Культурологія: Навчальний посібник

Автори: , , | Рік видання: 2007 | Видавець: Київ: Центр навчальної літератури | Кількість сторінок: 392

5.4.1. Писемність і освіта

Літературні й археологічні джерела засвідчують про існування у східних слов´ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма — примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки) та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов´янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торговельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов´ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам´ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах — пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

Важливими писемними пам´ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах берестяні грамоти — переписка городян про господарські справи.

Оригінальними пам´ятками давньоруського письма є графіті XI—XIV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт.

Цікавими пам´ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Всі ці пам´ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, а й надбанням широких верств міського населення.

Розвиток освіти у Київській Русі ґрунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони потрібні були не тільки для впровадження нового християнського культу, але і для функціонування органів державного управління та розвитку торгівлі. Тому шкільна освіта за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого набула державної ваги. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення» для підготовки священиків та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 p., написано і виголошено «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, складались основи першого збірника законів Київської Русі, що називається «Руська Правда», створено «Ізборник» Святослава 1076 p., написано у 1056—1057 pp. відоме «Остромирове євангеліє». Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.

Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходилися художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам´ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

Утворення шкіл і поширення писемності були пов´язані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства.