5. Циклічність розвитку суспільства на території України

В процесі еволюції народів відбувається і переосмислення культури: іґнорування, критика, сприйняття, засвоєння, переробка та ін. Як же за таких обставин етнокультура може забезпечити духовне самовідтворення національної спільноти?

Кожна нова доба в історії й культурі є одночасно запереченням попередньої: середньовіччя було запереченням античності, а епоха Відродження - запереченням середньовіччя.

Л. Гумільов запропонував розглядати періоди соціальної статики як уповільнений рух за інерцією. На його думку, в кожному етносі є альтруїсти, які своєю активною, безкорисливою діяльністю забезпечують динамічний розвиток свого етносу і всього суспільства. З плином часу кількість альтруїстів зменшується. Обивателі ж гарно прилаштовуються в житті і займаються будь-якою діяльністю, яка їх годує. Цей тип людей є на всіх стадіях розвитку етносу. Їх не помітно, коли існують інші типи. Коли ж їхні суперники зникають, то з усіх щілин вилазять посередності, які нічого суттєвого не додають суспільству, - час ніби зупиняється. Настає період статики, або застою (див.: Додатки, таблиця 2).

"Альтруїсти" обороняють етнос як ціле, "егоїсти" відтворюють його в потомстві. Але природній відбір веде до скорочення числа альтруїстів, що робить етнічний колектив беззахисним, і з часом етнос, що втратив своїх захисників, поглинають сильніші сусіди. А нащадки егоїстів продовжують жити, але вже у складі інших етносів, згадуючи альтруїстів не як своїх захисників-героїв, а як людей непокірних і незручних, з поганими характером і т. под.

Таким чином, Л. Гумільов не бачить виходу з періоду соціальної статики, тому його висновки виглядають дещо несподіваними, коли він відводить етносам досить короткий час існування, наприклад про давніх євреїв пише, що вони вже зникли, як етнос. Тоді, логічно, сучасні євреї вже не є нащадками давніх?

Чи, може за логікою Л. Гумільова, єврейство не є ознакою етнічності, а лише синонімом згаданих вище обивателів чи егоїстів?

Загалом кожному етносу він, а за ним і Л. Залізняк, відводять від 1200 до 2000 років життя. Але тоді, закономірно, виникає питання, а як же пояснити, що інші етноси, приміром, китайці, індійці, та й згадані вже євреї (які за Л. Гумільовим, уже зникли), існують досі від 3000 до 5000 років?

Ряд етнологів вважають, що етногенез має свій початок і свій кінець. Тому вони стверджують, що етногенез окремих народів уже скінчився, тобто народ існує, отже він уже сформований і далі не змінюється. Інші стверджують, що етногенез є нескінченним процесом, який має свої закономірності.

Закономірностями етногенезу є:

1 постійний розвиток етносу, що перебуває в стані еволюції (тоді це не призводить до переміни етнічної свідомості), або трансформації (що призводить до зміни етнічної свідомості);

2 етнічне розділення (перевага відцентрових сил) і етнічне об´єднання (перевага доцентрових сил).

Розуміння цих важливих процесів у житті етносу мали вже наші далекі Предки-русичі, про що записав волхв на дерев´яних дошках Велесової Книги: "...велика свара одоліла русів і привела до розладу і розторгнення. Так греки від своєї землі відігнали їх, бо вони (руси) не мали сили, зчепленої до кругу, але - до крил" (ВК, 8/27). Тут, як бачимо, "сила, зчеплена до кругу" - єднаюча, доцентрова сила, а "до крил" - сила, що йде на всі боки, розпорошена, відцентрова сила.

Український історик М. Брайчевський зробив спробу аналізу циклічного розвитку суспільства на території України і встановив почерговість періодів соціальної статики і соціальної динаміки.

1. І динамічний період - епоха неолітичної революції, перехід суспільства від привласнюючих форм господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючих (землеробство, скотарство).

За ним настав І період соціальної статики - хліборобські племена трипільської культури (VI-ІІІ тис. до н. ч.).

2. ІІ період соціальної динаміки - доба бронзи; різноманітність, строкатість культур, нестійкість, рухливість, яку важко привести до ладу (системи).

За ним знову ІІ період соціальної статики - скіфський етнічний масив (І тис. до н. ч.), поява перших писемних згадок про нашу землю, тут ми вже маємо право говорити про наших прямих Предків.

3. ІІІ період соціальної динаміки - сарматсько-іранські племена (почався ще з 4 ст. до н. ч. і продовжився до 2 ст. н. ч.), формування слов´янських племен як одного етнокультурного масиву, переоформлення нової Європи.

За ним - знову ІІІ період соціальної статики - черняхівська культура, анти і склавини (з 2 ст. н. ч.). Антський союз племен, на думку М. Грушевського, це предки українців.

4. ІV період соціальної динаміки - велике переселення народів (середина І тис. н. ч.); азійські номади (кочівники) рухаються через Україну на захід. Сармати, гуни, авари, болгари, хозари, мадьяри пройшли через Україну як деструктивний елемент. Антський союз розпався, внаслідок послаблення його чисельними війнами.

Наступний за ним ІV період стабільності - Київська Русь як спадкоємиця Антського союзу.

Періодичність зміни суспільного стану розглянув також український вчений Ярослав Дашкевич, вказавши на періодичність державного статусу України й державного занепаду, починаючи з Київської Русі (за його позначенням, І держави), далі - період І занепаду, далі - ІІ держава періоду Гетьманщини, знову період ІІ занепаду, далі період ІІІ держави 1917-1920 років, потім період ІІІ занепаду, і ІV сучасний період української держави з 1991 р. (Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України // Україна: наука і культура. - Вип. 26-27, К., 1993. - С. 50).

Таким чином, як бачимо, періоди статики і динаміки, відродження і занепаду - неоднакові за часом, однак змінюють один одного з чіткою послідовністю. Це можна зобразити схематично у вигляді кривої лінії гіперболічної форми, верхні точки якої символізуватимуть піднесення, відродження, а нижні - застій, занепад.

Застосувавши таку схему до історії людських спільнот, спостерігаємо тенденцію періодичного руху від локальних до глобальних пріоритетів, і далі знову - від глобальних до локальних, і так до безкінечності. Окрім того, нині можемо констатувати початковий стан піднесення цікавості до етнопроблем, тобто сучасний етнокультурний підйом, що в майбутньому має посилити спрямованість до упорядкування локальних етносистем.

Висновки:

1. Антропогенез передував етногенезу.

2. Поява людини розумної не може бути пояснена як еволюція неандертальця в homo sapiensa.

3. Етногенез почався з формування об´єднань родів у племена зі спільною мовою та територією розселення.

4. Розвиток етнокультури можна простежити в двох напрямках: по вертикалі (спадкоємність від Предків, минулих епох, від свого роду), тобто по етногенетичній лінії, і по горизонталі (запозичення від обміну з сусідніми, чужими етносами), тобто інтернаціональними шляхами.

5. Геокультура етносу є найстійкішою засадою самозбереження і самовідтворення етносу.

6. Закономірністю еволюційного розвитку етносів є циклічність, еволюція і трансформація, відцентрові й доцентрові сили етнічної спільноти.

7. Наступний цикл, за прогнозами вчених, буде переходом від нав´язаних людству глобальних етнокультурних (інтернаціональних) сумішей до природньої диференціації (виокремлення) і толерантного співіснування різноманітних етнокультур, де мистецькою домінантою стане расово й етнічно визначений тип культури, релігійною - політеїзм і природність, суспільною - пріоритет локального над глобальним.