчості Л. Кранах, а також Л. Хубер, X. Лаутензак, визнаним же її главою був Альбрехт Альтдорфер (1480-1538). Йому належить пріоритет в формуванні пейзажного жанру. Саме художники дунайської школи першими почали малювати природу, знайшовши її поетичної саму по собі. На картинах Альтдорфера ми зустрінемо також дуже точно типізованих персонажів, що зображують святих і дійових осіб Біблії. Однак самою цікавою картиною Альтдорфера залишається «Битва Александра з Дарієм» (1529). Батальній сцені на землі вторять надзвичайно виразні хмари, що борються з сонцем. Картина наповнена безліччю декоративних деталей, колоритна, чудова по живописній майстерності. До того ж це одна з перших написаних олією батальних сцен, так що Альтдорфер може вважатися основоположником також і цього жанру.

Одним з кращих портретистів цього періоду був Ганс Гольбейн Молодший (1497-1543). Йому належать портрети Еразма Роттердамского і астронома Ніколоса Кратцера, Томаса Мора і Джейн Сеймур, що трактують образи сучасників як людей, повних достоїнства, мудрості, стриманої духовної сили. Гольбейн працював і як ілюстратор, створивши дуже різні, але в обох випадках переконливі ілюстрації до Біблії і до «Похвали глупоті». Ним створений також цикл гравюр «Танці смерті», що перегукується з творчістю Дюрера.

В області архітектури власне ренесансні планувальні і пластичні принципи починають виявлятися в Аугсбургу, Нюрнбергу, Галле. Вони зливаються з традиціями готики, що додає німецькій ренесансній архітектурі витонченість і вичурність. В багатьох спорудах, будівництво яких продовжувалося багато десятків років, взагалі неможливо встановити границю, що відділяла готику від більш пізніх стилів. Сюди може бути віднесений самий грандіозний собор католицького світу в Кельні (початий у 1248 р., він вдосконалюється, реставрується і ремонтується дотепер), собор в Ульмі (1377-1529), а також цілий ряд замкових і палацевих споруджень. Інтер´єри церков прикрашаються скульптурою, фресками, рідше — вітражами, складними вівтарями і станкóвим живописом. Церкви фактично виконували функції музеїв поряд з відправленням обрядів. В цілому ж досягнення архітектури Північного Ренесансу менш самобутні, ніж досягнення живопису і літератури. Те ж можна сказати і про скульптуру. Надзвичайно цікава готична скульптура переходить в маньєристське прикрашання, майже не затримуючись на ступіні Ренесансу.

Цікава і музика часів Північного Ренесансу. До XVI ст., існував багатий фольклор, в першу чергу вокальний. Музика звучала в Німеччині повсюдно: на гуляннях, в церкві, на світських заходах і в військовому таборі. Селянська війна і Реформація викликали новий підйом пісенної народної творчості. Є чимало виразних лютеранських гімнів, авторство яких невідоме. Хоровий спів став невід´ємною формою лютеранського богослужіння, а протестантський хорал уплинув на пізніший розвиток усієї європейської музики. Але в першу чергу на музикальність самих німців, які і сьогодні музичну освіту вважають не менш важливою, ніж природничонаукову.

Різноманіття музичних форм в Німеччині XVI ст. вражає: на масницю ставилися балети, опери. Не можна не назвати таких імен, як К. Шуман, П. Хофхаймер, Г. Ізак, це композитори, що складали світську і церковну музику, в першу чергу для органу. До них примикає видатний нідерландський майстер О. Лассо. Але дійсну революцію в німецькій музиці здійснює Г. Шютц. Він висунувся трохи пізніше і може разом з Пітером Брейгелем вважатися останнім персонажем Північного Ренесансу. Шютцем написана перша німецька опера «Дафна» і перший німецький балет «Орфей і Еврідіка».

Вік Північного Ренесансу був недовгим, Тридцятирічна війна (1618-1648) надовго затримала розвиток німецької культури. Але в історії культури ця епоха залишилася як разюче цільне явище, як клуб геніїв, майстрів слова і живопису, що спілкуються між собою, беруть участь в спільній боротьбі, подорожують, пишуть портрети один одного, взаємно надихаються передовими ідеями. Нещадно об´єктивний до власної зовнішності Дюрер малює портрет гуманіста Філіппа Меланхтона з такою симпатією, з таким захопленням його особистістю, що і сьогодні модель більш відома як надзвичайно приваблива молода людина епохи Ренесансу, ніж своїми працями, доступними лише вузькому колу фахівців.

Готичний містицизм в великому ступені був основою Північного Ренесансу, але подолання похмурих сторін національного світовідчування народу, що подарував світові кривавий епос «Пісні про Нібелунгів», залучення німців в загальноєвропейський культурний процес почалося в пору Північного Ренесансу.