Всесвітня історія: Навчальний посібник

1.4. Міжнародні відносини наприкінці XIX на початку XX ст.

Утворення воєнно-політичних блоків. Наприкінці XIX ст. змі­нилося розташування сил в Європі та в усьому світі. Головною при­чиною цього було посилення нерівномірності економічного роз­витку індустріальних країн, що вело до загострення суперечностей між ними. Розвиток міжнародних відносин відзначався двома тен­денціями: 1) зростання співпраці держав з метою ефективного використання світових ресурсів; 2) подальша відокремленість кож­ної держави з метою задоволення лише власних потреб. Індустрі­ально розвинені держави мали перевагу не тільки у використанні своїх ресурсів, а й у пограбуванні відсталих народів Азії, Африки, Латинської Америки, над якими вони встановили економічний і політичний контроль. Значний вплив на характер міжнародних відносин мало посилення революційних і національно-визвольних рухів, намагання правлячих кіл подолати внутрішньополітичні кризи у своїх державах шляхом підготовки до війни.

Після 1871 р. в Європі існував так званий «озброєний мир», під прикриттям якого відбувалася підготовка до війни. Напруженість зростала в умовах швидкого технічного прогресу, який вів до постійної гонки озброєнь. Дипломатичні зусилля європейських урядів були спрямовані на пошук союзників у майбутній війні. На межі ХІХ-ХХ ст. найгостріші протиріччя існували між Великобри­танією та Німеччиною. При колоніальному розподілі світу Німеч­чині дісталося значно менше колоній, ніж іншим державам. Випе­редивши Великобританію за обсягом промислового виробництва, Німеччина стала на шлях докорінного переділу світу на свою користь. Суттєвими залишалися і франко-німецькі суперечності.

Франція не могла примиритися з поразкою, а в Берліні, побою­ючись реваншу, прагнули до остаточного розгрому Франції. У такій ситуації сторони почали інтенсивно шукати союзників.

Німеччина прагнула до ізоляції Франції. У 1873 р. було ство­рено «Союз трьох імператорів» — Німеччини, Австро-Угорщини і Росії. Однак під час російсько-турецької війни 1877-1877 pp. цей союз тріщав по всіх швах, оскільки Німеччина й Австро-Угор­щина стали на бік противників Росії. Одночасно зміцнів союз Німеччини й Австро-Угорщини, спрямований проти Росії. 7 жовтня 1879 р. була укладена таємна угода між обома державами, за якою вони зобов´язалися надати одна одній допомогу в разі нападу з боку Росії.

Після цього канцлер Німеччини О. Бісмарк спрямував свої зусилля, аби втягнути у союз Італію. Посваривши Італію з Фран­цією з приводу захоплення Тунісу, німецька дипломатія досягла поставленої мети. 20 травня 1882 р. між Німеччиною й Австро-Угорщиною та Італією був укладений так званий Троїстий союз. Німеччина й Австро-Угорщина обіцяли Італії допомогу в разі війни із Францією. Надання військової допомоги передбачалося в будь-якому випадку, навіть якщо хтось із учасників був змуше­ний воювати проти двох чи більше противників.

У результаті укладання Троїстого союзу в центрі Європи виникло військове угруповання держав на чолі з Німеччиною.

Одночасно відбувалося зближення позицій Франції і Росії. У липні 1891 р. пройшла демонстрація російсько-французької спіль­ності — візит французького флоту до Кронштадту. Того ж року був укладений пакт про взаємні консультації у випадку загрози війни. У 1893 р. російська ескадра прибула до французького порту Тулон із відповіддю, і 27 грудня 1893 р. була підписана франко-російська військова конвенція, де передбачалася взаємодопомога обох дер­жав у разі нападу з боку учасників Троїстого союзу.

Таким чином у Європі утворилися дві ворогуючі між собою коаліції. Хоча між союзниками по коаліції теж часто виникали суперечності, перед лицем загрози з боку ворожого табору вони відходили на другий план. Англія спочатку проводила політику маневрування між коаліціями, так звану «блискучу ізоляцію», але на початку XX ст. її стратегічні орієнтири змінилися. Втративши промислову перевагу над Німеччиною і дедалі глибше втягуючись у виснажливе змагання з нею по гонці озброєнь, Англія потребу­вала союзників.

На початку XX ст. відбувається англо-французьке зближення, причинами якого стали англо-німецький та франко-німецький антагонізми. Англо-французька таємна угода була укладена в Лондоні 8 квітня 1904 р. Основний її зміст полягав у визнанні за Англією прав на Єгипет, за Францією — на Марокко.

У 1907 р. обидві сторони досягли компромісу з колоніальних проблем і уклали в серпні в Петербурзі договір про розмежування інтересів. Іран поділявся на російську та англійську сфери впливу, між якими проходила нейтральна зона. Афганістан визначався в зоні інтересів Англії. Цим договором і завершувалося формування Антанти. Трьохстороннього пакту між її учасниками не було укла­дено, він з´явився тільки на початку Першої світової війни.

