1. Національний характер та ментальність як наукові поняття

Відомо, що люди з давніх часів, спілкуючись між собою, приглядалися одне до другого, помічали якісь характерні риси своїх сусідів і давали їм певну характеристику. Так само й кожен народ здавна відрізняв себе від інших народів. Отже, спроби пізнати національні відмінності мають дуже давню історію.

"Риси характеру народу мають вплив і на його історичну долю. Національний характер став предметом вивчення у всіх культурних націй" - писав Ігор Сікорський. Не так давно в Україні подібна тема не тільки не могла бути дослідженою, але й просто згаданою. Виховані на "інтернаціоналістських принципах" науковці не поспішали братися за неї, щоб не потрапити в розряд "українських буржуазних націоналістів".

Чи існують якісь спільні для цілої нації риси? Чи національний характер складається із суми характеристик окремих індивідів? Радянські дослідники не спромоглися чи просто побоялися дати відповіді на ці запитання.

Довгий час нам нав´язувалася думка, що вивчення національного характеру неможливе, адже, вивчаючи окремих індивідів, ми не можемо скласти уявлення про націю в цілому. І справді, окрема особистість не розкриває в повному обсязі національний характер. Елементами національного характеру (його складниками) можуть бути окремі соціально-психологічні риси, а не характери окремих індивідів. Індивідуальна ж психологія є лише допоміжною галуззю психології народів.

Поняття національний характер охоплює типові якості і психологічні особливості етнічної спільноти, які сформувалися етносом впродовж багатьох віків проживання його на спільній території, і відрізняють його від сусідніх народів.

Від чого залежить тип національного характеру? Професор Олександр Кульчицький (Франція) визначає кілька аспектів у вивченні української психічної структури: расові чинники, геопсихічні, історичні, соціопсихічні, культуро-морфічні та глибиннопсихічні причини.

Проти расових чинників, проти генетичності національного характеру десятиліттями виступали деякі радянські дослідники. Так, І. Кон пише, що "біологічне трактування національної психології завжди було типовим для расистських теорій", а далі, щоб не погрішити проти істини, сам собі суперечить, пояснюючи, що расизм - це не стільки визнання расових відмінностей, як ствердження переваг однієї раси чи нації над іншою.

Расою при вивченні національного характеру називаємо групу людей, що мають спільне походження, певні успадковані антропо-біологічні, духовні, психологічні риси, які вона витворила протягом своєї історії і довгого проживання на спільній території.

Територія кожного народу має свої природні особливості і значною мірою впливає на формування національного характеру. Багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо плодюча земля обдаровує людину без особливих на те потуг.

Історичні чинники впливають на войовничість українського народу, оскільки ця багата країна завжди потребувала захисту від численних завойовників. Отже, витворився "авантурничо-козацький" тип характеру.

Соціальні чинники, тобто відмінності в психології різних суспільних верств - майже не досліджена галузь етнології. Цікаві погляди на цю проблему висловив Дмитро Донцов у своїй праці "Дух нашої давнини" (Мюнхен-Монреаль, 1951).

Культура нації витворюється протягом дуже довгого часу, починаючи з прообразів етнічної міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків.

Ментальність - національний тип світовідчуття, який ґрунтується на етнічних образах і символах (часто підсвідомих), що зумовлюють стереотипи поведінки, психічні реакції, оцінки певних подій чи осіб, ставлення до навколишньої дійсності. Ментальність власне становить той невловимий феномен, що його можна назвати "духом народу".

Кожен етнос має свою емоційно-образну систему, в яку неприпустимо вмішуватися чужинцям, щоб не зіпсувати, не зруйнувати етнічне світобачення.

Тому дослідження фольклору чи етнічної релігії народу представниками чужої національності не завжди адекватно відображає справжню сутність досліджуваних явищ через інонаціональний підхід і зовнішнє ставлення до культурних цінностей. Тобто культура народу, досліджена і описана через призму ментальністі представника чужої нації, набуває "опосередкованого" вигляду. Правдиве відображення національної культури можливе тільки ізсередини, тобто від самих носіїв тієї чи іншої етнокультури.

Видатний український історик Михайло Грушевський вважав, що українці мають західний тип ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів. "Втім, якщо говорити про впливи, то вони були різні: еллінські і скандинавські, давньогерманські і візантійські; чимало важив і вплив на українців юдо-християнської релігійної традиції" (Нація і держава, с. 444).

Національні відмінності - це перш за все відмінності в психології мислення, яка відображається насамперед у мові, а також у розумовій творчості, що випливає з ментальності етносу. На думку Д. Овсянико-Куликівського, яскравість національних рис прямо пропорційна рівню інтелектуальної обдарованості, а отже, "геній завжди в психологічному смислі глибоко національний". Окремі ж суб´єкти, "що стоять у розумовому відношенні нижче середнього рівня, тим більше слабоумні, а також ідіоти позбавлені національних ознак" (Психология национальности, с.

6).Отже, національний характер найповніше відображається саме в культурі, в інтелекті нації. Але не слід забувати, що будь-які узагальнюючі характеристики етносу завжди будуть відносними у порівнянні з іншим етносом.