2. Етногенз і культурогенез як наукові поняття

Етногенез або етногенеза (від гр. еtnos - племўя, рід, народ і henetis - походження, породження) - сукупність історичних явищ і процесів, пов´язаних із формуванням специфічних людських спільнот, етносів, що володіють сталими ознаками, які проявляються в особливостях господарювання, мови, культури та психології (МЕЕДЗ, 60).

Первісне значення слова етнос в грецькій мові означало "сукупність однакових живих істот: зграя, рій, група". Сучасне значення цього слова стосується виключно людських спільнот: "тварини не належать до етносу" (Л. Залізняк). Ю. Бромлей визначив етнос як "групу людей зі спільними культурними традиціями і з почуттям тотожності". Уже на ранніх етапах людської історії складалися найдавніші етнічні образи - характеристики сусідів і віддалених племен.

Стадії й ланки етногенези:

1. Найнижчою ланкою в етнічному ланцюгу первісного часу є родова етноодиниця (або гетерогенна община), яка складається з кількох родів, об´єднаних спільними мовно-культурними і господарськими традиціями та спільною самосвідомістю. Такі спільноти, як правило, складалися з кровних родичів, які брали жінок і чоловіків із сусідніх родів, у які так само віддавали заміж своїх дочок.

2. Сукупність родових етноодиниць складала окрему етнічну групу - протоетнос. Зростання родів спонукало людей освоювати нові території, відокремлюватися, але зберігати пам´ять роду. Під час війн такі роди об´єднувалися для спільної відсічі ворога. Сукупність родів складала плем´я.

Такі групи вже мали спільні культові місця, надавали взаємодопомогу при необхідності воєнних дій в разі зовнішньої загрози. В межах певного реґіону такі етнічні групи мали свою окрему ендогамну спільність.

Протоетнос - сукупність родових общин, пов´язаних кровною спорідненістю, шлюбними та дружніми зв´язками. Доба формування етнічних спільнот почалася в мезоліті. Розпорошеність родичів по різних господарських колективах сприяла формуванню спільної (або схожої) мови, а також, мабуть, і самоназви. Ознаками протоетносу є: спільна територія, спільна або схожа мова, усвідомлення власної своєрідності, тотожності з представниками своєї спільноти та відмінності від інших спільнот. Поява великих могильників цього часу свідчить про нове розуміння і осмислення смерті, духовне значення предків у житті спільноти. Виробляються обряди єднання общин після сезонних господарських робіт (тимчасового розпорошення): зустрічі близьких людей, укладання шлюбів, посвята молоді в дорослих мисливців, вікові ініціації тощо.

3. Ширше розселення споріднених мовно-культурних протоетносів перейшло в контактні етнічні спільноти, які були об´єднані культурно-господарськими і образно-емоційними особливостями. За часів неоліту та енеоліту з них уже виокремилися корейсько-японська, тюрко-монгольська, алтайська, балто-слов´янська та інші мовні гілки. Неоліт - остання доба кам´яного віку. Англійський археолог Г. Чайлд назвав цей період "неолітичною революцією" - це був кардинальний поворот в історії людських спільнот - на місце мисливства та збиральництва (привласнюючих форм господарства) прийшло землеробство й скотарство (відтворюючий тип господарства).

Винайдення посуду докорінно змінило харчування людей: варена їжа, смажена риба, печені коржі. Стало можливим зберігати воду, виготовляти напої, зберігати продукти (квасити, солити). Другим важливим винаходом стало прядіння і ткацтво. Волокна диких рослин (конопель, кропиви, льону, лика дерев) служили матеріалом для прядіння ниток. Винайдено плетіння з допомогою гачка. Відбувалось окультуренння рослин: в VII тис. до н. ч. в Малій Азії окультурено льон, в Індії - бавовну. Одомашнення вівці й прядіння вовни сприяли виготовленню теплого одягу. Осілість людських спільнот зміцнила сім´ю, що дало змогу вести власну родинну генеалогію.

4. Ще крупнішою стала, так звана, макроетнічна спільнота. Якщо в мезоліті на Землі було кілька мільйонів чоловік, то в V тис. до н. ч. - вже 30-50 млн. чол., а на початку І ст. н. ч. - 250 млн. чол. Збільшення кількості людей на Землі стало причиною нових розселень а водночас і формування нових суспільних відносин. Виникають майнова і суспільна диференціація. Необхідність розселення цих макромовних груп з часом спричинилася до урізноманітнення господарсько-культурних типів і мовної диференціації. За дослідженнями російського генетика М. Вавілова, центри виникнення землеробства збігаються з осередками одомашнення тварин і розвитку скотарства. Таким чином постулат про скотарство як виключну рису кочового етносу не можна вважати неспростовним. А отже, слід переглянути й етнічні межі скотарських племен на території України, не вважаючи їх виключно іноетнічними по відношенню до землеробів, але й, можливо, професійними.

Етнокультурна ситуація часів неоліту в Україні представлена:

1) Бузько-Дністровською і Сурсько-Дніпровською культурами, що мали вже відтворювальний тип господарства;

2) культурами Старчево-Кереш-Криш, Мальованої кераміки (в Закарпатті), Лінійно-стрічкової кераміки (на Поділлі й Волині), етнічними спільнотами, що були землеробами і скотарями;

3) а також залишалась значна частина населення з традиційним привласнюючим господарством - мисливці;

4) водночас з Побужжя просуваються групи балканського населення середземноморської раси.

Енеоліт - перехідна ланка від кам´яного віку до віку металів: з´являються перші речі з міді, потім - бронза (сплав міді з іншими металами), далі - залізо.