1.1.1. Великобританія в 1870-1914 рр.

Економічний розвиток. Упродовж 1870-1914 pp. Великобританія втратила світову промислову монополію. Темпи промислового розвитку продовжували зростати, але за цим показником вона поступалася СІЛА і Німеччині. Щорічний приріст промислового виробництва у Великобританії становив 2,1%, у СІЛА — 4,2%, Німеччині — 4,1%. Замість третини світової індустріальної продукції на початку XX ст. на Великобританію припадала лише сьома частина. На початку 80-х pp. XIX ст. її обігнали США, а на початку XX ст. — Німеччина. Пояснювалося це передусім технічною відсталістю. У британській індустрії значну питому вагу мали застарілі у технічному відношенні галузі промисловості — текстильна і суднобудівна. США та Німеччина використовували для оснащення своїх підприємств найновіші технічні досягнення, запроваджували новітні технології, мали високу продуктивність праці, що робило їх товари більш конкурентними відносно британських на світовому ринку. Процес концентрації виробництва і капіталу також відставав від США і Німеччини.

Аграрний сектор британської економіки вже не міг задовольнити потреби країни в продуктах харчування. Тому левова частка сільськогосподарської продукції імпортувалася з інших країн. Британські промисловці були тісно пов´язані з колоніальним ринком і тому надавали перевагу вкладанню коштів не у власну економіку, а за кордон. Уже на початку XX ст. загальна сума вивезеного капіталу перевищувала 2 млрд фунтів стерлінгів, а в 1914 р. — 4 млрд. Це впливало на скорочення темпів промислового розвитку Великобританії.

Однак Великобританія ще залишалася індустріальним гігантом, що входив у трійку наймогутніших держав світу. її торгівель-ний флот залишався світовим перевізником, вона мала наймогут-ніший військово-морський флот. Англійський фунт стерлінгів залишався світовою розрахунковою валютою, а Лондон — світовим торговим і фінансовим центром. У 1900 р. Великобританія видобувала 30% світового вугілля, виплавляла 20% світового виробництва чавуну. П´ять найбільших англійських банків контролювали фінанси світу. Збереженню міцних економічних позицій сприяли величезні колоніальні володіння загальною площею понад 33 млн км² з населенням 400 млн осіб (1914 p.).

Політичне становище. У Великобританії продовжувала існувати конституційна монархія, парламентський устрій з двома політичними партіями — Ліберальною на чолі з У Б. Гладстоном і Консервативною з Б. Дізраелі на чолі. Ядро останньої становила велика буржуазія, крім того вони також представляли інтереси великих землевласників. Намагаючись залучити масового виборця, ліберали здійснювали соціальні реформи; консерватори основну увагу приділяли зовнішній політиці, інколи вдаючись до обмеженого соціального реформування. Розбіжності між партіями зводилися до різних засобів, форм і строків вирішення державних справ. Ліберальні уряди Гладстона провели реформу фінансування початкової школи, державної служби, а також парламентську реформу — вибори стали таємними, було розширено коло виборців (1884 р.). Консерватори провели реформи трудового законодавства, заборонили працю дітей віком до 10 років тощо. Обидві партії здійснювали активну колоніальну політику — велися війни в Афганістані, Судані, бурських республіках, було захоплено Суецький канал, Єгипет, Бірму, Кіпр, Судан,Уганду.

Серед внутрішніх проблем найголовнішою була ірландська. В 1886 р. ліберальний уряд Гладстона розробив проект закону про гомруль — надання автономії Ірландії в межах Британської імперії. Проте реформа не була здійснена. Уряд пішов у відставку, а серед лібералів відбувся розкол.У1912-1914 pp. ірландське питання знову загострилося.Чергова спроба лібералів запровадити гомруль зазнала невдачі. Особливо напруженою стала ситуація в Північній Ірландії (Ольстері), де в будь-який момент могла спалахнути громадянська війна між ірландцями-католиками й англійцями-протестантами.

Монополізація виробництва призводила до посилення експлуатації робітників і загострення соціальних проблем. Організатором руху робітників за поліпшення їхнього економічного становища були тред-юніони, що об´єднували понад 1,5 млн робітників. Поряд з ними почали формуватися тред-юніони некваліфікованих робітників — «новий юніонізм».У 1893 р. утворилася Робітнича партія, що боролася за обрання до парламенту представників робітничого класу. У 1900 р. відбулась установча конференція нової лейбористської партії, яка в 1906 р. дістала назву Британська лейбористська партія. Першим її лідером став Д. Кейр-Гарді. На виборах 1906 р. лейбористи здобули 20 депутатських місць, а в лавах партії було понад 1 млн осіб. Так, на початку XX ст. у Великобританії на зміну двопартійній системі прийшли три політичні партії — консерватори, ліберали, лейбористи.

В умовах перегрупування політичних сил у Великобританії з 1905 по 1916 pp. при владі була Ліберальна партія. Більшість ліберальних соціальних реформ пов´язано з Д. Ллойд-Джорджем. У 1909 р. були створені перші біржі праці для здійснення посередництва між підприємцями і робітниками, встановлено пенсійний вік — 70 років, запроваджено соціальні гарантії на випадок хвороби, інвалідності тощо. Консерватори намагалися чинити опір реформам, використовуючи більшість у палаті лордів. У 1911 р. ліберали здійснили реформу палати лордів. Із її компетенції вилучалися питання бюджету, а право відхиляти той чи інший законопроект обмежувалося двома роками. Реформи знизили соціальне напруження в суспільстві, заклали основи сучасної системи «класового миру» в країні.

Опорні методичні матеріали

І. Вищі органи влади Великобританії

Правлячі династії: Ганноверська династія

1837-1901 - Вікторія

Саксен-Кобург-Готська та Віндзорські династії

1901-1910 - Едуард IV

1910-1936 - Георг V

II. Прем´єр-міністри Великобританії:

1868-1874 - У Гладстон (ліберал)

1874-1880 - Б. Дізраелі (консерватор)

1880-1885 - У Гладстон (ліберал)

1885-1886 — Р. Солсбері (консерватор)

1886 — У Гладстон (ліберал)

1886-1892 — Р Солсбері (консерватор)

1892-1894 - У Гладстон (ліберал)

1894-1895 - А. Розбері (ліберал)

1895-1902 - Р. Солсбері (консерватор)

1902-1905 — А. Бальфур (консерватор)

1905-1908 — Г Кемпбелл-Баннерман (ліберал)

1908-1916 — Г Асквіт (коаліційний уряд)

1916-1922 — Д. Ллойд-Джордж (коаліційний уряд)