4. Етапи етнокультурогенезу на території України

Етнологія України: Навчальний посібник

Автор: Лозко Г.С. | Рік видання: 2001 | Видавець: Київ: АртЕК | Кількість сторінок: 304

Розглянуто теоретичні засади української етнології на широкому тлі історичних та духовно-культурних процесів, що відбувалися на території України з VI тис. до н.е. Акцентовано увагу на етносфері як частині біосфери, антропог-, етно- і культурогенезі, історії етномовних спільнот, етнічній свідомості, національному характері та ментальності, а також мові, міфологічній і фольклорній пам'яті, етнічній релігії як етнозберігаючих чинниках. Висвітлено проблеми етнології України на підставі найновіших досягнень вітчизняної філософської думки, історичної та релігієзнавчої науки останнього десятиліття, зокрема, дані щодо прадавніх мешканців України, охарактеризовано палеолітичне і неолітичне населення території України. Наведено результати досліджень трипільського та кімерійського етносів, скіфів, сарматів, слов'ян.

Етнокультурогенез - це походження і розвиток етнічної культури у її зв´язках з походженням і розвитком самого народу.

Для території України характерна така періодизація етнокультурогенезу:

І. Матріархат (палеоліт, неоліт - мізинська та трипільська культура, одна з вірогідних назв племен - пелазги) - від 50 тис. років до ІІІ тис. до н. ч. Культи Богині-Матері, родючості, Предків.

ІІ. Патріархат (з ІІ тис. до н. ч. - назва племен арії): культ Сонця; приручення коня; винайдення колеса; формування протомови, що стала основою слов´янських і зокрема, української:

1) міграції, осідання арійців, формування етносів ІІ тис. до н. ч.;

2) кімерійсько-скіфсько-сарматський період (І тис. до н. ч.);

3) слов´янський суперетнос (І тис. н. ч.);

4) власне український (включаючи й Київсько-руський) - ІІ тис.

Кожен новий етап - це сходження на якісно новий щабель. Закономірність процесу етно-культуротворення це, як уже зазначалося, боротьба структури (ладу) і хаосу (безладдя).

Процес - це плавний перехід з минулого в сучасне, і з сучасного в майбутнє. На думку українського історика М. Брайчевського, реально можна позначити тільки минуле і майбутнє, бо це певний хронологічний інтервал. Сучасне - постійно рухається з минулого в майбутнє, тому воно невловиме. Але саме воно є нашою реальністю (Вступ до історичної науки. - К., 1995).

Дещо складніше розглядалася ця філософема нашими далекими Пращурами, починаючи ще з доби Трипілля. Це - уявлення про Дерево Життя, в якому реальним є сучасний світ Яви (символічно - стовбур дерева, світ живих людей), а минулий світ Нава (символічно - коріння дерева, духовний світ Предків) і майбутній світ Права (символічно - крона, гілки, листя і плоди, духовний світ Богів, закони круговороту Всесвіту) є невловимими лише для світу Яви (живих нині людей), хоча в релігійній свідомості вони існують одночасно як реальні.

Здатність минулого полишати свій слід у майбутньому не раз примушувала замислюватись над проблемами вічності буття, проблемами життя етносу, його культурних надбань. Вже наприкінці ІІ ст. до н. ч. існували і були записані філософські ідеї циклічного розвитку культури (давньогрецька філософія).