Результатом оформлення двох ворогуючих коаліцій було поси­лення гонки озброєнь і спроби учасників обох союзів розколоти табори противника.

Міжнародні конфлікти на межі століть. Гонка озброєнь. Наприкінці XIX ст. великі держави розпочали боротьбу за пере­розподіл світу. Міжнародні відносини позначені рядом воєн у різ­них частинах світу, що велися за перерозподіл колоній і сфер впливу. Навесні 1898 р. почалася війна між США та Іспанією. США захопили Філіппінські острови, о. Гуам, Пуерто-Рико і встановили протекторат над Кубою. У 1899-1902 pp. відбулася англо-бурська війна, яка закінчилася загарбанням Великобританією двох бур­ських республік у Південній Африці — Трансвааля й Оранжевої республіки. Російсько-японська 1904-1905 pp. велася за переділ території і сфер впливу на Далекому Сході.

У 1905-1906 pp. виник гострий конфлікт між Німеччиною і Францією за панування в Марокко. Німеччина прагнула скорис­татися захопленням Францією Марокко, щоб посварити англійців з французами й отримати свою частку від поділу цієї країни на сфери впливу. Імператор Німеччини Вільгельм II заявив, що Марокко має бути незалежною. Проте Великобританія підтри­мала Францію — Марокко лише формально залишалася неза­лежною, а фактично країна потрапила під контроль Франції. Про­тиріччя між Німеччиною з одного боку та Великобританією і Францією — з іншого загострилися.

У 1908-1909 pp. вибухнула «Боснійська криза» між Росією та Австро-Угорщиною як наслідок анексії останньою Боснії та Герце­говини. Росія намагалася активним втручанням допомогти Сербії у протидії Австро-Угорщині. Однак у 1909 р. під тиском Німеччини Росія і Сербія змушені були піти на поступки. Німецько-австрій­ський блок отримав дипломатичну перемогу над Антантою, взявши реванш за Марокко. Результатом «Боснійської кризи» стало загост­рення суперечностей між союзниками — Італією та Австро-Угор­щиною. У 1909 р. Італія укладає таємний договір з Росією, спрямо­ваний проти Австро-Угорщини. Фактично це означає розпад Троїстого союзу, хоч формально він продовжував існувати.У 1911р. знову загострилося марокканське питання у зв´язку з повстанням проти султана. Німеччина направила до марокканських берегів крейсер «Берлін» і канонерку «Пантера». І знову на допомогу Франції виступила Великобританія. Погрожуючи Німеччині війною вона змусила останню відмовитись від втручання в марокканську проблему. Міжнародні кризи початку XX ст. супроводжувалися небаченою гонкою озброєнь. Кожен крок будь-якої держави у напрямку збільшення військової могутності викликав кроки у від­повідь інших держав. Лише за 1909-1913 pp. Німеччина збільшила свої військові витрати майже на третину, що становило 50% всіх бюджетних асигнувань. Посилена підготовка до війни велася і кра­їнами Антанти. Франція провела низку заходів з підвищення вій­ськово-промислового потенціалу. Загальні витрати на військові потреби були доведені до 40% державного бюджету (1914 p.). Було збільшено на 30% чисельність французької армії мирного часу. Військові витрати Великобританії також були значними.

Особливо бурхливо відбувалася гонка озброєнь на морі. У 1906 р. у Великобританії був закладений перший дредноут — вели­кий лінійний корабель з потужною артилерією. Німеччина ще в 1906 р. розробила нову програму морських озброєнь з метою досягнути переваги над Британією. Хоча за іншими типами вій­ськових кораблів Великобританія значно випереджала Німеч­чину, змагання в будівництві дредноутів стривожило першу мор­ську державу. Політики і військові діячі Великобританії заявили, що на кожний німецький дредноут вона побудує два своїх. Напе­редодні Першої світової війни в Британії вже було збудовано 20 дредноутів і закладено ще 12, а у Німеччині — 14 і 5 відповідно.

Посилено готувалася до війни і Росія. За допомогою французь­ких позик вона будувала стратегічні залізниці, збільшувала кадро­вий склад армії і флоту. За темпами переозброєння Росія значно відставала і від Німеччини, і від союзників. Військова програма була прийнята лише в 1913 р. і була розрахована аж до 1917 р.

Напередодні війни Німеччина зі своєю союзницею Австро-Угорщиною мали добре озброєну і краще підготовлену до війни армію, ніж французька чи російська. Німеччина встигла краще і швидше підготуватися до війни. Враховуючи, що співвідношення сил у 1914 р. склалося на її користь, вона шукала тільки привід для розв´язання війни.